2. Зовнішня та внутрішня політика Ярослава Мудрого. «Руська правда»

За часів Ярослава Мудрого Київська Русь досягла найвищого розвитку. Велику увагу Ярослав приділяв церкві, розуміючи її значення і роль у державі. За часів Ярослава були розширені церковні привілеї, збудовано багато храмів, відкривалися монастирі. Він боровся за незалежність церковної ієрархії від Візантії. Ця боротьба завершилась у 1051 р. , коли київським митрополитом всупереч волі константинопольського патріарха був обраний представник давньоруської інтелектуальної еліти, знаменитий книжник і філософ, автор першого давньоруського філософського твору «Слово про Закон і Благодать» Іларіон.

Князь Ярослав був надзвичайно освіченою людиною. Він дбав про розвиток освіти, науки, мистецтва, доклав багато зусиль для створення нових і розвитку існуючих міст. Особливо це стосується Києва. Київська земля була розорена чотирирічною братовбивчою війною. Ярославу довелося на відбудову країни й стольного града кинути всі свої зусилля. Заслугою Ярослава перед нащадками було збудування Софійського собору в Києві у 30–х рр. XI ст. При Софійському соборі була відкрита школа і бібліотека.

За Ярослава Мудрого було складено перший звід писаного давньоруського права «Руську правду». Це був кодекс законів, який включав у себе норми цивільного, кримінального і процесуального характеру. «Руська правда» закріплювала соціальне розшарування суспільства. Найбільшими правами користувався князь. Частина штрафів, які накладалися на злочинців, йшла на користь князя. Розмір штрафів залежав від соціальною стану потерпілого. Так, за вбивство огнищанина (управителя князівською маєтку) накладався штраф у 80 гривень, а за вбивство простого селянина–смерда 5 гривень.

«Руська правда» відіграла важливу роль у соціально–економічному розвиткові суспільства, поступові державності й складанні державного управління. Її норми застосовувались на всій території Київської Русі навіть після її розпаду.

«Руська правда» зберегла велике значення до сьогодні. З неї ми дізнаємося про господарське та культурне життя, про відносини різних верств населення у державі і, взагалі, про устрій самої Київської держави.

Чільне місце у своїй державотворчій діяльності Ярослав Мудрий приділяв зовнішній політиці. Довгий час він боровся за утвердження західних кордонів Київської держави, відвойовував у польських феодалів землі, захоплені ними під час усобиці 1015–1019 рр. У 1030 р. Ярослав звільнив від поляків волинське місто Белз, а наступного року разом із братом Мстиславом відвоював у Польщі і возз'єднав з Давньоруською державою Червону Русь. З метою зміцнення західних рубежів заснував місто Ярослав на р. Сян. Продовжуючи зміцнювати західні рубежі країни, він провів кілька успішних походів проти агресивних ятвязьких (1038 р. ) і литовських (1040 р. ) племен. У цей період військо Ярослава успішно воювало проти угро–фінського племені чуді на півночі Русі та в Прибалтиці, де було збудовано на честь князя місто Юр'їв (християнське ім'я Ярослава було Юрій). Князь успішно воював з печенігами і у 1036 р. завдав їм нищівного удару під стінами Києва.

На півдні Ярослав, як і його попередники, вів боротьбу з печенігами. Він укріплював південний степовий кордон, будуючи міста–фортеці над річкою Рось. У 1036 р. печенігам вдалося прорватись до Києва. У жорстокій боротьбі руські війська, очолювані Ярославом, вщент розгромили печенігів.

Головним напрямком зовнішньої політики Ярослава, як і у його попередників, був південний. Протягом майже всього часу його князювання в Києві русько–візантійські відносини були дружніми. Добірні руські дружини воювали разом з візантійськими легіонами за тис.ячі верст від батьківщини.

Та 1043 р. спалахнула русько–візантійська війна, спричинена зміною політичного курсу нового імператора Константина IХ Мономаха, який почав чинити перешкоди руським купцям. Військовий морський похід виявився невдалим для русів. Тоді Ярослав почав створювати коаліцію європейських держав проти Візантії. До загрози створення антивізантійської коаліції додалась небезпека набігів з боку печенігів. Тому візантійському імператорові довелося шукати шляхи замирення з Руссю. Це привело до підписання у 1046 р. русько–візантійської угоди. Незабаром вона була скріплена шлюбом сина Ярослава Всеволодом з дочкою Костянтина IX Марією.

Династичні шлюби сприяли активізації дипломатичних зносин та налагодженню приязних політичних і особистих контактів. Донька Ярослава Анна була жінкою французького короля Генріха І, донька Єлизавета була за норвезьким королем Гаральдом Сміливим, Анастасія (третя його донька) стала жінкою угорського короля Андрія. Три сини його були одружені відповідно з сестрою польського князя, онукою німецького цісаря і донькою візантійського імператора. Недаремно сучасники називали Ярослава «тестем Європи». При дворі Ярослава Мудрого у різний час жили норвежський принц, згодом король Гаральд, племінники угорського короля Іштвана І Святого, сини англійського короля Едмунда.

Київська Русь мала жваві дипломатичні відносини з Германською імперією. У 1030–1031 і 1040–1043 рр. сторони обмінювалися посольствами. Германський хроніст XI ст. Ламберт у 1043 р. розповідає про посольство короля Русі Ярослава до імператора Генріха III. Ярослав Мудрий дивився на Германію як на найкращого з усіх можливих союзника в протиборстві з Візантією, а Генріх III хотів скористатися з війська Русі у своїх зовнішньополітичних акціях.

Київський князь був зв'язаний союзною угодою з польським князем Казимиром, за якого видав свою сестру Добронігу. Київська Русь допомогла Польщі проти об'єднаних сил Мазовії, Помор'я, Прусії та ятвягів. Все це принесло великий міжнародний авторитет Давньоруській державі.