1. Найдавніші хлібороби та скотарі на землях України. Трипільська культура.

У VI–V тис. до н.е. племена, що населяли територію сучасної України, вступили в епоху неоліту (нового кам'яного віку). Збиральництво і мисливство вже не могли забезпечити різноманітних потреб людей. На півдні України, де були сприятливі природні умови, зароджуються скотарство та рільництво. Епоху, коли люди перейшли від збирання рослин до їх вирощування і від мисливства до розведення тварин, називають неолітичною революцією.

Першими землеробськими племенами на Україні були племена Буго–Дністровської культури, які розселялися на території між Дністром і Південним Бугом. Також до землеробських племен належали племена культури лінійно–стрічкової кераміки. Вони у V тис. до н.е. займали територію західних областей України і вирощували, крім пшениці і ячменю, просо, овес і жито.

Розквіту землеробство і скотарство зазнали в наступну історичну епоху — добу енеоліту, або мідно–кам'яним віком. На теренах України в цю добу розселилися племена трипільської культури. Ця назва походить від с. Трипілля на Київщині, де наприкінці XIX ст. археологами було виявлено поселення цих племен. Трипільці заселили території від верхньої Наддністрянщини і Південної Волині до Середнього Наддніпров'я і Надчорномор'я приблизно за 3,5 тис. рр. до н.е. У межах України виявлено близько тис.ячі трипільських поселень, їх населення становило близько одного мільйона чоловік. Злившись із місцевими племенами, які вже мали розвинене землеробсько–скотарське господарство, трипільці утворили культуру з такими високими досягненнями, яких не було навіть у племен, що населяли Україну пізніше.

В основі господарства трипільців лежало землеробство і скотарство. Землю трипільці спочатку обробляли мотиками, а пізніше перейшли на орний обробіток. Завдяки використанню рала трипільці згодом змогли перейти до перелогової системи обробітку землі, почали застосовувати ярі та озимі посіви. Трипільці–орачі вирощували пшеницю, ячмінь, просо, бобові. Врожай збирали серпами із крем'яними лезами. Зерно зберігали у великих глиняних посудинах або пристосованих до цього приміщеннях. Його перетирали на муку кам'яними зернотерками.

Трипільцям було властиве і розвинене скотарство. Вони розводили велику рогату худобу, а також овець і свиней. Продукти скотарства задовольняли потреби трипільців у м'ясі, молоці. Вівці забезпечували їх вовною. Воли використовувались як тяглова сила.

Крім землеробства і скотарства, трипільці займались полюванням на оленя, косулю, кабана, риболовлею за допомогою кістяних і мідних гачків. Домашніми ремеслами трипільців були чинбарство (виправлення шкір), кушнірство, вироблення взуття, прядіння, ткацтво. Про це свідчать знахідки давнього одягу, глиняних веретен від примітивного ткацького верстата. Трипільці ткали тканину з вовни, коноплі, льону.

Знаряддя праці у трипільців спочатку були крем'яні, але пізніше вони освоїли способи кування і зварювання міді. З неї виготовляли ножі, шила, рибальські гачки, прикраси. Однак мідь не набула широкого поширення.

Високого технічного і художнього рівнів у трипільців досягло виготовлення кераміки. Трипільські гончарі випалювали керамічний посуд у спеціальних печах, знали вони вже і гончарний круг.

Після трипільців на території України проживали різні племена. Але саме трипільці заклали основи формування української нації як нації землеробської, народу–трудівника.

У II тис.ячолітті до н.е. території України входять у новий історичний період — добу бронзи, яка характеризується появою першого штучного металу — бронзи (сплав міді й олова). Рільницько–скотарські племена займали в той час величезні території лісостепової смуги України.

До землеробських племен належали племена культури шнурової кераміки (територія Прикарпаття, Волині, Подністров'я), а також комарівської (південні райони Прикарпаття і Волині) і тшинецької (долина Середнього Дніпра, басейн Прип'яті і на заході — на території Польщі) культур. Ці племена, на думку багатьох учених, можна вважати предками східних та західних слов'ян.

Наприкінці II тисячоліття до н.е. тшинецько–комарівська культура перероджується в кілька нових окремих культур. Однією з них була праслов'янська білогрудівська культура. Племена цієї культури займали лісостепову частину Правобережної України від Збруча до Дніпра.

Скотарством у добу бронзи займалися племена, які вели кочовий і напівкочовий спосіб життя і розселялися у степових районах. Вони розводили велику рогату худобу, а також овець. Табуни худоби випасали у степах, пересуваючись з місця на місце. Важливу роль у господарстві відігравали коні. Окремі племена освоїли коня як упряжну тварину. Для пересування і перевезення майна використовували дерев'яні вози з дерев'яними колесами, у яких запрягали волів.