43. Психоаналіз (з.Фройд). Неофрейдизм (е.Фромм).

Фрейдизм бере початок у працях видатного австрійського ученого Зігмунда Фрейда, основоположника психоаналізу. Суть психоаналізу реалізована у методі лікування неврозів, що базується на мистецтві тлумачення вільних асоціацій, обмовок, забувань, помилкових дій і сновидінь як засобів проникнення в несвідоме. Зігмунд Фрейд створив теорію психіки як систему, дії якої визначаються конфліктом між свідомістю і несвідомими устремліннями, прагненнями. В її рамках представлена психічна структура особистості у вигляді співвідношень між Воно, Я і понад-Я. Воно охоплює всю сукупність несвідомого. З певним спрощенням Я уособлює розум і розважливість, на противагу Воно, такому, що містить пристрасті. Усе, що біологія і доля людського розуму створили у Воно і закріпили в ньому, стверджує Зігмунд Фрейд, все це є прийнятим у Я у формі утворення ідеалу понад-Я і знову індивідуально переживається ним.

Центральні поняття психології, за Фрейдом, - витіснення і сублімація несвідомих устремлінь. Якщо перше означає заміщення одних устремлінь (лібідо) іншими, то друге – перетворення, переключення енергії устремлінь на соціальну діяльність і творчість.

Психологічне вчення Зігмунда Фрейда створює двоїсте враження. З одного боку, Воно – різновид природничо - наукового знання, підтвердженого клінічною практикою лікування психопаталогій. З іншого – Воно містить настільки далекі від якої-небудь дослідної перевірки допущення про психічну структуру особистості і її історії, що швидше всього являє собою різновид умоглядного знання, близького до філософського. Отже, фрейдизм – це філософія, що вбачає обумовленість явищ, творчості, культури та історії в цілому психологічними факторами, явищами несвідомого. Несвідоме визначається прихильниками фрейдизму по-різному. У самого Зігмунда Фрейда – це психосексуальне устремління, у Альфреда Адлера – комплекс неповноцінностей і прагнення до самоствердження, у Карла Юнга – колективне несвідоме і його архетипи (першообрази матері-землі, мудрого старого демона тощо, що лежать в основі міфів, символіки народної творчості, сновидінь тощо), у Леопольда Ранке – первинна травма народження. Фрейдизм представляє культурні, соціальні та політичні явища у вигляді результатів перетворення первинного несвідомого. Такими перетвореннями служать сублімація психосексуальної енергії, компенсація почуття неповноцінності, інтеграція елементів колективного несвідомого або персоніфікація умов первинної травми народження – відповідно до різних шкіл фрейдизму.

У кінці 30-х років 20 ст виник неофрейдизм, що поєднав психоаналіз із деякими американськими соціологічними і етнографічними теоріями. Його вихідним положенням є принцип соціокультурного детермінізму в розумінні особистості, що віддає пріоритет не внутріпсихічним процесам. А міжособистісним стосункам. У неофрейдизмі несвідоме або ігнорується, або розглядається як з’єднуюча ланка між соціальними та психічними структурами. Як і фрейдизму, неофрейдизму властиві неоднозначні уявлення про особистість. Загальним є визнання його прибічниками того, що психічні норми – це засіб і результат пристосування особистості до соціального середовища, досягнення нею соціальної ідентичності, а відсутність соціальної ідентичності – патологія. Відмінності в поглядах прибічників торкаються конкретних визначень структури особистості і механізмів пристосування. Так, Генрі Салліван звів психіку особистості до відображення міжособистісних ситуацій і стосунків до об’єктів зовнішнього світу і визначив особистість лише як суму стосунків між викривленими або фантастичними образами (персоніфікаціями), що виникають у процесі соціального спілкування. Більш глибокий підхід по психопатології особистості притаманний Каренові Хорні, який побачив у її неврозах відображення ірраціональних сторін життя сус-ва. На його думку, неврози викликають страх перед ворожим соц. середовищем. Засоби пристосування до страху породжують чотири «великі неврози» нашого часу: невроз відданості – пошук любові і схвалення будь-якою ціною; невроз влади – гонитва за владою, престижем і володінням; невроз покірності і невроізоляція – втеча від сус-ва.

На думку Еріка Фромма, страх пригнічує і витісняє у несвідоме риси, несумісні з панівними суспільними нормами, породжує самовідчуження особистості і відповідний тип її соц. характеру: нагромаджувальний, експлуататорський, пасивний або ринковий. Ірраціональність сучасного сус-ва, що породжує відчуження, може бути подолана шляхом створення гармонійного здорового сус-ва за допомогою соц. терапіїї, перевиховання. Є багато варіантів неофрейдизму, в т. ч. таких, що використовують ідеї теології, екзистенціалізму тощо. Фрейдизм, ставши впливовим вченням, послужив філософсько – психологічною основою ряду напрямів сучасної етнографії, антропології, соціальної психології, літературознавства і мистецтва.