4.Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

Видом нетарифних обмежень є квота, що становить собою пряме кількісне обмеження на обсяг товару, який може бути експортованим або імпортованим.

Імпортні квоти можуть застосовуватися з метою захисту національної промисловості, сільського господарства та/або для збалансування торговельного та платіжного балансів

Розбіжності між імпортними квотами та еквівалентним імпортним митом:

1. 1.На відміну від встановлення імпортного мита після введення імпортної квоти збільшення попиту призведе до зростання внутрішніх цін та збільшення національного виробництва. З іншого боку, збільшення попиту при існуючому імпортному миті залишить ціни на товар незмінними, а отже, незмінним залишиться національне виробництво, але збільшиться обсяг імпорту. Встановлення імпортної квоти повністю заміщує дію ринкового механізму, а не просто змінює його, як у випадку із встановленням імпортного мита.

2. Квота супроводжується розподілом імпортних ліцензій. Якщо уряд не застосовує аукціонний механізм торгів при розподілі ліцензій на конкурентному ринку, то компанії, які отримують такі ліцензії, будуть мати монопольні прибутки. У такому випадку уряд повинен розробити особливий механізм розподілу ліцензій потенційними імпортерами даного товару.

3. Імпортні квоти не просто заміщують ринковий механізм, але також і призводять до втрат з боку економіки в цілому та сіють зерна корупції в країні.

4. Імпортна квота обмежує обсяги імпорту до конкретного рівня, водночас як ефект від введення мита може бути невизначений. Причиною таких наслідків є те, що еластичність попиту та пропозиції, часто невідомі, що ускладнює процес визначення митної ставки, яка б обмежила обсяг імпорту до бажаного рівня. Іноземні експортери можуть враховувати митну ставку в повному обсязі або частково через підвищення ефективності своєї діяльності або погодження на більш низькі прибутки, щоб вийти на конкретний ринок.

5. У результаті реальне скорочення імпорту може бути меншим, ніж очікувалось. Експортери не можуть вжити подібних заходів, якщо стикаються з імпортною квотою, яка жорстко встановлює обсяг можливого імпорту. Національні виробники надають перевагу імпортним квотам порівняно з імпортним митом.

Добровільне обмеження експорту - ситуація, коли країна-імпортер змушує іншу країну, свого торговельного партнера, «добровільно» обмежити обсяг експорту під тиском застосування більш жорстких торговельних обмежень, якщо він загрожує діяльності промисловості країни-імпортера.

При успішній дії добровільних експортних обмежень вони мають аналогічний ефект, як і імпортні квоти, з тією різницею, що ініціюються країною-експортером, а отже, і дохід від монопольної ренти будуть отримувати іноземні експортери.

В розвинених країнах після закінчення строку дії «добровільних» обмежень розповсюджена практика висування антидемпінгових вимог національними виробниками щодо імпортованої продукції.

Ефективність дії таких обмежень щодо імпорту менша порівняно з установленими імпортними квотами, оскільки країни-експортери неохоче погоджуються обмежити обсяги свого експорту. Іноземні експортери з часом можуть продавати більш якісні та дорогі товари в межах встановленої квоти, що дозволяє їм отримувати додаткові прибутки, незважаючи на кількісне обмеження можливостей експорту. Технічні, санітарні, адміністративні та інші правила і норм включають вимоги щодо безпеки. Наприклад, санітарно-гігієнічні норми щодо продуктів харчування та особистого користування, вимоги щодо маркування та пакування, які повинні містити інформацію про країну походження та вміст товару.

Законодавча вимога в багатьох країнах до власних урядів купувати лише товари вітчизняного виробництва( тобто, вимоги, що виконавцями урядових замовлень мають бути лише національні виробники) .

Прикордонні податки іноді розглядаються як непрямі податки, які повертаються експортерам та стягуються (як податкове мито) з імпортерів при перетині товаром митного кордону.

Міжнародні товарні угоди та встановлення різних видів валютних курсів у країні також обмежують торгівлю.

Міжнародні картелі є організацією виробників, які знаходяться в різних країнах (або групи урядів), і які погоджуються обмежити виробництво та експорт товарів з метою максимізації або збільшення валового прибутку членів організації. Діяльність національних картелів заборонена в більшості країн.

Передумовою успіху діяльності картелю може бути невелика кількість учасників картелю, які виробляють товар, для якого надзвичайно складно знайти субститут. Коли ж існує велика кількість міжнародних виробників, то їх стає надзвичайно важко організувати в ефективно діючий картель. Коли існує прийнятний субститут для даного товару, то спроби картелю обмежити виробництво та експорт з метою підвищення цін та прибутків лише приведуть до переорієнтації виробників на споживання субституту.

Оскільки влада картелю націлена на обмеження виробництва та експорту конкретного товару, то виникають непоодинокі спроби тих виробників, які не є членами картелю, або навіть деяких учасників цієї організації, здійснити продаж за ціною, нижчою за встановлені картелем, тобто обійти картель і отримати додаткові прибутки. Природа картелів є нестабільною та часто призводить до їхнього краху. У випадку успішної діяльності, діяльність картелів нічим не відрізняється від поведінки монополіста (централізованого картелю) у намаганні максимізувати валові прибутки.

Демпінг – це експорт товару за ціною, нижчою від витрат на його виробництво, або у випадку, коли його ціна всередині країни є вищою за ціну, за якою продається даний товар за кордоном.

Три основних види демпінгу:

1. Постійний демпінг (міжнародна цінова дискримінація) - це тривала тенденція національного монополіста максимізувати прибуток через продаж товару на внутрішньому ринку за завищеними цінами (що не враховують транспортні витрати та торговельні перешкоди) порівняно з міжнародним ринком.

2. Хижацький демпінг ( спорадичний) – це тимчасовий продаж товару на іноземному ринку за цінами, нижчими за собівартість або нижчими порівняно із внутрішніми цінами з метою витіснення іноземних виробників з ринку, після чого ціни на товари починають зростати, і виробники починають отримувати монопольну ренту на такому ринку.

3. Випадковий демпінг – це продаж, який проводиться час від часу за цінами, нижчими за собівартість, або нижчими порівняно з внутрішніми цінами з метою зменшення непередбачуваного або тимчасового надлишку товарів без зниження цін у країні.

Торговельні обмеження, націлені на протидію постійному демпінгу, є відносно виправданими і захищають національних виробників від непорядної конкуренції з боку іноземних виробників. Такі заходи приймають форму антидемпінгових стягнень для того, щоб урівняти ціни. Часто надзвичайно складно встановити вид демпінгу, а національні виробники вимагають вживати заходів проти будь-якого демпінгу, внаслідок чого зникають стимули до імпорту та зменшуються доходи й обсяги виробництва в країні. У деяких випадках виграш споживачів від низьких цін може бути більшим за втрати виробників у країні.

Експортні субсидії – це прямі виплати або надання податкових пільг чи пільгових кредитів національним експортерам або потенційним експортерам, а також пільгових кредитів іноземним споживачам з метою стимулювання національного виробництва. В такому випадку експортні субсидії є формами демпінгу. Експортні субсидії є незаконними згідно з багатосторонніми міжнародними угодами, велика кількість країн надає їх у прихованій формі.

Більшість промислово розвинених країн надають іноземним споживачам кредити на пільгових умовах для фінансування їх купівлі в країні через державні установи.

Аргумент на захист протекціонізму:

• необхідність захисту національних робітників від дешевої іноземної робочої сили;

• «обґрунтоване мито». Такі стягнення вирівнювали б ціни на імпортну та національну продукцію і, дозволяли б національним виробникам конкурувати з іноземними;

- необхідність зменшити рівень безробіття в країні;

- ліквідація дефіциту торговельного балансу ( вирішення проблем однієї країни відбувається за рахунок інших країн; погіршення ситуації на ринку робочої сили та платіжного балансу інших країн. В результаті інші країни будуть вживати відповідних заходів , і всі країни в кінцевому підсумку будуть потерпати;

- припущення про початкові стадії розвитку галузі ( країна може мати порівняльні переваги, але через брак ноу-хау та низький рівень виробництва така галузь не може бути створена або не може з успіхом конкурувати з іноземними виробниками. Тимчасові заходи протекціонізму можуть бути виправдані на початкових стадіях розвитку галузі до того моменту, коли місцеві виробники не отримають економії масштабу та не реалізують довгострокові порівняльні переваги. Доходи галузі мають бути достатньо високими, щоб компенсувати втрати споживачів, які повинні купувати товари за високими цінами. Це відноситься до країн, що розвиваються, де ринки капіталу функціонують недосконало. При цьому досить важко визначити потенційні галузі, які вимагають додаткової уваги держави, а також таке спеціалізоване відношення досить важко усунути в подальшому, коли галузь уже буде вважатися зрілою. Заходи з субсидування «молодих» галузей можуть бути більш ефективними порівняно зі встановленням імпортного мита. Впровадження субсидій вимагає втрат бюджетних коштів, а не генерує їх, як це робить мито.

Оскільки в країні існує лише обмежене коло виробників, які істотно виграють від протекціоністських заходів, то вони мають тенденцію до об’єднання з метою лобіювання своїх інтересів.

Останніми роками було створено кілька теорій, які дають змогу визначити, які групи та галузі будуть захищені, і, що більш важливо, деякі з цих теорій мають емпіричне підтвердження.

В розвинених країнах більшим захистом будуть користуватися працемісткі галузі, в я

ких зайнята велика кількість низько кваліфікованих та низькооплачуваних робітників, які будуть мати великі проблеми у пошуках іншої роботи у разі втрати теперішньої. Певні емпіричні підтвердження існують на користь теорії «груп тиску», або «зацікавлених груп», яка стверджує, що високоорганізовані галузі, користуються більшим захистом, ніж менш організовані. Галузь буде мати більше шансів вважатися організованою, якщо в ній присутня невелика кількість фірм. Також ті галузі, що виробляють товари широкого вжитку або кінцеву продукцію, мають більше шансів отримати захист від іноземних конкурентів ніж ті, що виробляють проміжну продукцію, яка використовується іншими галузями, оскільки останні можуть вдатися до «компенсаційних заходів» і звести нанівець дію протекціонізму, оскільки такі заходи підвищать вартість їх матеріалів.

Крім того, заходи протекціонізму тяжіють до децентралізованих галузей, в яких зайнята велика кількість робітників, ніж до тих галузей, які сконцентровані в окремому регіоні з невеликою кількістю зайнятих.

Інша теорія припускає, що торговельна політика спрямована на збереження status quo. Тобто, для галузі, яка не користувалася заходами протекціонізму в минулому, є більше шансів бути захищеною сьогодні.

Заходи протекціонізму можуть стосуватися тих галузей, які повинні конкурувати з продукцією, що виробляється в країнах, які розвиваються і які мають менше економічної та політичної влади порівняно з розвиненими, щоб ефективно протистояти перешкодам на шляху їхнього експорту.

9