Методи обчислення суспільного продукту.
Суспільство так само, як і підприємство, має обчислювати результати суспільного виробництва, тобто суспільний продукт. Теорія і практика розробили два методи обчислення суспільного продукту — систему національних рахунків (СНР) і систему балансу народного господарства (БНГ). Зараз майже всі країни світу використовують систему національних рахунків.
Система національних рахунків — це адекватний ринковій економіці національний облік, побудований у вигляді набору рахунків і балансових таблиць, що розкривають результати економічної діяльності, структуру економіки, найважливіші взаємозв’язки в національному господарстві.
У системі національних рахунків обліковуються такі сфери економічної діяльності: галузі матеріального виробництва, державне управління, некомерційні підприємства обслуговування населення і домашні господарства. Розрізняють такі поняття, як економічна операція та економічний агент. У даному разі економічний агент — це будь-який господарський суб’єкт економіки, включаючи домашні господарства і некомерційні підприємства.
Під час обліку використовується грошовий вираз ринкової вартості благ, що переміщуються, для забезпечення бази порівняння. Сам облік здійснюється у вигляді подвійного запису, прийнятого в бухгалтерському обліку. Спрощено можна уявити розрахунок національних рахунків як бухгалтерію гігантського підприємства, яким є економіка країни, а шляхами в ньому виступають певні сектори економіки.
У СНР використовуються дві класифікації. Перша — функціональна — застосовується в рахунках виробництва, споживання і капіталоутворення і виглядає так:
а) галузі виробництва товарів і послуг;
б) органи загального державного управління;
в) приватні некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства;
г) домашні господарства.
Друга класифікація — інституціональна — використовується в рахунках видатків і доходів та в розрахунках капітальних витрат:
а) нефінансові підприємства;
б) фінансові організації;
в) органи загального державного управління;
г) приватні некомерційні підприємства, що обслуговують домашні господарства;
д) домашні господарства, включаючи дрібні підприємства.
Одиницею обліку при складанні національних рахунків є економічна операція. Вона реєструється, як правило, в момент її оплати.
За системи національних рахунків подвійний рахунок виключається, що є ключовим аспектом цього методу обліку результатів суспільного виробництва. Статистики, розраховуючи кінцевий продукт як потік доходів, дуже обережні і враховують у ньому тільки те, що називається доданою вартістю.
Додану вартість можна визначити двояко:
а) за статистикою — це різниця між продажем підприємств та їх придбанням матеріалів і послуг у інших підприємств;
б) як економічна категорія — це вартість, яка додана до вартості спожитих у процесі виробництва предметів праці, тобто оборотного капіталу (не враховуючи заробітну плату).
-
Національний дохід, структура використання національного доходу.
|
Національний дохід – це весь дохід, зароблений власниками ресурсів, незалежно від того, де дані ресурси використовуються – у власній країні чи за кордоном. |
Національний дохід є результатом діяльності з використання економічних ресурсів.
Особистий дохід ОД є частиною національного доходу, яка надходить домогосподарствам. Отже, домогосподарства привласнюють не весь національний дохід. Частину його через податки привласнює держава, а частину – фірми у вигляді нерозподіленого прибутку. Водночас домогосподарства отримують певну суму доходу у вигляді трансфертних платежів – пенсій, виплат на страхування від нещасних випадків, допомоги у зв’язку з безробіттям тощо. Отже, особистий дохід – це фактично одержаний домогосподарством дохід.
Використовуваний дохід ВД є особистим доходом за вирахуванням особистих податків. Він являє собою ту частину доходу, якою домогосподарства остаточно володіють і можуть розпоряджатися на свій розсуд. Вони спрямовують свій дохід на споживання С і заощадження З:
ВД = С + З
Розрізняють функціонально-факторний та індивідуальний розподіл національного доходу. Функціонально-факторний розподіл означає розподіл національного доходу залежно від ролі кожного фактора у створенні продукту (праці, землі, капіталу та підприємництва). Відповідно до означених факторів національний дохід розподіляється на заробітну плату, ренту, процент та прибуток. У міру розвитку економіки вдосконалюється й теорія співвідносності між доходами та факторами. Трифакторна модель (земля, праця та капітал) епохи вільної конкуренції визначила розподіл національного доходу на ренту, заробітну плату та прибуток (рис. 2).
Рис. 2. Трифакторна модель розподілу національного доходу
З розвитком ринкової економіки, коли поступово здійснилось відокремлення функції власності на капітал від функції управління ним, на зміну трифакторній моделі економіки прийшла ера чотирифакторної моделі економіки (рис. 3).
Рис. 3. Чотирифакторна модель розподілу національного доходу
Революція синіх і білих комірців повністю розмежувала власників капіталу та управлінців (менеджерів). Відбулось розмежування підприємницького доходу на прибуток і процент. На думку А. Маршалла, економіка західних країн другої половини ХІХ ст. характеризується утвердженням в організації виробництва четвертого фактора — підприємництва.
Після Другої світової війни відчутно проявилось одержавлення економіки та розподілу національного доходу. Держава почала активно впливати на весь відтворювальний процес економіки. Роль держави перетворилась у фактор виробництва (рис. 4).
Рис. 4. П’ятифакторна модель розподілу національного доходу
Сучасну економіку можна уявити як п’ятифакторну модель. Держава все більше бере на себе функції регулювання економіки: соціальний захист населення, структурні зміни, забезпечення збалансованого розвитку, вирішення екологічних проблем та ін.
На характер розподілу факторів виробництва впливають три групи чинників:
закони, що регулюють розвиток продуктивних сил;
економічні закони функціонування ринку;
економічна роль держави.
Оптимальність розподілу та використання факторів виробництва залежить від органічного поєднання дії означених трьох чинників.
Закони поділу праці, спеціалізації та кооперації, концентрації виробництва визначають таку комбінацію факторів виробництва, яка повинна бути адаптивною до зміни ринкової ситуації. Організація виробництва характеризує комбінацію праці та інших факторів виробництва. Зростання технологічного рівня виробництва відображає підвищення продуктивності праці, наслідком чого є збільшення національного доходу. Цей процес надто тривалий і може супроводжуватись кризовими явищами до того часу, аж поки не буде досягнуто гармонічної взаємодії трьох означених груп чинників. Кризи перевиробництва в західних країнах минулого та на початку цього століття є наочним відображенням цих процесів. Державне втручання в економіку, з одного боку, та об’єктивність дії законів поділу праці та ринкових законів — з іншого, створили найбільш доцільну структуру розподілу факторів виробництва в індустріально розвинутих країнах.
На сучасному етапі розвитку економіки до факторів розподілу економісти відносять інформацію та державу, що радикально впливають на розподіл та перерозподіл національного доходу. Аналіз функціонально-факторного розподілу дозволяє виявити частки доходу, що отримують фактори в результаті їх участі в економічній діяльності.