49.Реформи Петра і та їх вплив на господарський розвиток Лівобережної України.

Петр Великий во многом походил на тех русских людей XVII в., которые, по словам Ключевского, пользовались плодами иноземной цивилизации, «не заглядывая далеко вперед, в возможные последствия своих начинаний, и не допытываясь, какими усилиями западноевропейский ум достиг технических успехов». Петр ослабил те ограничения, которые привязывали человека к его сословию, но вырваться из сословных пут можно было только полностью подчинив свои действия и помыслы государственной идее, только заняв место на одной из ступенек «Табели о рангах». Реформы не освободили личность, а лишь переподчинили ее, хотя, конечно, н создали более благоприятные условия для служебной бюрократической карьеры и для интеллектуального развития человека. Реформы Петра заморозили процессы эмансипации частной собственности, особенно на самом массовом, крестьянском уровне. Подтверждение этому - разрушение права частного владения землей вследствие введения уравнительного подушного (вместо поземельного) налога на государственных крестьян.

Розглядаючи реформаторську діяльність Петра І, слід наголосити, що за роки свого правління він розгорнув особливо активну (то приховану, то явну) боротьбу за підпорядкування гетьманської влади російському урядові. Перехід І. Мазепи Петро І використав як привід до рішучих дій з ліквідації української автономії. Позбавляючи старшин "зрадників" їхніх маєтків, цар під приводом захисту народних інтересів втручався у внутрішні справи України. До обраного в 1708 р гетьмана І. Скоропадського було призначено наглядача в особі царського резидента, котрий мав контролювати дії гетьманського уряду, все політичне життя України. Гетьманську столицю перенесли до Глухова, на самий кордон з Московією. А в 1722 р Петро І видав спеціальний указ про створення в Україні Малоросійської колегії — урядового органу Москви, до якого входили шість російських урядовців, котрі постійно перебували в Україні й мали право ділити з гетьманом владу. Попри рішучі протести гетьмана, Колегія здійснювала всю судову, фінансову й адміністративну владу в Лівобережній Україні. Після смерті І. Скоропадського Петро І взагалі заборонив вибори наступного гетьмана. Наказним гетьманом призначили Павла Полуботка (1722—1724 pp.), який дуже швидко за свої незалежні погляди потрапив до Петропавловської в'язниці, де після тяжких моральних і фізичних страждань помер. Такий був трагічний кінець останнього безпосереднього спадкоємця І. Мазепи. Після смерті Петра І в 1725 р. процес цілковитої ліквідації автономії України пригальмовано. У жовтні 1727 р. за згодою царя гетьманом було обрано миргородського полковника Данила Апостола (1727—1734). Він відновив право призначати старшину та полковників, значно зменшив число росіян в адміністрації, намагався підпорядкувати собі Київ, обмежив до шести число російських полків в Україні, реорганізував судову систему тощо. Тим самим було затримано процес інтеграції Гетьманщини в структуру російської імперії. 22 серпня 1728 р. російський цар ухвалив "Рішительні пункти", що стали конституцією України аж до кінця її автономії. Щоправда, вони вже значно звужували компетенцію місцевого самоврядування.