2. Рушійні сили педагогічного процесу

Педагогічний процес не є нерозривним ланцюгом розвиваючих взаємодій вихователів і вихованців. В одному випадку в формуванні взаємин між ними виявляється позитивна тенденція, в іншому — виникають перешкоди, конфлікти. Так само суперечливо і нерівномірно відбувається розвиток вихованця. Він може добре опанувати необхідний обсяг наукових знань, але не зробити світоглядних і моральних висновків, що випливають з них. Він прагне поводити себе відповідно до вимог загальнолюдської моральної норми, проте йому не вистачає сили волі й відповідних навичок. Отже, суперечності є неодмінною умовою педагогічного процесу.

Тому педагог повинен уміти розпізнавати особливості й основні причини протилежностей, знаходити компроміс, поєднувати інтереси, будувати партнерство з вихованцем. Лише за умов взаємоповаги, бажання та уміння вірити одне одному взаємодія педагога і вихованця стає досяжною. Це є найбільш надійним «соціальним клеєм» (А.С. Макаренко), людською основою педагогічного процесу, якщо він прагне бути людським.

Рушійними силами педагогічного процесу є суперечності: зовнішні, тобто суперечності між педагогічним процесом та іншими соціально-економічними процесами і внутрішні, властиві самому процесу. Основними можна вважати суперечності:

• між новими потребами та інтересами вихованців і рівнем готовності останніх до їх реалізації, що визначається досягнутою культурою діяльності і людських відносин;

• між вимогами, які ставляться до вихованця, та соціальним досвідом і можливостями задовольнити ці вимоги.

Дані суперечності стають джерелом розвитку особистості у педагогічному процесі тоді, коли потреби або вимоги відповідають можливостям вихованця, знаходяться в його «зоні найближчого розвитку». Це означає, що суперечності повинні долатися, розв'язуватися при підтримці і допомозі вихователів, але не загострюватися або зглажуватися.

3. Педагогічний процес як система

Сучасна педагогічна теорія представляє педагогічний процес як динамічну систему. Слово «система» означає цілісність, яка являє собою єдність закономірно розташованих і взаємопов'язаних частин.

Основними ознаками системи є:

а) наявність компонентів, які можна розглядати у відносній ізольованості, поза зв'язками з іншими процесами і явищами;

б) наявність внутрішньої структури зв'язків між цими компонентами, а також їхніми підсистемами;

в) наявність певного рівня цілісності, ознакою якої є те, що система завдяки взаємодії компонентів одержує інтегральний результат;

г) наявність у структурі системоутворюючих зв'язків, які об'єднують компоненти, як блоки, частини в єдину систему;

д) взаємозв'язок з іншими системами.

Системне бачення педагогічного процесу дозволяє чітко виділяти складові компоненти, проаналізувати всю різноманітність зв'язків і відносин між ними, кваліфіковано управляти педагогічним процесом.

Педагогічний процес як система протікає в інших системах: освіті, школі, класі, на окремому уроці тощо. Кожна з таких систем функціонує в певних зовнішніх, зокрема природно-географічних, суспільних, виробничих, культурних тощо та внутрішніх умовах, якими для школи є матеріально-технічні, морально-психологічні, санітарно-гігієнічні та інші умови. Кожна з систем має власні складові. Компонентами системи, в якій протікає педагогічний процес, є педагоги, ви-хованці-та умови виховання.

У виховній роботі педагог ставить перед собою мету виховання. Для того, щоб її досягти, він конкретизує свої дії, тобто визначає завдання; для реалізації завдань застосовує відповідні педагогічні засоби. Якщо при цьому достатньо враховуються закономірні зв'язки й умови, то між педагогом і вихованцями встановлюється співробітництво, педагог викликає й організовує активну діяльність учнів, спрямовану на засвоєння людського досвіду, домагається певного прогресу в індивідуальному розвитку відносно мети виховання, що потенціально виявлятиметься в результатах виховання.

До педагогічних засобів у широкому розумінні належать: зміст, що підлягає засвоєнню; методи й організаційні форми виховання, за допомогою яких педагог викликає активну діяльність вихованців, встановлює взаємозв'язки, організовує процес.

Отже, педагогічний процес характеризують: ціль, завдання, зміст, методи, форми взаємодії педагогів і вихованців, досягнуті при цьому результати.

Цільовий компонент визначається державними стандартами. Основні аспекти навчання і виховання підростаючого покоління в нашому суспільстві визначені Законом України «Про освіту», Державною національною програмою «Освіта» (Україна XXI ст.), Концепцією національного виховання, Національною доктриною розвитку освіти України в XXI столітті. Вони конкретизуються в освітньо-кваліфікаційних характеристиках і освітньо-професійних програмах підготовки відповідних фахівців для народного господарства. В основі цілей сучасного педагогічного процесу має бути таке методологічне положення: «...для сучасного суспільства буде характерний тип людини, в особистості якої сформоване позитивне ставлення до планети Земля, до Вітчизни, до людства, до іншої людини і до самої себе, до праці, до власності, до сім'ї, до надбань матеріальної і духовної культури».

Основною метою є формування особистості вихованця, якій підпорядковані всі інші цілі, наприклад набуття певної освіти, формування і розвиток конкретних якостей, необхідних для певного виду професійної діяльності тощо.

В основі процесуального компоненту лежать цілеспрямовані гуманні педагогічні впливи, під якими розуміють процес формувального впливу вихователів на вихованців. Вони здійснюються за допомогою методів виховання і навчання і можуть бути прямі (безпосередній вплив вихователя) та опосередковані (вплив через організацію навчальної діяльності, інших вихованців тощо). Всю сукупність впливів можна також розділити на вплив словом і вплив ділом.

Постійно діючими елементами педагогічного впливу вихователя на вихованця є:

• чітко поставлена педагогом мета;

• конкретне виокремлення і визначення змісту виховання й освіти, що необхідно опанувати;

• визначення методів, форм і засобів педагогічного впливу;

• врахування попереднього життєвого досвіду з метою визначення наступних навчально-виховних заходів.

Безумовно, основними формами педагогічного впливу мають бути опосередковані прийоми і засоби. Звідси, вихователі основну увагу повинні звертати на відповідну організацію життєдіяльності освітньо-виховного закладу.

Зміст структури педагогічного процесу становлять колективні й індивідуальні пізнавальні та практичні дії вихованців. Цей зміст визначається певною освітньо-кваліфікаційною характеристикою відповідного фахівця, конкретизується в освітньо-професійній програмі та низкою інших документів. Сьогодні цей компонент має підлягати гуманітаризації та наповненню загальнолюдськими й національними цінностями.

Контрольно-регулювальний компонент потребує конкретизації, демократизації та опрацювання критеріїв оцінки результативності педагогічного процесу. Головний недолік цього компонента — суб'єктивізм.

Оцінно-результативний компонент віддзеркалюється в його функціях. На думку І. П. Підласого, основним продуктом педагогічної праці в глобальному масштабі має бути «...вихована, підготовлена до життя, суспільна людина». Безумовно, основним критерієм результативності цього процесу і його ефективності є формування всебічно й гармонійно розвиненої особистості вихованця, з високою духовністю, чіткими життєвими орієнтирами, позитивним ставленням до оточення і до самого себе, спроможної самоактуалізуватися у професійному й особистому житті. Оцінно-результативний компонент є обов'язковим, він водночас результат і критерій педагогічного процесу, а також мірило для внесення в нього необхідних корективів.

Другою важливою ознакою педагогічного процесу як системи є наявність у ньому внутрішньої структури зв'язків між компонентами та їх підсистемами.

До структурування педагогічного процесу можна підходити по-різному.

а) Педагогічний процес у школі включає процеси навчання і виховання. Це і є найголовніші структурні елементи. У педагогічному процесі об'єктивне (зовнішній вплив) поступово переростає у суб'єктивне, у внутрішнє надбання людини, у самоосвіту і самовиховання, які забезпечують розвиток особистості. Тому можна сказати, що педагогічний процес є органічною єдністю процесів навчання, виховання, освіти і розвитку особистості.

б) Найменша структурна одиниця педагогічного процесу — педагогічна ситуація. Педагогічний процес можна розглядати як неперервний ланцюжок педагогічних ситуацій, які виникають і ставлять перед вихователем педагогічні задачі для розв'язання. Педагогічні ситуації за способом створення поділяють на: спонтанні (що виникають у ході педагогічного процесу),спеціально підготовлені вчителем та створені учнем або учнями.

в) Стрижнем педагогічного процесу є педагогічна діяльність. У будь-якій діяльності виділяється мета її, засоби та результат. Крім того, діяльність необхідно стимулювати, коригувати, аналізувати та оцінювати.

Всі ці складові створюють сучасну систему педагогічного процесу. Отже, ця система об'єднує процеси виховання, навчання і розвитку разом з усіма умовами, формами та методами їх перебігу. Суттєвою характеристикою цієї системи є її динамічність, тобто наявність різноманітних зв'язків, взаємозалежностей, якісних і кількісних змін всіх її компонентів. Наприклад, це можуть бути інформаційні, організаційно-діяльнісні, комунікативні, причинно-наслідкові, управлінські зв'язки, які проявляються в процесі педагогічної взаємодії. Знання й усвідомлення вихованцями ) такого прояву та відповідності сучасним особистісно зорієнтованим педагогічним технологіям забезпечують ефективність виховання й навчання.