Особливості слов'янських язичницьких вірувань

Для язичників немає нічого надприродного, немає нічого, що було б поза Природою. Язичники-слов'яни ніколи не потребували виразу своєї віри у церквах як особливих релігійних організаціях, тому що божественне завжди було там, де вони перебували, навколо і в середині них.

Суть стародавньої віри — це не особисте спасіння, як у частини світових релігій, — а збереження і примноження роду, родючості землі, плодовитості худоби, охорона способу життя і цінностей роду. Таким чином, це і комплекс вірувань, і спосіб життя, і світогляд, і спосіб відтворення родових стосунків, культури, знань та навичок.

Пантеон богів

Слов'яни вірили у багатьох богів. Сучасні вчені^{[Джерело?]} мають думку, що язичницькі боги, яких вважають виявом початкової міфології, насправді були уявленнями наших предків про Всесвіт. Першоджерелами Всесвіту вважали вогонь та воду. Більшість язичницьких богів слов'ян відомі з народної творчості: пісень, колядок.

Головні східнослов'янські боги:

• Перун — згадується у текстах договорів з Візантією, де йде мова про клятву воїнів Русі іменами Перуна і Волоса. В перекладі означає блискавка, був богом князівської дружини, всі міфи про Перуна, що збереглися в Україні, змальовують його стрільцем.

• Хорс — назва бога Сонця на Русі.

• Дажбог — сонячний бог, покровитель Руської землі.

• Стрибог — бог вітру.

• Мокоша — ймовірно, богиня-мати, богиня землі, родючості і ткацтва.

• Сімаргл — ймовірно, божественний вісник

• Волос (Велес) — покровитель скотарства та поезії.

• Сварог — за Іпатіївським літописом, бог-коваль, навчив людей шлюбу, хліборобства і подарував їм плуг.

• Сварожич — бог вогню.

• Рожаниці — богині долі.

• Ярило — бог родючості і плодючості.

Історичність даних божеств поділяється не всіма вченими:

• Лада — одна з найстародавніших язичницьких богинь, богиня гармонії в природі, любові в шлюбі, мати-годувальниця Миру. Лада — мати близнят Лелі — втіленої води, і Полеля — втіленого світла.

• Леля — богиня любові.

• Полель — бог подружнього життя.

Важливою пам'яткою є «Велесової книги» — літературної пам'ятки нібито дохристиянських часів, вік якої точно не встановлено. Вона стала відома суспільству при досить дивних обставинах, що дають підстави стверджувати що це підробка XVIII—XIX ст. Якщо ж це дійсно історична пам'ятка, то її значення неможливо переоцінити. Вона проливає світло на певні сторони вірувань і життя східних слов'ян. В ній приводяться назви багатьох богів, а також повідомляється як велика таємниця, що насправді всі ці боги — це одне, стверджуючи таким чином ідею єдинобожжя в досить незвичному вигляді

Вірування давніх слов’ян трипільської культури

Високорозвиненій суспільно-господарчій системі трипільців відповідали складні релігійно-світоглядні уявлення, що передусім були хліборобського спрямування.

Трипільці шанували Богиню-Матір, яка символізувала родючість і від якої залежало життя всього живого, а також божества грому, сонця, неба, вітру тощо. Були в них свої духи-покровителі; поширювались культи вогню та бика — символів сонця і чоловічої сили.

Культові відправи супроводжувались своєрідною системою релігійно-магічних обрядів і символіки. Релігійні вірування, уявлення та культова практика трипільців знайшли своє втілення в трипільській пластиці, де головне місце належить різноманітним глиняним жіночим фігуркам, які символізують ідею ототожнення землі з жінкою, чия вагітність є символом родючості.

Жіночі фігурки, знайдені на залишках багатьох трипільських поселень, досить різноманітні — це й "зображення божества родючості й жриць цього божества, й учасниць аграрно-магічних церемоній, і покровительок того чи іншого природного явища, яке сприяє врожаю" (4.166). Зустрічаються також зображення вагітних та народжуючих жінок, фігурки жінок з жертовником і ритуальною посудиною, жінок з дитиною тощо.

Космогонічно-релігійні уявлення трипільців присутні в орнаменті побутового і ритуального посуду з зображенням небесних світил, рослин, тварин і людей. Особлива увага приділяється темі дощу, що набирав символічного вигляду молока Богині. Частково з темою дощу був пов'язаний культ змії, вужа — носіїв добра, охоронців дому і всього найціннішого. Пізніше культ вужа зустрічається у греків, вірменів, болгар, сербів, литовців, білорусів і, звичайно, українців. Ці народи шанували вужа як священну істоту, покровителя домашнього господарства.

Найвищим ступенем трипільського ритуального мистецтва є зображення антроморфних і людських фігурок чоловічих і жіночих, які мали культовий, абстрактно-умовний характер. Проте серед цих фігурок зустрічаються й такі, що несуть "антропологічну реальність", "портретну правдивість".

З метою захисту від злих сил і збереження добробуту трипільці померлих хоронили під житловими будівлями. Священним місцем у трипільських житлах була піч, біля якої знаходились вівтарі, що мали прямокутну чи хрестоподібну форму. Біля них на спеціальних підвищеннях розташовувались глиняні фігурки, чаші на антропоморфних підставках, посудини для зерна. Трипільська культура, заклавши міцний фундамент для високого культурного розвитку наступних ентоплем'яних спільнот, зокрема й ранніх східнослов'янських племен, відіграла визначну роль в історії України.