Висновки

Людське буття настільки складне, розмаїте, варіативне, що це дає можливість розуміти людину як мікрокосм, як своєрідне зосередження, фокусування потенцій світу, виведення їх у виявлення та окреслення з найбільшою повнотою і виразністю.

Зазначені характеристики людини пов'язані з її біологічною неспеціалізованістю, а отже—універсальністю, унаслідок яких людина постає суб'єктом історичного процесу. Основою специфічно людського способу самоутвердження у світі постає людська діяльність, спрямована на створення сфери соціокультурних процесів. У цій діяльності людина набуває власне людських якостей, проявляючи водночас свої сутнісні сили та багаторівневу складність своєї природи.

Людська індивідуальність є вищою сходинкою у людському самовдосконаленні. Формування індивідуальності передбачає певну орієнтацію у цінностях людського буття, серйозне ставлення до питання про смерть, безсмертя та сенс життя.

Резюме.

1. Людське буття не постає явищем автоматично та стихійно набутим людиною; воно виявляється через цілу низку пов’язаних між собою ієрархічних рівнів людських необхідних якостей, набуття яких вимагає певних людських зусиль; внаслідок того людське буття є незавершеним та проблематичним, не співпадаючим із поняттями життя та існування.

2. Людський спосіб утвердження у бутті базується на особливих характеристиках людської діяльності, через які проявляють себе екзистенціали та сутнісні сили людини.

3. Уся складність людини та різноманітність її можливих проявів розкривається через співвідношення понять “людина – індивід – особа – особистість – індивідуальність”, послідовність яких конкретизує людські виявлення та властивості і дозволяє побачити, куди повинні спрямовуватись прагнення людського самовдосконалення.

4. В людському прагненні до самовдосконалення, самоутвердження велику роль грають ціннісні орієнтації людини, серед яких на першому плані стоїть цінність самого життя та виключне право конкретної людини їм розпорядитися; через це серед провідних цінностей знаходиться і свобода, яка має різні тлумачення та виявлення.

5. Смертність людини безперечно її лякає, проте філософія намагається прояснити її різні прояви і показати, що з нею пов’язані питання про сенс життя, що у взаємозв’язку життя та смерті розкривається реальні перспективи людського безсмертя.

Питання для обговорення на семінарському занятті.

1. Зміст поняття буття людини. Буття, життя та існування людини.

2. Вихідні характеристики людської діяльності. Екзистенціали та сутнісні сили людини.

3. Співвідношення понять “людина – індивід – особа – особистість – індивідуальність”.

4. Цінності людського буття. Свобода як людська цінність.

5. Смерть, безсмертя та проблема смислу життя.

Теми для рефератів, доповідей і контрольних робіт.

1. Буття, життя та існування як характеристики людини.

2. Ієрархічна будова характеристик та проявів людського буття.

3. Проблема виникнення людини в її сучасному окресленні.

4. Екзистенція людини та її екзистенціали.

5. Найважливіші особливості людської діяльності. Діяльність та самодіяльність.

6. Поняття особи та особистості. Роль особи в історії.

7. Ціннісні аспекти людського буття.

8. Поняття та різновиди свободи. Свобода як цінність.

9. Проблема людського безсмертя: різні виявлення та спекти.

10. Людина в пошуках сенсу буття та власного життя.

Завдання для самостійного опрацювання і закріплення матеріалу з теми.

Завдання 1. Поясніть внутрішній зв'язок таких особливостей людини, як неспеціалізованість, універсальність та свобода.

Завдання 2. В чому полягає проблематичність людського буття?

Завдання 3. Охарактеризуйте співвідношення понять буття людини, існування та життя.

Завдання 4. Покажіть зв'язок розумності людини з тим, що вона здійснює свою життєдіяльність у сфері соціо-культурних процесів.

Завдання 5. Наведіть основні характеристики форм людської діяльності.

Завдання 6. Окресліть сучасне розуміння сутнісних сил людини.

Завдання 7. Охарактеризуйте основні аспекти філософського розуміння особи та особистості.

Завдання 8. Окресліть філософські аспекти проблеми безсмертя людини.

Додаткова література з теми

1. Антология мировой философии.—Т.З.—М., 1971.

2. Аббаньяно Н. Зкзистенция как свобода // Вопросы философии. - 1992.-№8.

3. Бубер М. Проблема человека // Два образа веры.— М., 1995.

4. Монтень М. Опыты.-Кн.І й II.-М., 1979.

5. Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: онтологія людини. – К., 1995.

5. О человеческом в человеке.— М., 1991.

6. Проблема человека в западной философии.— М., 1988.

7. Сартр Ж.-П. Зкзистенциализм — зто гуманизм // Сумерки богов. - М., 1989.

8. Шелер М. Избранные произведения. — М., 1994.

9. Это человек: Антология.— М., 1995.

РОЗДІЛ 12.

СВІДОМІСТЬ ЯК ФІЛОСОФСЬКА ПРОБЛЕМА

Проблема свідомості належить до найскладніших філософських проблем, певне її усвідомлення приводить до розуміння сутності внутрішнього світу людини, різноманітних знань, ідей, надій, що становлять його багатство. Філософія визначає свідомість як таку властивість людини, що забезпечує її доцільну діяльність та особливий, предметно зумовленоий спосіб орієнтування в світі. Завдяки здатності до саморефлексії, свідомість набуває можливості оперування узагальненими, абстрактно-теоретичними характеристиками речей і процесів світу. Якраз тому свідомість, що завжди є особистою і неповторною, дає людині змогу діяти універсальним чином, жити не лише у згоді з наявним світом, а й реалізовувати його приховані можливості, творити новий світ — світ культури.

Після вивчення матеріалу розділу 12 Ви повинні:

знати:

• основні причини складності розуміння та наукового вивчення свідомості;

• провідні ознаки, за якими ми можемо переконуватись у реальному існування свідомості;

• зміст основних концепцій походження свідомості;

• основні чинники виникнення та функціонування свідомості;

• значення ідеальності свідомості для визначення її онтологічного статусу;

• основні складові структури свідомості та її функції.

вміти:

• використовувати основні ознаки свідомості для пояснення особливостей людської поведінки;

• аргументовано демонструвати переваги та недоліки основних концепцій походження свідомості;

• пояснювати конкретними прикладами значення ідеального для функціонування свідомості;

• застосовувати структурні одиниці свідомості для прояснення складностей людського свідомого сприйняття дійсності.

розуміти:

• зв’язок проблеми свідомості із найважливішими особливостями людини, людського способу буття та філософським їх осмисленням;

• незавершеність концептуальних вирішень проблеми походження свідомості;

• зв’язок між провідними чинниками виникнення та функціонування свідомості;

• єдність свідомості та самосвідомості;

• значення еталонних, ідеальних вимірів сущого для людського свідомого орієнтування в дійсності;

• неоднозначність взаємозв’язку свідомості і мови;

• системний характер будови людської свідомості та зв’язків між її складовими.

Виклад матеріалу:

12.1. Проблема онтологічного статусу свідомості та її суттєві ознаки.

12.2. Проблема походження свідомості.

12.3. Ідеальний статус буття свідомості. Свідомість і мова.

12.4. Структура та функції свідомості.

Ключові терміни та поняття.

АБСОЛЮЦІЯ (або ІДЕАЦІЯ) – здатність людської свідомості створювати у полі свого інтелектуального споглядання ідеальні, тобто завершені, еталонні виміри сущого, завдяки яким свідомість набуває здатності орієнтуватися в предметній дійсності, оцінювати її.

ІДЕАЛЬНЕ – характеристика онтологічного статусу свідомості, згідно із яким свідомість не відтворює дійсність у вигляді копій, а фіксує її через виявлення суттєвих, необхідних зв’язків та через доведення параметрів будь-якого сущого до гранично можливого виміру (див. термін “Абсолюція”).

МИСЛЕННЯ – процес інтелектуального оперування предметним змістом свідомості, тобто упорядкований та усвідомлений рух думки через серію фіксованих пенктів до виправданого змістом цього руху результату; за змістом та суттю це є виведення у поле свідомого споглядання фундаментальних характеристик буття.

МОВА (І МОВЛЕННЯ) – провідна форма виразу предметного змісту людської свідомості, тобто форма передачи того, що не може бути вказане безпосередньо, натуралістично (наприклад, ті ж самі еталонні орієнтири мислення); існує цілий спектр мов: мова видів мистецтва, мова науки, мова жестів, - серед яких людське мовлення постає найбільш гнучкою та оперативною формою виразу змісту свідомості.

ОНТОЛОГІЧНИЙ СТАТУС СВІДОМОСТІ – здатність людської свідомості мати у своєму змісті те, чого без свідомості або поза свідомістю не існує і існувати не може; йдеться, насамперед, про ідеацію, предметність, цілеспрямованість, саморефлексію.

ПРЕДМЕТНІСТЬ – здатність людської свідомості вибудовувати свій зміст із опорою на ідеальні системи визначень (чи відліку), внаслідок цього цей зміст не збігається із наочно спостережуваним; завдяки такій здатності людина може бачити в речах світу не лише чуттєво надане, а й приховане, потенційне, належне; в цілому: предметність – це сприйняття людською свідомості дійсності у вимірах людської інтелектуальної та матеріальної діяльності.

ЦІЛЕСПРЯМОВАНІСТЬ – характеристика людської свідомості, пов’язана із її здатністю подумки вибудовувати образи та процедури майбутніх дій, здатність в подальшому концентрувати людські зусилля на їх реалізації.