2. Філософське розуміння державної влади

На даний час коли Україна повертається у світове розвинене товариство, перед вітчизняною юриспруденцією стоїть важливе завдання - піднятися на належний рівень філософсько-правових досліджень. Не можемо залишитись осторонь цього процесу ми в процесі дослідження феномену «державна влада». З’ясування філософського розуміння та обґрунтування соціальної необхідності державної влади має не тільки загально-правове пізнавальне, а й практичне значення для забезпечення гуманного її функціонування в умовах демократичної держави та громадянського суспільства.

Влада – здатність одних соціальних суб’єктів примушувати інших суб’єктів робити певні дії як нормативного, так і анормативного характеру. Невід’ємним атрибутом влади є ієрархічно-субординована вертикаль відносин панування-підпорядкування, що дозволяє вищим визначати цілі та віддавати розпорядження, а нижчим коритися і виконувати накази. Найважливішим субстанціальним носієм владних функцій в умовах цивілізованого співіснування є держава [8, c. 50, 51].

Правильно, на наш погляд, вважає колектив вчених навчального посібника «Філософія» за редакцією І.Ф. Надольного: «Держава основне знаряддя влади, носій суверенітету, тобто необмеженої верховної, неподільної політичної влади [9, c. 412]». Відповідно проблему державна влада необхідно досліджувати через призму розуміння категорії «держава».

Поняття «держава» виникло близько трьох тисячоліть тому. Грецький філософ Платон уявляв ідеальну державу як ієрархію трьох станів: правителів мудреців; воїнів і чиновників; селян і ремісників. В такій ідеальній державі повинні на його думку панувати наступні порядки: якщо котрий громадянин зазнає чогось доброго, або злого, то подібна держава обов’язково скаже, що цього зазнала її власна частка, і вся державна цілість буде радіти або страждати із цим громадянином; народ повинен називати правителів – рятівниками і помічниками; правителі народ – платниками і годувальниками; правителі один одного – співтоваришами в охороні [10, c.155, 156].

Інший античний мислитель Аристотель виділяв правильні і неправильні форми державної влади. До правильних він відносив царську владу, аристократію, політію; до неправильних тиранію, олігархію та демократію. Під царською владою розумілось влада одного на користь всього суспільства; тиранія - влада одного на власну користь; аристократія – влада не багатьох, кращих в інтересах всієї громади; олігархія – влада не багатьох впливових на власну користь; політія – влада більшості, яка відбирається на основі визначеного цензу і турбуючи про загальну користь; демократія – влада незаможної більшості в своїх інтересах [11, c. 8].

В свою чергу великий німецький філософ, засновник діалектики Г. Гегель вважав, що держава є моральний дух де проходить об’єднання індивідуальності та загальної субстанції [12, c. 95].

Своєрідно витлумачив суть державної влади інший німецький вчений М. Вебер, який розробив «політичну соціологію панування». Влада за Вебером означає можливість здійснення волі всередині певного соціального відношення, навіть всупереч опорові інших його учасників. Основною ознакою панування він вважав здатність апарату управління гарантувати «порядок» на даній території шляхом погроз або застосування психічного й фізичного насильства. «Панування» розглядається в політичній соціології Вебера як особлива форма влади, як основний інститут держави. Разом з тим ним влучно зазначається, що поняття «держава» і «влада» не тотожні, влада старіша за державу, бо не може бути суспільства безвладного і протягом всієї первісної історії ця влада функціонувала як недержавне і до політичне суспільне самоуправління [9, c. 413, 414].

Суттєву роль у встановлені концепції теорії влад відіграло вчення Ш. – Л. Монтеск’є. Держава на його думку, має поєднувати в собі найміцніші можливі гарантії свободи з величезною внутрішньою єдністю, чого можна досягти лише поділом влади на законодавчу, виконавчу та судову. Такий поділ є запорукою свободи, оскільки кожна гілка влади контролюється іншою. Він також забезпечує єдність через внутрішні зв’язки гілок влади, які унеможливлюють здійснення будь-яких повноважень однією гілкою влади без співпраці з двома іншими. Також вагомий внесок на формування теорії державної влади вплив вніс Д. Локк завдяки доктрині суспільного договору або «угоди» [13, c. 500].

Така дихотомія загальносвітових мислителів отримала свій розвиток в теоретичних положеннях сформованими вітчизняними вченими в галузі філософії права.

Спираючись на наведене, а також на власне розуміння сформуємо найбільш суттєві філософсько-правові ознаки державної влади:

• найважливішим субстанціальним носієм владних функцій в умовах сучасності є держава;

• сучасна демократична держава може функціонувати виключно за умови поділу її державної влади на законодавчу, виконавчу та судову;

• поняття «держава» і «влада» не тотожні, влада старіша за державу, бо не може бути суспільства безвладного і протягом всієї первісної історії ця влада функціонувала як недержавне і до політичне суспільне самоуправління;

• тільки демократична держава в якій побудоване громадянське суспільство може гарантовано забезпечити спрямування державної влади в русло забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

Отже, з точки зору філософії права державна влада – це здатність правої держави забезпечити громадянам права і свободи, шляхом побудови громадянського суспільства.