10.Особливості та фактори формування народного господарства України.

Народне господарство - сукупність галузей і сфер економіки країни, взаємозалежних суспільним поділом праці. Включає галузі матеріального виробництва і невиробничої сфери.

Підприємства, що спеціалізуються на випуску однорідної продукції, утворюють відповідні галузі матеріального виробництва: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт та ін.

Галузі нематеріального виробництва - це сукупність галузей господарства, які здійснюють функції надання послуг нематеріального характеру суспільству і населенню.

Вони діляться на дві групи галузей.

До першої групи відносяться галузі, які задовольняють духовні і фізичні потреби людини. Це освіта, культура, наука, охорона здоров’я і спорт.

До другої групи відносяться галузі, які надають послуги населенню. Ця група включає в себе житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт, зв’язок і всю систему кредитування і управління.

Довгий час сфера нематеріального виробництва вважалась лише як обслуговуюча. Разом з тим у цій сфері надаються послуги, які мають споживну вартість, і вона впливає на ефективність матеріального виробництва.

Галузева структура характеризує галузевий поділ праці в усьому народногосподарському комплексі. Вона показує співвідношення галузей і окремих виробництв.

Галузева структура - найбільш узагальнена характеристика народногосподарського комплексу. Вона не дає інформації про взаємозв’язки окремих виробництв, про їх роль у процесі комплексоутворення і формування спеціалізації.

Функціональна структура в деякому розумінні відбиває системи економічних і технічних зв’язків різноманітного типу, що існують як у рамках народногосподарського комплексу, так і поза ним.

Всередині народногосподарського комплексу виділяють 2 тили зв’язків між виробництвами:

• виробничо-технологічні - між виробництвами, що представляють послідовні стадії переробки сировини або виступають по відношенню один до одного як основні, допоміжні, супроводжувальні;

• виробничо-економічні - між окремими виробництвами по лінії поставок матеріалів і устаткування загальнопромислового призначення. Територіальна структура промислового комплексу економічного району характеризується різноманітними формами територіального зосередження промисловості, складеними в районі в результаті галузевого і територіального поділу праці

11.Галузева структура народного господарства. Галузева (компонентна) структура відображає співвідношення, зв’язки і пропорції між групами галузей. Головними її компонентами є дві сфери – виробнича і невиробнича.

Виробнича сфера складається з окремих ланок (їх ще називають народногосподарськими галузями). Зокрема, це промисловість (добувна й обробна), сільське господарство, будівництво та ін. (Рис. 1).

Сектори (ланки) виробничої сфери поділяють на галузі – крупні і вузькі. Наприклад, промисловість складається з металургійної, хімічної, машинобудівної, сільське господарство – з рослинництва і тваринництва. У невиробничій сфері виділяють п’ять ланок:

– апарат органів державного та громадського управління;

– житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування;

– охорона здоров’я, спорт, соціальне забезпечення;

– освіта, культура, наука, мистецтво;

– сфера фінансів, кредитування, страхування.

Найголовніші з них – освіта, наука, охорона здоров’я та ін.

Кожна з цих сфер виконує певні функції. Виробнича – забезпечує саму себе, невиробничу сферу та населення різноманітними засобами виробництва, товарами та послугами, а невиробнича – в основному послугами матеріального та нематеріального характеру. Співвідношення між цими сферами, як правило, характеризується показниками (кількісними, абсолютними та відносними) зайнятості. У розвинених країнах світу це співвідношення має тенденцію до збільшення питомої ваги невиробничої (до 55-65%) і зменшення виробничої сфери в усьому народному господарстві. У невиробничій сфері України і нині зайнято працівників набагато менше, ніж у розвинених країнах – близько 26%. Це свідчить про недосконалість структури господарства України. Адже саме рівень розвитку невиробничої сфери є важливим показником соціально-екномічного прогресу.