8.Наукова категорія "економічне районування" та визначення її змісту. Економічний район, його сутність та основні риси.

Економічне районування – це метод систематизації інформації про територіальну організацію продуктивних сил та територіальні відмінності соціально-економічного життя країни. М. Пістун виз­начає районування як могутній метод аналізу і синтезу складних явищ і об’єктів, а їх прогнозування розвитку і управління ними – як процес просторового упорядкування інформатизації, що доз­воляє глибше зрозуміти особливості розміщення продуктивних сил і територіальної організації господарства.

Економічне районування необхідно розглядати і як найважливішу передумову дієвого регіонального програмування, проведення ефективної державної регіональної політики.

У концепції територіальної організації суспільства основною є категорія «економічний район». Економічний район існує в об’єк­тивній дійсності та формується у процесі розвитку продуктивних сил, суспільного виробництва в цілому. Існує декілька виз­начень змісту поняття «економічний район». У більшості з них зазначається його об’єктивна сутність, цілісність, система зв’яз­ків, спільність господарської спеціалізації. Найбільш вдалим є визначення класика регіональної економіки, академіка П. Алампіє­ва, який визначив еко­номічний район як територіальну географічно цілісну частину народного господарства країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, інтенсивні внутрішні економічні зв’язки та нерозривно пов’яза­на з іншими районами суспільним територіальним поділом праці.

В Україні, як і в інших країнах, економічні райони – це складні, цілісні за системою внутрішніх зв’язків, суспільно-тери­торіальні комплекси, які виконують суттєві господарсько-демо­відтворюваль­ні функції в національній економіці країни та беруть активну участь у міжнародному поділі праці.

Перехід України до висхідного суспільного розвитку на засадах постіндустріалізму в умовах глобалізаційних процесів вимагає знач­ного розширення змістовних меж дослідження сутності економічних районів у всій складності сучасних суспільно-виробничих зв’язків.

Очевидно на сьогодні пріоритетним у розвитку України, згідно з розробленим під егідою ООН Порядком денним на XXI століття, стає принцип соціо-економіко-екологічної збалансованості розвитку. У зв’язку з розвитком наукової думки в цьому контексті виз­начення поняття «економічний район» набуває нових рис. Необхідно зазначити, що в західній літературі «економіч­ний район» розглядається як система ринків, що функціонує на основі територіаль­ного поділу праці під визначальною дією закону вартості.

9.Районоутворюючі чинники та види районування. Система економічного районування України. Чинники економічного районування

До основних чинників необхідно віднести:

• характер виробничих відносин, способів виробництва;

• геополітичне положення;

• територіальний поділ праці, зокрема спеціалізація господарської діяльності;

• природні умови і ресурси;

• населення з його трудовими навичками, комунікаційними, етнічними, національними особливостями, відмінностями у способі життя;

• характер виробничо-технологічної взаємопов’язаності, інтегрованості виробництва;

• систему розселення населення територіальної організації виробничої та соціальної інфраструктури та ін.

Інтегральне районування здійснюється в Україні на двох основних рівнях: макрорівень (в умовах України це виділення трьох економічних макрорайонів); мезорівень (виділення від 5 до 9 мезорайонів).

Інтегральне економічне районування відображає територіаль­ні відмінності в суспільно-господарській діяльності населення та закріплення певних її видів за окремими частинами території країни. Ф. Заставний ви­ділив дев’ять мезорайонів, що входять до трьох макрорайоні Це такі: Східний, Західний, Південний.