4.Демографічна ситуація в Укр. Як важлива передумова рпс Укр. І її регіонів.

Основа кожної держави – це населення, люди, які є її громадянами, носіями державного суверенітету.

Проблема виживання української нації в сучасний період пов’язана передусім із двома негативними демографіч­ними процесами – старінням і депопуляцією населення частка людей у віці понад 60 років перевищує десять відсотків, то нація належить до старіючої. Тепер в Україні населення такої групи становить близько 20%.

Значна смертність людей старшого віку, підвищена смертність серед дітей призвели до то­го, що населення України, особливо чоловіче, має порівня­но невисокий середній вік (71 рік). Досі не вирівнялося співвідношення між чоловічим і жіночим населенням. Нарешті, в Україні невпорядковані як внутрішні, так і особливо зовнішні міграції. Масова імміграція сюди з Росії людей похилого віку, зростаючий виїзд у Росію і на Захід молодих спеціалістів, зокрема вищої кваліфікації, негатив­но змінює як демографічну, так і соціальну структуру на­селення.

Природною основою трудових ресурсів є народонаселення. Роль його як основи суспільного виробництва полягає в тому, що воно виступає споживачем матеріальних благ і тим самим зумовлює роз­виток насамперед галузей, які орієнтуються у своєму розміщенні на споживача. Найважливішим фактором динаміки загальної чисельності насе­лення є його природний рух.

Зниження природного приросту спричиняє деформацію віко­вої структури населення, зумовлює зниження природного приро­сту трудових ресурсів. "Старіння" населення призводить до збіль­шення економічного навантаження на працездатних, труднощів у формуванні трудових ресурсів, забезпеченні народного господар­ства робочою силою.

Негативні демографічні процеси, які відбува­ються в останні роки, проявляються і в несприятли­вих показниках демографічного навантаження населення працездатного віку. Особливо не­сприятливими є ці показники серед сільських жи­телів. Відомо, що демографічне навантаження форму­ють дві складові його частини: кількість дітей на 1000 чол. працездатного віку; кількість осіб пенсій­ного віку на кожних 1000 працездатних.

Під трудовим потенціалом слід, на нашу думку, розуміти систе­му, що має просторову і часову орієнтацію, елементами якої висту­пають трудові ресурси з урахуванням усієї сукупності їх кількісних та якісних характеристик, зайнятість та робоче місце.

Зростаючий дефіцит трудових ресурсів є гальмівним фактором розміщення продуктивних сил.

Нині поліпшення ви­користання трудових ресурсів пов’язане з більш повним викорис­танням можливостей господарського розвитку малих і середніх міст та робітничих селищ. Як правило, в таких містах є резерви робочої сили. Крім того, тут зосереджені підприємства для переробки сільсь­когосподарської сировини з сезонним характером виробництва. Тому значна частина трудових ресурсів використовується протягом року лише частково. В малих містах і особливо в робітничих селищах сконцентровані підприємства одного профілю, що характерно для регіонів, що спеціалізуються на гірничій і металургійній промисло­вості. На таких підприємствах зайняті в основному чоловіки, а сфе­ра прикладання жіночої праці буде обмежена. Більшість малих і се­редніх міст розташовані в добре забезпечених транспортом регіо­нах, а це підвищує їх значення для майбутнього розміщення підпри­ємств обробної промисловості, особливо філіалів великих підпри­ємств, з урахуванням того, що в середніх і малих містах середня вартість інженерної підготовки, обладнання й устаткування нижча .

5.Трудові ресурси та напрямки їх раціонального використання.

Трудові ресурси - це населення, що має необхідний фізичний розвиток, розумові здібності та знання для роботи в народному господарстві, тобто це сукупність здатних до праці людей.

Трудові ресурси складаються в основному з працездатного населення в працездатному віці. Нижня риса працездатного віку - 16 років, верхня - 55 років для жінок і 60 років для чоловіків.

Зниження природного приросту спричиняє деформацію вікової структури населення. «Старіння» нації призводить до збільшення економічного навантаження на працездатне населення, виникають труднощі при формуванні трудових ресурсів.

Основним фактором, що визначає розміщення трудових ресурсів, є локалізація виробництва, а сформоване розселення, загалом, відповідає його сучасному розміщенню. У зв’язку з цим, існують об’єктивні умови для територіальної диференціації процесів формування і використання трудових ресурсів. їх раціональне використання потребує, у першу чергу, структурних змін в інвестиційній політиці. Це особливо стосується місцевостей із високим рівнем безробіття.

Ефективне використання трудових ресурсів залежить від розподілу їх у галузях народного господарства. В Україні знижується чисельність зайнятих у промисловості, будівництві і сільському господарстві, а збільшується - у галузях нематеріального виробництва.

Які ж причини спонукають дбати про раціональне використання трудових ресурсів?

По-перше, - на підготовку працівника, на навчання у середній загальноосвітній школі, у професійно-технічних училищах, у вищих навчальних закладах І і II та III і IV рівнів акредитації держава витрачає значні кошти.

По-друге, людина не вічна, і в 55 років жінки, в 60 років чоловіки виходять на пенсію. Тому раціонально використати їх фізичну силу і розумові здібності можна лише у період їх активної трудової діяльності.

По-третє, кожна людина незалежно від того, працює вона чи ні, потребує витрат на їжу, одяг, взуття, забезпечення житлом і всіма видами комунальних та соціальних послуг.

По-четверте, людина лише в праці удосконалює свою майстерність і навики. Закріпити отримані у навчальному закладі знання, підвищити свою ділову кваліфікацію можна лише на робочому місці.

Про ці фактори постійно повинні пам’ятати керівники всіх ланок управління і піклуватись про раціональне використання трудових ресурсів.

Чисельність трудових ресурсів - показник динамічний, він постійно змінюється залежно від багатьох факторів: демографічних, соціальних та економічних.

Всі зайняті трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості:

• зайняті в суспільному виробництві (зайняті на державних та кооперативних підприємствах та в організаціях);

• зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві;

• зайняті індивідуальною трудовою діяльністю:

• зайняті на навчанні з відривом від виробництва;

• зайняті у сфері військової діяльності (військовослужбовці).