Рекомендації з підготовки до семінарського заняття

Готуючись до заняття, студент насамперед повинен зрозуміти, чому питання сутності цивілізації та культури, їхня близькість та відмінність посідають чільне місце в новітній соціальній філософії.

Питання 1. Потрібно показати основні тенденції у філософській інтерпретації культури: 1) натуралістичну; 2) соціологічну; 3) аксіологічну.

Натуралістичне розуміння культури полягає в перебільшенні її природної основи при трактуванні її сутності та протиставленні культури та природи в антропологічному контексті: природна людина  культурна людина. Треба розкрити особливості натуралістичного підхіду в новітній філософії через аналіз культурологічної проблематики в натуралістичному відгалуженні філософської антропології (40-і роки ХХ ст.) та в марксистській філософії (60-70-і роки). Культура, за таким підходом, – усе те, що безпосередньо створене людиною, завдяки її предметно- та духовно-практичній діяльності. Культура постає як результат перетворення природи, людини та суспільства. Необхідно показати, що натуралістичний підхід до культури наголошує на її діяльнісній сутності, що поза людиною не існує жодної сфери культури. Там, де є людина, її діяльність, зв’язок між людиною та природою, там і є культура. Згідно з марксистським підходом, культура є системою надбіологічно вироблених засобів здійснення людської діяльності, завдяки яким функціонує та розвивається суспільне життя. Тут культура виявляє ще одну істотну рису – свій надбіологічний, соціальний характер. Це означає, що вона не передається від покоління до покоління генетично, а транслюється соціально, через мову, освіту, виховання, включення в різні види діяльності. Творячи культуру, людина перетворює не лише природу, а й формується як істота культурна: засвоює мову, традиції, способи та навички діяльності, притаманні цій культурі. А це означає, що істотною рисою культури є самотворення людини.

Потрібно обґрунтувати твердження, з якого виходить соціологічий підхід, що людина як соціальна істота існує лише в умовах культурного середовища, а отже, культура рівнозначна соціальності. Найчіткіше цей підхід репрезентує американський культуролог Л.Уайт у працях “Культурологія” (1949 р.), “Вступ до культурології” (1960 р.), “Концепція культурних систем” (1975 р.).

Потрібно з’ясувати особливості трьох підсистем: технологічної (матеріали, інструменти, техніка), завдяки якій здійснюється взаємодія людини з природою; соціальної (економічні, професійні, політичні, військові, етичні взаємини між людьми), що зумовлює різні типи поведінки людей; ідеологічної (знання, віра, ідеї, міфи, релігія, філософія, наука, мистецтво, мораль, народна мудрість), яка визначає специфіку спілкування людей. Студент повинен пояснити, чому Л.Уайт робить висновок, що культура є цілком незалежною від волі людини, фатальною некерованою силою, розвиток якої стосовно людини виконує ту ж роль, що й геологічні та космічні процеси, показати, що він неминуче веде до ототожнення культури та цивілізації, і що в певному сенсі саме індустріальна цивілізація в середині ХХ ст. стала деструктивною силою стосовно людини, її природного та культурного середовища. Слід обґрунтувати висновок, що у соціологічному підході чітко простежується інструменталістська спрямованість культури.

Потрібно показати, що, на відміну від соціологічного підходу, аксіологічний підхід до розуміння культури йде шляхом розмежування понять “культура” та “цивілізація”. Слід навести теорію поділ життєвого світу на культуру та цивілізацію О.Шпенґлера, згідно з якою процес культурогенези включає історію народження, розвитку та старіння окремих культур. О. Шпенґлер називає цивілізацією стадію “старіння” культури, коли вона втрачає “відкритість”, здатність живого саморуху та продукує застиглі схеми та моделі. Слід нагадати, що О.Шпенґлер започаткував циклічний підхід до культури, акцентуючи увагу на “замкнутості” її функціонування та наголошуючи на традиції як “душі культури”. Таке бачення культури йде всупереч “лінійному” розумінню її функціонування та розвитку, яке репрезентоване в натуралізмі та соціологізмі.

Треба проаналізувати підхід представників аксіологічного підходу неокантіанців Баденської школи В.Віндельбанда та Г.Ріккерта, а також представника Марбурзької школи неокантіанства Е.Кассірера. Різновидом аксіологічної інтерпретації культури є феноменологічне її розуміння, започатковане Е.Гуссерлем, подальшого розвитку цей підхід набуває в герменевтичній філософії М.Гайдеґера та Г.Ґадамера.

Питання 2. Слід звернути увагу, що філософія цивілізації стає актуальною у 60-х роках ХХ ст., в час, коли індустріальна цивілізація в Західній Європі та Америці вичерпала свої можливості і світ був поставлений на межу виживання через енергетичну та екологічну кризу. Це дало поштовх європейській та американській соціальній філософії до осмислення перспектив цивілізаційного розвитку. Як результат з’явилися роботи Д.Белла, З.Бжезинського, Д.Гелбрейта, О.Тоффлера, що прогнозували до кінця другого тисячоліття появу постіндустріального суспільства. Щоправда, життя внесло корективи й сьогодні цивілізація, до якої прямує людство дістала назву інформаційної.

Для глибшого осмислення цивілізаційних процесів потрібно виокремити з підходів до їх дослідження глобально-технократичний та локально-культурологічний.

Г

лобальний підхід характеризує цивілізацію як етап лінійно-прогресивного розвитку людства, що становить єдине ціле. Під цивілізацією він розуміє такий етап історичного поступу людства, на якому основою життєдіяльності людини стають штучно створені засоби та умови життя.

Глобальний підхід стверджує, що цивілізація історично виникає на певному етапі розвитку культури, який пов`язаний з виділенням у традиційному суспільстві ремесел та застосуванням металевих знарядь. Потрібно проаналізувати три етапи, що послідовно змінюють один одного  це аграрний, індустріальний та інформаційний.

Л

окально-культурологічний підхід репрезентують праці П.Сорокіна та А.Тойнбі, які визначають цивілізацію як якісно відмінне етнічне чи історичне соціальне утворення. Тому цивілізаційний розвиток здійснюється не за єдиним зразком, а, навпаки, кожна йде своїм шляхом. Отже, історичний процес передбачає багатоваріантність цивілізаційного розвитку, до того ж представники одного й того самого типу суспільства по-різному реагують на виклик історії. Потрібно проаналізувати багатоваріантність локально-культурологічного підходу, зупинитися на особливостях західної цивілізації.

П

итання 3. Розкриваючи проблему перспектив цивілізаційного розвитку, слід наголосити, що в західно-європейському та американському світогляді домінує думка про універсальність західної цивілізації, що саме вона демонструє недалеке майбутнє людства. Прибічники цього підходу стверджують, що західна цивілізація (до якої, окрім країн Західної Європи, входить і США) заполонила світ своїми товарами, послугами, інформацією, комп’ютерами, фільмами, поп-музикою тощо, які з дедалі більшим ентузіазмом сприймаються геть на всіх континентах. Нав’язування пріоритетів західної цивілізації зумовлено тим, що в часі вона модернізувалася першою. Модернізація означає індустріалізацію, урбанізацію, піднесення рівня писемності, освіти, добробуту та соціальної мобільності, а також складнішу й різноманітнішу структуру зайнятості.

Студент повинен обґрунтувати своє розуміння висновку відомого українського політолога з діаспори Б.Гаврилишина, що сучасна цивілізаційна модернізація має здійснюватися як свідоме запозичення техніко-технологічних “ноу-хау”, не переймаючи соціальних “ноу-хау”.

Захоплення у першій половині ХХ ст. ідеєю модернізації соціального життя та її здобутками, що знайшло вияв у кризі індустріальної цивілізації, зрештою призвело до кардинальної зміни світоглядної парадигми. Потрібно пояснити, чому світогляд постмодерну обстоює цінність різноманітності, тобто розширює плюралістичний погляд на світ і орієнтує на існування розмаїття культур, показати наявні в сучасному світі тенденції: ізоляцію шляхом абсолютизації своєї унікальності та відрубності, живосильне витіснення одних культур іншими та діалог культур.