Теми рефератів

1. Суть ідеї соціального прогресу, обґрунтованої соціальною філософією позитивізму.

2. Основні концепції походження та розвитку нації.

Питання для самоконтролю

1. У чому відмінність між соціально-філософськими теоріями, що належать до раціоналістичної та ірраціоналістичної традиції?

2. Який зміст мають у філософії О.Конта поняття соціальної статики та динаміки?

3. Як Ви розумієте твердження Г.Спенсера, що суспільство – це соціальний організм?

4. У чому, за К.Поппером, суть переходу від закритого суспільства до відкритого?

5. З якою метою М.Вебер виділяє основні способи ставлення до світу та „ідеальні типи соціальної дії”?

6. Які функції виконує, за Е.Дюркгаймом, ціннісно-нормативна система суспільства?

7. У чому суть зміни підходу до історії, запропонованого О.Шпенґлером?

8. Розкрийте зміст понять „добірна меншина”, „маса”, „бунт мас” за Х.Ортеґою-і-Ґасетом.

9. Як розуміє Д.Донцов причини того, що „спустошена земля наша”?

10. Назвіть основні риси концепції ліберального націоналізму.

11. Поясніть зміст поняття „соціальний капітал”.

Самостійна робота № 15 (виконується після лекції з теми 3.10)

Новітня соціальна філософія

На самостійне вивчення виноситься питання:

Проблема сенсу історії у соціальній філософії

У рекомендованій літературі знайти і законспектувати відповіді на питання:

• Історія людства – це шлях до чого?

• У ході історичного розвитку зміни відбуваються: на краще? На гірше? Зміни лише позірні, а суть людського буття не міняється?

• Як відповідали на ці питання філософи різних епох?

• Які проблеми людського буття примушують сумніватися у доцільності і осмисленості історії?

• Які розв'язання цих проблем служать основою для історичного оптимізму?

Література до самостійної роботи №15:

1. Предмет і проблематика філософії: Навчальний посібник. / За заг. ред. М.А.Скринника, З.Е.Скринник. — Львів, 2001., Ч-2, Р-10.

2. В.Андрущенко, М.Михальченко. Сучасна соціальна філософія. - К., 1996. С. 336 – 368.

3. Філософія. Курс лекцій. - К., 1993. Лекція 24.

Рекомендації з підготовки до семінарського заняття

Питання 1. Соціальна філософія ХІХ – ХХ століття прагне виявити й описати сутність феномену соціальності з практичною метою – допомогти людям:

• опанувати соціальний світ;

• ефективно його впорядкувати;

• збагнути смисл та призначення історії.

Раціоналістична традиція у соціальній філософії зосереджує увагу на законах соціального життя та засадах його раціональної організації.

А) Засновник позитивізму Огюст Конт вважав, що дотеперішні концепції суспільства нездатні дати наукове пояснення його природи, бо спираються на умоглядні причини , тоді як потрібно грунтуватися на спостереженні та експерименті:

"наука не повинна вести пошуки кінцевих причин явищ, а констатувати наявний у світі порядок".

Соціальну філософію О.Конт називає соціальною фізикою.

За Контом, "великий основний закон" трьох стадій розвитку пізнання підносить соціальну філософію до рівня позитивного знання.

Соціальна організація, за Контом , спирається на принцип консенсус (порозуміння).

Суспільство – це цілісна система , аналогічна живому організмові.

Г.Спенсер розглядає теорію суспільства як частину загальної теорії органічних систем, а суспільство – як "дискретний організм”. Еволюцію суспільства Спенсер розглядає під кутом зору концепції рівноваги. 3агальний напрямок розвитку соціального організму – перехід від мілітарного до індустріального типу суспільства.

Сучасний різновид позитивізму – критичний раціоналізм – розвиває К.Поппер.

3міст історії він вбачає у переході від закритого суспільства до відкритого.

Основні ідеї позитивістської концепції суспільства:

• єдність методів природничих та суспільних наук;

• необхідність вичерпної соціологічної теорії;

• принцип історизму та соціального прогресу: людська історія є закономірним процесом розвитку соціального організму.

Б) Соціальна філософія М.Вебера ґрунтується на традиціях неокантіанства і зокрема на принципах теорії вартостей Г.Ріккерта. Центральне поняття концепції М.Вебера – соціальна дія. Вебер виділяє три культурно-історичні типи ставлення людини до світу:

• конфуціанський;

• індуїстський;

• іудаїстсько-християнський.

У кожному з цих типів формулюються і посідають певне місце ідеальні схеми соціальної дії:

• традиційний тип;

• афективний тип;

• ціннісно-раціональний;

• цілераціональний.

Змістом історії, за Вебером, є наростання раціональності соціальних дій, яке в кожному культурно-історичному контексті відбувається своєрідно. Наслідком і зворотнім боком раціоналізації світу в ході історії стає втрата смисложиттєвих вартостей, конфлікт між раціональними досягненнями людини та безглуздістю життя, позбавленого смисложиттєвих вартостей. Щоб віднайти втрачену гармонію, людина має поєднати в собі дві протилежні системи вартостей: засновану на раціональності фактів і доказів, з одного боку, і засновану на особистій життєвий позиції та свободі вибору „мораль переконання", з другого.

В) К.Маркс створив теорію матеріалістичного розуміння історії, що спирається на такі основні принципи:

• Природа, суспільство і людське мислення розвиваються за одними й тими ж самим законами діалектики.

• Історія всіх, що існували донині, суспільств включено з сучасного К.Марксові, яке він називає капіталістичним, є історією боротьби класів.

• Суспільство на кожному етапі свого розвитку являє цілісну систему, специфіку якої визначає спосіб матеріального виробництва – суспільно-економічну формацію.

• Зміст історичного розвитку людства полягає у послідовній революційній зміні суспільно-економічних формацій, яка веде до „кінця передісторії і початку справжньої історії", тобто до соціалістичної революції, знищення приватної власності і побудови безкласового суспільства.

У XX століття практична реалізація марксистської концепції суспільного розвитку призвела до історичного експерименту небачених масштабів – створення так званого „реального соціалізму”, що зрештою призвело до її дискредитації.

Г) Засновник методу структурно-функціонального аналізу Еміль Дюркгейм. Центральне поняття його концепції – соціальна солідарність, яка проходить у своєму розвитку два етапи:

• механічна, притаманна примітивним, архаїчним суспільствам;

• органічна – за аналогією з жими організмом, притаманна соціально диференційованим спільнотам.

Органічна солідарність заснована на:

• особистій свободі членів суспільства;

• принципі індивідуалізму;

• особистій відповідальності людини за свої дії.

За таких умов на перший план висувається проблема консенсусу, соціальної злагоди. Консенсус базується на прийнятті усіма членами суспільства ціннісно-нормативної системи, яка виконує такі функції: адаптивна; цілепокладальна; інтегративна; відтворення вартостей.

Питання 2. Переходячи до вивчення ірраціоналістичного напрямку в соціальній філософії, слід дати відповідь на питання: що розділяє раціоналістичну та ірраціоналістичну традиції у соціальній філософії?

Треба показати характерні риси ірраціоналістичного розуміння соціуму:

• акцентуація руйнівної ролі розуму щодо глибинних основ людського буття;

• акцентуація вітальної зумовленості сутності людини;

• ідея неминучого розшарування суспільства на еліту та масу;

• ідея неминучої та закономірної кризи традиційних цінностей.

А) Основна проблема соціальної філософії Ф.Ніцше – проблема кризи європейської культури кінця XIX ст. Духовний стан цієї доби Ніцше характеризує як „нігілізм”. Основоположна категорія в системі поглядів Ніцше – „життя". У людині філософ вбачає два протилежні початки:

• Воля до життя – „діонісійський” початок.

• Розум – „аполонівський” початок.

Історія людства – це історія розгортання глибокої суперечності між цими двома сторонами людської природи, внаслідок якої була зруйнована в людині воля до життя, до панування. Тому людина як продукт європейської культури – це щось, що має бути подолане, її щастя, розум, чесноти — „убогість, бруд і жалюгідне задоволення". Подолання рабського стану людини Ніцше вбачає у „надлюдині". „Людина – линва, натягнута між твариною та надлюдиною – линва над прірвою". Ця прірва, над якою опинилося людство – занепад європейської цивілізації. Шлях до надлюдини Ніцше розкриває через три образи, які символізують три перевтілення духу: верблюд, лев, дитя.

Б) О.Шпенглер висуває новий підхід до суспільства – концепцію колообігу локальних культур – організмів. Центральна ідея його філософії – ідея долі – незмінного порядку життя, який не можна розкрити розумом як причинно-наслідкові зв'язки, але можливо осягнути через релігію та мистецтво. Кожна культура має свою ідею долі – свою „душу", Шпенґлер виділяє всім типів культур – організмів, кожна з яких проходить свій окремий цикл розвитку. Завершальний етап, занепад культурного організму – цивілізація. О.Шпенґлер вбачає в сучасному йому світі ознаки неминулого занепаду європейської культури і передрікає її загибель у 2000 році. Не існує можливості мудрого відступу, породжена цією культурою „фаустівська людина" має хоробро пройти до кінця приречений їй шлях.

М.Гайдеґер продовжує і розвиває погляди Ф.Ніцше на історію. Він розширює як хронологічні, так само й істотні рамки описаного Фрідріхом Ніцше нігілізму: нігілізм – не хвороба, а нормальний стан європейського людства, тому його не можна здолати. Буття незбагненне, позбавлене смислу, абсурдне за своєю суттю. Вийти за межі абсурду можна, лише занурившись у ніщо.

К.Ясперс виділяє в баченні людини як соціальної істоти два взаємовиключні аспекти:

• або людина, як предмет дослідження – компетенція розуму;

• або людина як свобода – екзистенція.

Суперечність між розумом та екзистенцією Ясперс розв'язує через поняття комунікації, в якій, на його думку, знаходить свій початок розуміння екзистенції – „філософська віра". З таких позицій Ясперс намагається зрозуміти витоки та мету історії. Людство, за Ясперсом, має єдиний шлях розвитку, спільну для багатьох народів „вісь світової історії". Початок спільної історії людства Ясперс пов'язує з самоусвідомленням людини, пробудженням духу. Історія порівняно з доісторичним періодом – лише перша мить нового процесу, це велике питання, на яке ще не має відповіді: куди йде людство. К.Ясперс вважає, що людство в історії в майбутньому має подолати історію, і тим самим людина має вийти поза свої межі. Однак вихід з історичного стану має можливі протилежні напрямки:

• назад до неісторичного стану людства;

• вперед до надісторичного.

Таким чином смисл і призначення історії – вивести людину поза її межі, до вічних, найвищих основ її буття.

В) Х.Ортега-і-Гасет, як і Ф.Ніцше, вважає, що історичну дійсність витворює воля до життя. Залежно від того, наскільки в конкретних людях виражений цей початок, суспільство поділяється на дві верстви: меншину та масу. Криза європейського життя, що її відображають Ніцше та Шпенґлер, у Ортеги-і-Гасета прибирає більш конкретних обрисів: це „бунт мас". Порушений природний порядок історичного життя людей, це породило величезну небезпеку, яка загрожує нині цивілізації.

Г) Д.Донцов, спираючись на методологію філософії життя, прагне зрозуміти смисл української історії. Він вбачає суть „духу нашої давнини" у принципі сильної влади у суспільстві. Причину занепаду України слід шукати в провідній верстві українського суспільства. Донців аналізує її характер під кутом зору расового складу української нації, виділяючи два расові типи:

• номади – „будівничі нації";

• „остійці" – нижча верства, не здатна сама керувати власним життям.

Трагедія України в тому, що її суспільство не має в модерну добу справжньої еліти, її місце намагаються заповнити за допомогою „жахливої маскаради", яка замість провідної верстви створила псевдоеліту з „лицемірів, лжеців і хвастунів" (Г.Сковорода), що опору національного життя намагаються знайти в „підрядній клясі", яка заповнила командні висоти суспільства „апостолами черні в ліпшому випадку, просто злодіями в гіршім". „Упорядкування хаосу" можливе лише через повернення до історичних традицій „суворої ієрархії" у суспільстві.