Самостійна робота № 14 (виконується після лекції з теми 3.8)

Проблема людини у некласичній філософії

На самостійне вивчення виноситься питання:

Поняття та закономірності антропосоціогенезу.

Студенти повинні знайти в рекомендованій літературі і законспектувати відповіді на питання:

• Які причини призвели до виділення з природи якісно нового рівня буття – соціуму, а у ньому – людини?

• Чим принципово відрізняється відношення людини до світу від біологічної боротьби за виживання?

• Чим відрізняються фактори, що інтегрують соціум, від природних форм об'єднання біологічних спільнот?

Література до самостійної роботи №14:

1. Предмет і проблематика філософії: Навчальний посібник. / За заг. ред. М.А.Скринника, З.Е.Скринник. — Львів, 2001., Ч-2, Р-8.

2. Філософія. Курс лекцій. - К., 1993. Лекція 15, 25.

3. Філософія. Ред. Заїченко Г. А. - К., 1995. С. 288 – 321.

Рекомендації з підготовки до семінарського заняття Аксіологія – царина філософського знання, що досліджує значення речей, явищ світу, акумульовані у феноменах соціальних вартостей.

Питання 1. У класичній філософії конституювання аксіологічної проблематики пов’язане з християнством і, зокрема, ідеями Аврелія Августина:

• Бог надав людині свободу вибору між добром і злом і поклав на неї відповідальність за її вибір.

• Вартості – духовні сутності, вже здійснені в Богові – це взірці поведінки людини.

• Оскільки вартості походять від Бога, вони мають трансцендентну природу.

Християнське розуміння вартостей було екстрапольоване на соціальну дійсність Нового часу філософами романтиками – і, зокрема, українськими.

Для романтизму характерні такі ідеї:

• пройнятiсть свiту природи, iсторiї та людини невидимою основою – Богом;

• призначення людини й нації полягає в пізнанні Бога як Блага через пізнання себе, національної історії та культури;

• шлях народу до пізнання самого себе й Бога вказують обранці Бога – герої.

Питання 2. Підвалини філософського розуміння вартостей заклав І.Кант:

• осягнення людиною смислів буття – проблема не світопізнання, а світотлумачення;

• смисли, виведені з ідей Бога, безсмертя душі та свободи, дають розуму закон, норму для впорядкування соціального світу, вони роблять розум практичним;

• завдяки цим смислам людина протиставляє причиновому „порядкові речей” „порядок ідей”, у якому норма, ідеал є взірцем поведінки, заснованої на свободі.

Перша в історії філософської думки теорія вартостей виникла у ІІ половині ХІХ ст. на ґрунті неокантіанства, представники якого ввели в науковий вжиток поняття вартості.

Воно слугує для визначення специфіки культурних процесів на відміну від природних:

• для дослідження природи застосовують узагальнений метод;

• для дослідження історії потрібно зрозуміти об’єкт (народ, особу, добу) в індивідуальності і неповторності.

Поняття вартості допомагає віднайти принцип, на підставі якого історик робить відбір історичних матеріалів. Вартісне значення пов’язане з донауковим знанням, інтересом, психологічними передумовами досвіду.

Феномен вартості існує як об’єктивний предмет наукового дослідження, суть якого складають соціальні інтереси людей.

Система усіх соціальних вартостей утворює собою культуру.

Основне питання аксіології – питання мотивації практичної та теоретичної діяльності людини.

Будь-яка пізнавальна діяльність обов’язково включає в себе ціннісний момент, віднесення до вартості.

Філософія може існувати виключно як наука про вартості:

• спеціальні науки мають своїм предметом буття;

• філософія ставить питання про смисли, що лежать поза всяким буттям і виражають трансцендентальну повинність.

Філософія є знанням не про буття вартостей, а про їх значення.

На відміну від неокантіанства, яке виносить вартості поза сферу буття, реалістична філософія ХХ ст. вважає вартості одним з найважливіших елементів буття.

Н.Гартман відносить вартості до ідеального буття, основні характеристики якого:

• об’єктивність, незалежність від людського мислення;

• вічність, незмінність, позачасовість;

• нематеріальність.

До ідеального буття, окрім вартостей, належать числа, геометричні фігури та інші математичні сутності. Науки про ідеальне буття – етика, естетика, математика.

Основні ідеї аксіології Н.Гартмана:

• Аксіологія є онтологією людського буття, оскільки вартості складають собою зміст життя людини.

• Вартостями є все, що здатне задовольняти потреби людей.

• Основні властивості вартостей –

• ідеальна природа;

• об’єктивний характер;

• повинність.

• Вартості виявляють себе як „буття для нас” у формі предметів людської культури.

• Пізнання вартостей зумовлене потребою людини виходити за власні межі для осягнення сенсу життя.

На принципово відмінних засадах будує свою інтерпретацію вартостей інструменталізм – на засадах біологічного підходу і, зокрема, теорії еволюції Ч.Дарвіна:

• Життя – це взаємодія організму та середовища. В основі „органічної еволюції” лежить досвід пристосування до середовища за принципом стимул - реакція. Успішні дії закріплюються у звичних схемах, зразках поведінки. Так формуються вартості.

• Біологічною основою вартостей є якості речей, які приносять користь або втіху.

• Звички, що виробились в людини, замінили тваринні інстинкти і набрали характеру вірувань, тобто готовності до певної схеми дій.

• Основою успішного пристосування є цілісний досвід, однак у ході цивілізаційного поступу він розпався на механічну суму дискретних досвідів, що знаходить вираз в існуванні окремих категорій вартостей.

• Відновлення цілісності досвіду відбувається завдяки естетичним вартостям – вони є засобом досягнення особистої внутрішньої гармонії.

• Співвіднесення досвіду людини з позадосвідними факторами її життя здійснюють релігійні вартості.

Усі концепції наголошують на соціальній природі вартостей, але найбільше – марксистська філософія:

• вартості – „об’єктивовані соціальні відносини” – це соціальні значення речей, усвідомлені як норма, стандарт дії;

• вони мають класову природу і є засобом утвердження у суспільстві того чи іншого класу;

• в основу системи вартостей соціалізму та комунізму був покладений принцип пріорітету суспільного інтересу над індивідуальним буттям окремої людини;

• це призвело до спотворення ціннісних орієнтирів, втрати людиною самої себе.

Феноменологічне розуміння вартостей базується на понятті „життєвого світу”.

Із „життєвого світу” Е.Гуссерль виводить апріорні структури свідомості, в основі яких лежать загальнозначущі схеми повсякденного досвіду, які сформувалися в донауковій діяльності й існують у формі значень культури. Це і є вартості.

М.Гайдеггер, спираючись на введені Е.Гуссерлем поняття „традиція” та „інтерсуб’єктивність”, виявляє у вартостях такі принципові характеристики:

• вартості – це притаманні нашій свідомості самоочевидні смисли будь-яких явищ нашого життєвого світу, які поєднують сутність мого „Я ” з сутностями інших „Я”;

• самоочевидність цих смислів обгрунтована тою спадщиною попередніх поколінь, яку доносять до нас культурні традиції;

• вартості є основою власного вибору індивідом своїх вчинків, своєї позиції, завдяки їм індивід є самодостатнім;

• загрозу для особистості у сучасному світі становить переважання технічно-прагматичного сприйняття вартостей над культурно-традиційним, бо власна позиція заміняється на чужі стереотипи;

• людина постійно перебуває в ситуації вибору між зручністю інструментальних вартостей та самототожністю як субстанційною вартістю буття. Тому сутнісна характеристика людини – свобода, людина приречена на свободу;

• свобода – це вибір, заснований на внутрішніх критеріях розрізнення добра і зла.

Питання 3. З розглянутих аксіологічних концепцій випливають такі особливості вартостей:

• поняття вартостей фіксує факт, що речі мають властивість задовольняти людські потреби;

• вартість речі – це надчуттєва характеристика, що виражає її соціальний зміст;

• значення вартостей (смисли) несуть у собі соціально схвалені взірці поведінки;

• вартості виконують у суспільному житті такі функції –

• інтегративну

• соціалізуючу (виховну)

• регулятивну.

Проблема вартостей має особливе значення в соціальній свідомості сучасної України у зв’язку з глибокою ціннісною переорієнтацією. Для кожного народу, у тому числі і для українців, вартості власної культури – це певна програма, історичний код того, як бути собою. Зміст ціннісної трансформації сучасної України – це вибір кожної людини між свободою, а чи залежністю, ініціативою а чи безвідповідальністю, роллю господаря власної долі а чи „коліщатка та гвинтика” в механізмах тоталітарного суспільства.

Питання 4. У підході до розуміння людини філософія, на відміну від науки має на меті розкрити сутність людського буття та життєве призначення людини.

Класична філософія концентрує увагу на відмінності людини від усіх інших живих істот, яка й складає собою її природу та сутність.

У філософії Канта, Гегеля та Фейєрбаха проблема людини постала як суперечність між її існуванням – тобто унікальним буттям конкретного індивіда і сутністю – тобто незмінною основою, спільною для всіх людей, що відрізняє людину від інших живих істот.

Цю суперечність філософи XIX століття розглядали, як феномен самовідчуження людини: сутність та існування мають протилежні, взаємовиключні виміри.

Сутність людини постає як її (людини) стала незмінна основа (субстанція), тому такий підхід ми розглядаємо, як субстанційний.

Субстанцію людського буття різні напрями некласичної філософії розглядають по-різному,в залежності від її тлумачення можна виділити підходи:

• Соціально-субстанційний (марксизм, екзистенціалізм).

• Натуралістично-субстанційний (біхевіоризм, соціобіологія, психоаналіз).

• Духовно-релігійний.

Згідно марксизму, людина – це природна істота. Від тварини її відрізняє те, що способом існування людини є діяльність -процес виробництва матеріальних благ, завдяки якому сформувалися мова, свідомість, соціальні зв'язки. Субстанцією людського буття в марксизмі постає сукупність усіх суспільних взаємин, які детермінуються способом матеріального виробництва. Таким чином, сутність людини виявляється поза самою людиною, що зумовлює можливість її відчуження.

Причиною відчуження людини К.Маркс вважав існування приватної власності, а шлях до повернення людині її сутності вбачав у знищенні приватної власності і утвердженні комунізму.

Екзистенціалізм у розумінні людини виходить не з поняття сутності, а з поняття існування – екзистенції. Центр ваги переноситься із зовнішньо-соціальних факторів на внутрішній світ особи.

У внутрішньому світі сутність людини існує як інтеріоризована соціальність:

• свобода;

• вибір;

• відповідальність.

Питання 5. Біхевіоризм: наука про людину має бути продовженням науки про природу, оскільки поведінка людини не виходить за рамки пристосування до середовища на основі біологічних факторів. Мета цього пристосування – "виживання культури", а поведінка індивіда є засобом для досягнення цієї мети.

У другій половині XX ст. наукові дослідження показали більшу залежність різнобічних аспектів природи людини від біологічних факторів, ніж це було визнано на попередніх щаблях розвитку наук про людину. Це стимулювало формування соціобіології: людина – це типовий тваринний вид, який з'явився внаслідок низки генетичних мутацій.

Генотип людини зумовлює не лише біологічні, але також і соціальні риси. Посередником між біологічним та соціальним є епігенетичні правила – психофізіологічний комплекс напівінстинктивних, напівсвідомих імпульсів, які зумовлюють соціокультурні форми життя людей.

Історія людства –це генокультурна революція, у якій біологічні та соціокультурні фактори доповнюють одне одне.

Психоаналітична концепція людини грунтується на узасадненому З.Фрейдом баченні людського психічного життя як багаторівневої системи, що має таку структуру:

• "Я"(свідомість);

• "Над-Я" (сфера контролю);

• "Воно"(позасвідоме).

Найбільш архаїчний шар позасвідомих психічних переживань – успадковані від тваринних предків інстинкти:

• Ерос(інстинкт життя);

• Танатос (інстинкт смерті).

З.Фрейд стверджує, що сутність людини утворює її приховане "Воно". Існування людини – це постійний більш або менш успішний процес врівноваження психіки, в якій триває конфлікт між "Я" та "Воно".

Конкретне застосування психоаналітичного підходу до аналізу людської долі, сенсу життя, стосунків з іншими людьми здійснив трансакційний аналіз.

Питання 6. Релігійно-філософський підхід до сутності людини спирається на такі принципи:

• креаціоністський догмат, що містить ідею творення людини Богом і походження всіх людей від єдиного кореня;

• богоподібність людини, що робить її вінцем творіння;

• засудження надмірної самовпевненості людей;

• богоцентризм;

• духовно-тілесний дуалізм.

Християнсько-еволюційна концепція П.Тейяра деШардена: весь шлях еволюції всесвіту є психогенезою, творенням і все більшим ускладненням форм існування духу, які зрештою мають призвести до утворення з унікальних індивідуальних "зерняток свідомості" космічного духовного центру – надлюдської божистої душі.

Людина постає у цьому процесі як результат усього попереднього процесу еволюції Всесвіту і водночас необхідна ланка витворення Духу Землі універсальної духовної сутності, що формується на етапі наджиття.