Модель класичної науки – лінійно-кумулятивна:

• під лінійністю мають на увазі безперервний поступальний рух науки від незнання до знання, від неповного, неточного знання до повнішого і точнішого;

• під кумулятавністю – властивість зберігати у процесі зростання наукового знання всі нагромаджені дотепер результати з додаванням нових.

У 70-х роках ХІХ ст. відбувається переорієнтація науки на вивчення замкнених динамічних систем.

Методологію дослідження замкнених динамічних систем – матеріалістичну діалектику розробили К.Маркс і Ф.Енгельс.

Питання 6. Некласична наука зароджується поряд з класичною на початку ХХ ст. у зв’язку з низкою революційних відкриттів у різних галузях знання, зокрема – переходом фізичних досліджень на субатомний рівень.

Основні особливості некласичної науки:

• Об’єкт дослідження – відкрита система. Під відкритістю мають на увазі, що об’єкт постає у пізнавальному акті не таким, який він є сам собою, дослідження показує лише результат взаємодії об’єкта із засобами спостереження.

• Некласична наука відмовляється від принципу спостережуваності – її об’єкт безпосередньо не спостережуваний. Засоби, що опосередковують спостереження становлять єдине ціле з об’єктом дослідження.

• Зміст наукового знання – теоретично сконструйовані ідеальні об’єкти, математично-формалізовані моделі.

• Методологічна база – математика та математична логіка.

• Одержаний результат пізнання – реальність другого порядку, раціональні моделі – реалізуються в класі штучних технічно відтворюваних феноменів.

Модель некласичної науки – лінійно-некумулятивна: на зміну принципу кумулятивності приходить принцип фалібілізму (фальсифікації).

К.Поппер: будь-яка теорія через обмеженість емпіричної бази з часом має бути критично переглянута і замінена іншою. Зростання знання здійснюється як безперервний рух від пояснення до пояснення, від проблеми до проблеми.

Розвиток науки постає як конкуренція науково-дослідницьких програм (І.Лакатос).

Принцип лінійного розвитку знання також ставиться під сумнів. Т.Кун запропонував нелінійну некумулятивну модель: розвиток науки відбувається через зміну несумісних між собою парадигм, позбавлених спадкоємності.

П.Шьорер: різні етапи розвитку науки, по видимості позбавлені спадкоємності, постають як складові моменти єдиної більш загальної динамічної системи.

Питання 7. Постнекласична парадигма науки виникла у 60-70-х роках ХХ ст.

Основні особливості постнекласичної науки:

Об’єкт – самоорганізовані і саморегульовані системи, яким притаманні:

• багаторівнева організація;

• наявність автономних і варіабельних підсистем;

• масова стохастична (випадкова) детермінація;

• наявність рівня управління та зворотних зв’язків;

• ускладнення організації в процесі еволюції;

• незворотність розвитку;

• відкритість;

• нелінійність(багатоваріантна спрямованість розвитку);

• динамічна нестабільність.

Методологія дослідження – синергетика, розвинута І.Пригожиним та І.Стенгерс.

Найважливіші засади:

• відмова від принципу когерентності;

• багатоваріантність розвитку;

• застосування імітаційного комп’ютерного моделювання;

• пошук прогностичної методології для передбачення наслідків людської діяльності.

Модель постнекласичної науки (П.Фейєрабенд).

Епістемологія анархізму: допустиме все, що не перешкоджає прогресові науки.

Основні принципи:

• принцип проліферації теорій: одна й та сама множина даних спостереження сумісна з дуже різними і взаємно несумісними теоріями;

• принцип неспіввимірності теорій: між різними науковими теоріями неможливо встановити жодного із звичних логічних відношень.

Принцип проліферації характеризує нелінійність розвитку постнекласичної науки.

Принцип неспіввимірності – її некумулятивність.

Завдання: обґрунтуйте ці твердження, спираючись на одержані при розгляді цієї теми знання.