2.3. Методологічні засади ландшафтних досліджень

Існують такі методологічні засади ландшафтних досліджень: історизм, генетизм, уніформізм, емерджентність.

Історичний підхід потребує розгляду ландшафтів та їх складових крізь призму історії розвитку (певної послідовності стадій і станів існування, що їх проходить геосистема). Історизм становить концептуальну частину порівняльно-історичного методу ландшафтознавства. На основі сучасної картини природи земної поверхні відтворюються умови минулого (реліктові) і зародки майбутнього (прогресивні утворення).

Генетичний підхід визначає необхідність аналізу походження та умов утворення кожного досліджуваного явища, яке характеризує ландшафт. Генетизм та історизм тісно пов’язані між собою, оскільки давні явища важко простежити, не визначивши їхнього походження.

Ці дві засади формують історико-генетичний метод пізнання, який вважають одним з найсуттєвіших. Він особливо важливий під час вивчення твердої поверхні ландшафту, де визначається походження та вік форм рельєфу на основі його зовнішніх особливостей, геологічної будови.

Системний підхід ґрунтується на вивченні ландшафтного комплексу як системи, яка складається з більш дрібних одиниць, і, у свою чергу, входить до складу одиниць більш високої ієрархічної організації. Системний підхід передбачає розклад певного явища на окремі складові, їх вивчення і синтез, на основі чого робляться висновки про нові властивості цієї сукупності.

Уніформізм (загальний зв’язок процесів і явищ) – одна з найуніверсальніших засад, яка є основою діалектики. Вона виходить з постулату «все пов’язане з усім».

Емерджентність означає непередбачуваність, прояв якостей, які не можна заздалегідь визначити через їх відсутність у жодному зі складових компонентів системи.

2.4. Системний підхід у вивченні ландшафтів

Із позицій системного аналізу ландшафт, або природно-територіальний комплекс, являє собою п’ятивимірну саморегулюючу незамкнену систему взаємопов’язаних компонентів і комплексів нижчого рангу, що функціонує під впливом одного або кількох компонентів, які є провідними факторами.

П’ятивимірність – це функціонування у ландшафті п’яти уособлених і в той же час тісно пов’язаних парадинамічних субсистем.

Перша субсистема – (внутрішня компонентна) вертикальна, обмежена межами ландшафтної сфери Землі, зокрема ґрунти з корою вивітрювання і біостром з приземними шарами повітря. Це біогеоценологічна підсистема з процесом фотосинтезу, утворенням та накопиченням у ландшафті органічної речовини. До її компонентів належать гірські породи, поверхневі та підземні води, повітря, ґрунти, рослинність і тваринний світ, які утворюють вертикальні горизонти: повітряний, надземно-біостромний, підземно-біостромний, літогенний.

Друга субсистема – внутрішня структурно-морфологічна – ландшафтний комплекс будь-якої таксономії складається з морфологічних одиниць: район – з місцевостей та урочищ, провінція – з районів, зона – з провінцій, країна – з зональних та гірських областей. Взаємодія цих одиниць між собою, їх парадинамічні зв’язки визначають специфічні риси всього ландшафтного комплексу.

Третя субсистема – зовнішня комплексна, виражає взаємозв’язок ландшафту з іншими комплексами, особливо з суміжними. Тут формуються специфічні перехідні комплекси, однак така взаємодія частіше виражена не так чітко.

Четверта субсистема – зовнішня повітряна, через яку у ландшафт надходить і ним випромінюється сонячна радіація, відбувається взаємодія з віддаленими комплексами (безперервна зміна географічних типів повітряних мас у межах ландшафтного комплексу). Крім переносу тепла і вологи у функціонуванні ландшафтних комплексів істотну роль відіграють виніс та акумуляція солей і мінеральних речовин, які здійснюються через зовнішню повітряну систему.

П’ята субсистема – підстилаюча літогенна, в якій проявляється взаємодія ландшафту з літогенною основою, яка розповсюджується на всю земну кору і мантію. Процеси, що відбуваються у мантії та земній корі, відтворюються на ландшафті у формі землетрусів, явищ вулканізму, вивержень мінеральних і термальних джерел. Охарактеризовані субсистеми виконують різні функції: внутрішні (компонентна і структурно-морфологічна), які є своєрідним «ядром» ландшафту; зовнішні (комплексна, повітряна, підстилаюча літогенна), що є полем взаємодії ландшафту з навколишнім середовищем.