4. Основні напрями розвитку екологічної політики в Україні

Золоте праксеологічне правило Т.Котарбінського констатує, що кожна добра справа, яка затівається в межах порочної системи, рано чи пізно нейтралізується цією системою. Наочною ілюстрацією дії цього правила є всі дотеперішні спроби побудувати в Україні демократичну, справедливу, правову, економічно розвинену, соціально орієнтовану державу. Безперечно, без створення належних сприятливих умов даремно сподіватися і на реальний перехід України на принципи стійкого розвитку. Це потребує з’ясування факторів нестійкості розвитку, що обмежують чи унеможливлюють реалізацію заходів для забезпечення гідного майбутнього нашої держави. Деякі найочевидніші з цих факторів такі:

1. Відсутність консолідованої української нації як добре організованої цілеспрямованої сили, що будує своє життя на засадах національних цінностей, з залученням кращого світового досвіду.

2. Структура економіки, що створена на ідеї єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР і не відповідає потребам та можливостям сучасної України.

3. Відсутність чітких орієнтирів розвитку Української держави, які б забезпечували, з одного боку, – зростання добробуту, зменшення бідності, а з другого – збереження та реабілітацію природних ресурсів і довкілля.

4. Переважно несприятливий, часто катастрофічний стан екологічної ситуації практично на всій території України.

5. Застарілі малоефективні, природоруйнівні технології у сільському господарстві і промисловості, що зумовлює невпинну деградацію навколишнього середовища взагалі та сільгоспугідь зокрема, низьку якість і високу собівартість продукції, непомірно великі матеріальні й енергетичні витрати.

6. Переважна орієнтація на історично віджиле найманство, а не на співвласництво у сфері соціально-виробничих відносин.

7. Відсутність пріоритету освіти, науки, національної культури в соціально-економічному розвитку держави і, як наслідок, низький рівень освіченості, культури (передусім політичної) суспільства.

8. Відсутність політичної волі державної влади в реалізації задекларованих у Конституції України принципів демократії, свободи, гуманізму, народовладдя.

9. Високий рівень злочинності і корупції (за цим показником Україна посідає третє місце у світі), що зумовлює невпинне поглиблення прірви між злиденністю переважної більшості населення і заможністю олігархічної верхівки, а це призводить до нестабільності в суспільстві.

10. Недостатність правового поля держави, що часто-густо зумовлює свавілля чиновництва, правоохоронних органів, маріонетковість судової влади, подальше руйнування природного середовища і виснаження природних ресурсів.

11. Практична відсутність впливу громадських організацій на державну політику.

5. Політичні погляди Конфуція про управління державними справами

У поглядах Конфуція на устрій держави правила виконували функцію закону. Звідси робиться висновок, ніби сутність політики складає не сліпа прихильність правилам, а щира переконаність у їх необхідності; політика – це щось подібне до серединного шляху, що веде до суспільно необхідної, правильної поведінки.

Звичайне право, на якому трималося життя громад, Конфуцій поспішав помітити реконструйованими нормами поведінки. В умовах, коли управління державою і народом передбачалось здійснювати на підставі політики, вони, природно, виконували функції закону.

Конфуцій наполягав на тому, щоб правителі зміцнили своє панування, суворо дотримувалися стародавні обряди: "Якщо у верхах дотримується ритуал, народом легко керувати"

За часів Конфуція, коли більшість населення входило до громади з їх органами самоврядування, сила особистого прикладу продовжувала відігравати чималу роль. Погляди людей були звернені насамперед на керівників громади, голів великих родин. Оскільки їм доводилося вершити суд у громадах, то вони самі зобов'язані були стежити за виконанням норм звичаєвого права, і не тільки спостерігати, але являти собою зразок їх виконання. У кожній громаді норми звичаєвого права були всезагальними. Конфуцій запозичив цю ідею загальності і всеобов’язковості норм поведінки, вивів її за рамки невеликого колективу і розповсюдив вже в межах всієї держави. Він наділив чи ідеєю загальності і зобов'язав всіх, включаючи і правителя, дотримуватися весь комплекс норм, пов'язаних з правилами.

Конфуціанське рішення проблеми складається у розробці патріархально-патерналістської версії деспотичної держави. Конфуцій (Кун Фу-цзи (551 - 479 рр. до н.е.) вважав, що найвищої ефективності управління державою можна досягти лише на принципах патріархально-кланової форми підлеглості - по старшинству в родині.

Держава у Конфуція - це одна велика родина, де влада імператора - влада батька, а відносини правителів і підданих - родинні відносини.

Конфуцій пропонує будувати відносини у середині держави на засадах принципів доброчинності, які заточені у системі "правил поведінки" - норм та ритуалів ''Лі''.

Політична концепція Конфуція включає до свого складу такі ідеї:

- суворий ієрархічний розподіл обов'язків між членами суспільства, в сім'ї, в державі за принципом "правитель повинен бути правителем, підданий - підданим";

- культ предків, мудрості, знання;

- досягнення людьми рівня "благородного мужа", який є добрим і справедливим до народу, шанобливим до старших і вищих;

- правління мерітократії (гідних, талановитих);

- встановлення ідеальних відносин в сім'ї та державі відповідно принципу "чого не бажаєш собі, того не робиш іншим".

Конфуціанство (а з VІ ст. н.е. - неоконфуціанство) було не тільки панівною ідеологією у Китаї, але й отримало розповсюдження в Японії, Кореї, В'єтнамі та інших країнах. Було б помилково припускати, ніби Конфуцій був проти експлуатації народу, він завжди і в усьому побоювався крайнощів, тому і тут він виступає за помірну експлуатацію, так зване "справедливе використання народу". До цієї ж думки Конфуцій повертається наприкінці трактату, де одним з "п'яти прекрасних якостей", необхідних цзюнь цзи для ефективного управління державою, називає уміння правильно використовувати людські ресурси.

Звернення з питаннями до народу навряд чи слід розуміти як прояв зародкових форм демократії. Якщо і допускалося теоретично будь-яку участь нижчестоящих в управлінні, то лише на рівні органів общинного управління. Тут же проводиться думка про необхідність для керуючих встановлення і підтримки постійних контактів з народом. Ідея зворотного зв'язку держави та народу була присутня і в науці легістів, але використовувалася вона дещо по-іншому. У Конфуція її головна мета – уникнути конфліктів між керованими і керуючими; останні повинні домогтися такого положення, коли народ довіряє їм.

І Конфуцій неодноразово звертав увагу учнів на цей аспект управління, ввівши його в одну з обов'язкових функцій держави. Конфуцій зазначав, що в добре керованому державі має бути "достатньо продовольства, досить озброєння і народ повинен вірити їй (адміністрації)".