37)Гетьманщина в добу і. Мазепи. Внутрішня і зовнішня політика гетьмана і. Мазепи.

25 липня 1687ироку на річці Коломак відбулась козацька рада, на якій уже традиційно – в оточенні російських військ, був обраний новий гетьман Іван Мазепа.

Внутрішня політика:

-прагнув об’єднати в межах однієї держави усі українські землі;

-укріплював позиції козацької старшини;

-значну частину власних коштів витратив на культури та релігії

Іван Мазепа уклав із російським урядом Коломацькі статті, згідно з якими :

-без царського дозволу гетьман не мав права призначити та звільнити старшин;

-зберігались права старшини та гетьмана на землю;

-чітко вирізнявся козацький стан від усіх інших;

-внутрішню та зовнішню політку гетьман міг проводити лише за погодженням з царем.

38)Конституція Пилипа Орлика, її основні положення та історичне значення.

Конституція П. Орлика – договір гетьмана Війська Запорізького П. Орлика зі старшиною та козацтвом Війська, який визначив права та обов’язки усіх членів Війська. Укладений 1710 року. Затверджений шведським королем Карлом ХII. Написаний латиною і староукраїнською. Складається з преамбули та 16 статей. Пам’ятка української політико-філософської та правової думки. За оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу. Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання.

Основні положення:

-проголошувалась необхідність боротьби за політичну та церковну незалежність України.

-Гетьманська влада обмежувалась посиленням впливу генеральної ради.

-Запорізькій Січі гарантувались права та вольності.

39) Гайдáмаки —народні повстанці на Правобережній Україні, що залишалася до кінця 18 століття під владою Речі Посполитої. Гайдамацький рух - це національно-визвольний рух прoти польського гніту на правобережній Україні на прикінці 18-го на початку 19-го ст, який поширився на Київщині, Брацлавщині і Волині.Гайдамацькі рухи розпочалися у перші десятиріччя й тривали аж до кінця 1760-х років, зрештою вилившись у грандіозне повстання, що відоме в історії під назвою Коліївщина. Найголовнішим гайдамацьким лідером буд Максим Залізняк.Гайдамацькі загони складалися із селян, козаків, наймитів, міщан-ремісників і навіть збіднілих шляхтичів.Колії́вщина — селянсько-козацьке повстання на Правобережній Україні у 1768 році проти кріпосницького, релігійного та національного гніту шляхетської Польщі.Очолив це повстання виходець із запорозької бідноти Максим Залізняк, а його найближчим сподвижником став Іван Ґонта.Коліївщина стала найвищим етапом гайдамацького руху. Супроводжувалося масової різаниною єврейського і польського населення на Поділлі та Волині[1]. Повстання було придушене російськими військами (спільно з поляками), а гайдамацькі ватажки — страчені або заслані на Далекий Схід.Опришки – це учасники народно-визвольної боротьби в Галичині на Закарп., Буков. проти феодально-кріпосницького гніту польської і української шляхти, молдавських феодалів, угорських і австрійських поміщиків у 16-1-й половині 19 ст. Вперше опришки згадуються в документах 1529 р. Рух опришків спочатку розгорнувся на Прикарпатті, пізніше охопив Закарпаття і Буковину.Центром опришків були Карпатські гори. Туди тікали розорені покривджені українські а також польські пани і угорські селяни, бідні міщани. Діяли опришки з ранньої весни до пізньої осені, невеликими загонами.

40) Політика царизму. З приходом до влади в Росії Катерини II (1762–1796) було завершено справу, розпочату в Україні Петром I по остаточній ліквідації української автономії. Нова імператорка Катерина II, прагнучи уніфікації та централізації державного управління, у 1764 р. після звернення К. Розумовського з проханням запровадження спадкового гетьманства в Україні та розширення його прав викликала його в Петербург і примусила подати рапорт про відставку. 10 листопада 1764 р. імператриця видала указ про ліквідацію інституту гетьманства в Україні. Уся повнота влади зосередилась у руках президента Другої Малоросійської колегії (1764–1786 рр.) генерал-губернатора П. Румянцева. Колегія складалася з чотирьох російських представників, чотирьох українських старшин, прокурора, двох секретарів (росіянина і українця). Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію. Суть цього курсу у тезі імператриці: „Коли в Малоросії зникнуть гетьмани, треба зробити все , щоб стерти з пам’яті їх та їхню добу „. І цей наказ послідовно й наполегливо втілювалися в життя наступними російськими правителями старої і нової доби понад 200 років. Після ліквідації гетьманства осередком формування політичної свідомості українського населення, реальною перешкодою колоніальній політиці Російської імперії на Україні залишилась Запорізька Січ. Але поки йшла боротьба з Туреччиною за Причорномор’я і Крим, в якій активну участь брали запорізькі козаки, російський царизм змушений був терпіти „запорозьку вольницю“. Після укладення Кючук-Кайнаджийського миру Запорізька Січ втратила значення військового форпосту проти турецької і татарської агресії. Тому Катерина II в 1775 р. дала таємний наказ генералу П. Текслі ліквідувати її. 4-5 червня 1775 р. російські війська під командуванням Текслі оточили і зруйнували Січ.

П. Калнишевський – останній кошовий отаман – капітулював і згодом був засланий царським урядом на Соловки. Калнишевський Петро Іванович (1690-180 рр.) – останній кошовий отаман запорізької Січі (1762, 174-1765 рр.), талановитий полководець і дипломат. Походив із козацько-старшинського роду Лубенського полку. Займав різноманітні посади у козацькому війську: 1752 – похідний полковник, 1754 військовий осавул, 1762 – кошовий отаман, 1763 – військовий суддя, 1764-1765 – кошовий отаман на Запоріжжі. Неодноразово їздив у Петербург відстоювати військові та адміністративно-територіальні права запорізького козацтва від зазіхань царських чиновників, дбав про розвиток хліборобства і торгівлі на Запоріжжі. Після зруйнування царськими військами Нової Січі у 1775 р. і заслання до Соловецького монастиря (нині Архангельська обл. Росії) понад 5 років провів у жахливих умовах одиночної камери (у кам’яному мішку). У квітні 1801 р. указом Олександра I був звільнений з монастирської в’язниці, але залишився у монастирі. Помер у віці майже 113 років. Похований на головному подвір’ї Соловецького монастиря. Значна частина козаків переселилась у межі турецьких володінь і утворила Задунайську Січ.У 1776 р. Катерина II ліквідувала слобідське козацтво – більшість заможних козаків наказним порядком перевела в гусари, а частину – у селянський стан. Старшина отримала офіцерські звання і статус дворянства. На території слобідських полків було створено Слобідсько-Українську губернію з центром у Харкові. У 1781 р. був ліквідований полково-сотенний устрій, а Лівобережжя поділене на три намісництва – Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське (потім – Малоросійське генерал-губернаторство). У 1783 р. українську національну армію у складі 10 полків було перетворено на регулярні полки за взірцем російської армії. Того ж року кріпосне право було поширене на українське селянство. У 1785 р. виходить „Жалувана грамота дворянству”, за якою українська шляхта отримує дворянські права та привілеї.У другій половині XVIII ст. в Україні утверджується суспільно-політичний устрій, характерний для всієї Російської імперії. Всі органи Української держави були остаточно знищені.

41) Триподіли Польщі до Росії – укр та білорі землі;Австрійських вимог до уваги не взяли.Відповіддю на другий поділ стало визвольне повстання, яке очолив Тадеуш Костюшко. Придушенням повстання зайнялися пруська та російська армії. У 06. 1794 р. царські загони оволоділи Краковом, у серпні – Вільном, а 4.11 російська армія під проводом Олекс. Суворова штурмом здобула Прагу – передмістя Варшави. Як доповідав Суворов, за цей день його вояки знищили 12 тис. бунтівників, а 2 тис., рятуючись, втонули у Віслі. Місяцем раніше у битві під Мацейовіцами на підступах до Варшави був узятий у полон тяжко поранений Костюшко; за легендою, падаючи з коня (що й стало причиною полону), він вимовив сакраментальне: Finis Polonie (Кінець Польщі). Так насправді й сталося: 25 .11 1795 р. король, на той час уже вивезений на почесне ув'язнення до Гродна, підписав відречення від престолу. Колись могутня держава стала немічною і безпорадною.3 поділПісля придушення повстання у 1795-му Росія, Австрія та Пруссія здійснили третій поділ, після чого Річ Посполита припинила державне існування. Результат ІІІ поділу Польщі призвів до наступного:до Австрії було приєднано Краків, Холмщину, Пд Підляшшя та частину польських земель над Віслою – Нову Галичину (однак незабаром ці землі стали ареною воєнних дій між Францією, Австрією, Пруссією і Рос. Причому в різних коаліційних комбінаціях ці держави часом були союзниками, а часом – ворогами);до Рос відійшли Литва, Курляндія, Зх Білорусь та Західна Волинь;Пруссія отримала частину Підляшшя і Мазовецьких земель з Варш, а також частину Жемайтії.

Питання 42

Російський царизм всіляко зміцнював в Україні самодержавний лад, спираючись на російських поміщиків, які отримали тут великі земельні наділи. Він охороняв також станові привілеї українських та польських поміщиків. Основними соціальними групами населення в дореформений період були поміщики і державні селяни. Чималу частину становили козаки і селяни, перетворені у військових поселенців. Система ведення сільського господарства в цілому була відсталою, екстенсивною. Лише частина поміщиків, особливо на Півдні, застосовували машини і новітній інвентар. Одним із важливіших показників розкладу феодально-кріпосницької системи і формування капіталістичних відносин ХІХ ст. був подальший розвиток промисловості. У 1825 р. в Україні налічувалося 659 промислових підприємств, а в 1860 р. – близько 2330. Вугледобування в Донбасі у 1860 р. становило 6 млн. пудів. Активно розвивалася внутрішня та зовнішня торгівля. За кордон вивозили вугілля, ліс, пшеницю, худобу, щетину, віск, мед і таке інше. Разом з тим, важливо зазначити, що в процесі розкладу феодально-кріпосницької системи загострювалися соціальні суперечності, посилювалася антикріпосницька боротьба. Щоб уникнути революції, царський уряд провів «визволення селян» зверху. 19 лютого 1861 р. цар Олександр ІІ підписав маніфест про реформу. Одночасно з маніфестом було затверджено ряд положень і додаткових правил. Законодавчі акти 19 лютого 1861 р. проголошували скасування кріпосного права, надаючи селянам і дворовим людям права вільних сільських обивателів. Тепер поміщики за встановлені повинності – роботою або грішми – мусили надавати в постійне користування селян «садибну осілість» і певний наділ польової землі та інших угідь. Селяни залишалися тимчасово зобов’язаними на невизначений час. Тільки 1 січня 1883 р. селяни в обов’язковому порядку мали викуповувати польові наділи. Оскільки в переважній більшості повітів України земля була високої якості тут встановлювалися менші, ніж в інших районах Росії норми селянського наділу (від 3 до 6,5 десятин на ревізьку душу в південних і від 3 до 4,5 десятин в лівобережних губерніях). Поміщикам надавалися широкі можливості зменшувати площі селянських земель, виділяти їм неповні наділи. Близько 100 тис. осіб одержали наділи до 1 десятини на ревізьку душу. Наділи менше 5 десятин, тобто менше прожиткового мінімуму, одержали 94 % ревізьких душ. Крім того, поміщики залишили собі найкращі землі, а селянам виділяли найгірші, позбавили їх випасів, водопоїв, лісів та інших угідь. Треба відмітити, що інтересам поміщиків відповідала також викупна операція, яку проводив царський уряд. У цілому селяни повинні були внести викупних платежів приблизно в чотири рази більше від тогочасної ринкової вартості землі. Для державних селян, які становили 50 % всього селянства, умови реформи були сприятливіші. Вони одержали майже вдвоє більші земельні наділи, ніж поміщицькі селяни, а викупні платежі вносили менші. У 60 – 80-х роках XIX ст. в Україні під владою Росії в цілому завершився промисловий переворот, тобто перехід від мануфактури до машинної індустрії. На великих капіталістичних підприємствах – заводах і фабриках –застосовувалися досягнення науки і техніки. Економічний розвиток визначали насамперед галузі важкої промисловості: вугільна, залізорудна, металургійна, машинобудівна. Швидко розвивався Донецько-Криворізький вугільно-залізо-рудний басейн, який став головною металургійною базою України. Наприкінці 90-х рр. на долю України приходилася половина загальноімперської виплавки чавуну і трохи менше половини заліза і сталі. У Катеринославській і Херсонській губерніях виникли 17 великих металургійних заводів. Більшість з них було побудовано на кошти іноземних капіталістів: англійських – завод Джона Юза з робітничим селищем Юзівка; бельгійських – Дніпровський завод у селищі Кам'янському (тепер Дніпродзержинськ); французьких – Гданцівський біля Кривого Рогу. Російські капіталісти стали власниками заводів: Брянського – поблизу Катеринослава, Дружківського та Донецько-Юр'ївського – у Донбасі. Капіталістам-іноземцям на початку XXст. в Україні належало близько 90 % акціонерного капіталу монополістичних об'єднань, переважна більшість прибутків яких спливала за кордон. Водночас такі об'єднання сприяли розвитку великих промислових підприємств. Більшу частину вуглевидобутку Донбасу забезпечували великі шахти, що давали «на гора» не менше 10 млн. пудів вугілля щорічно. Значного розвитку набули і традиційні для України галузі промисловості, пов'язані з переробкою сільськогосподарської продукції, передусім цукрова. У 60-90 рр. XIX ст. в Україні виробництво цукру зросло в 14 разів. Цукрозаводчики України у 1887 р. об'єдналися в цукровий синдикат – перше в Росії капіталістичне монопольне об'єднання. Наприкінці XIX ст. виникають перші великі підприємства транспортного машинобудування: Харківський і Луганський паровозобудівні заводи. На той час довжина залізничної колії України вже становила 8417 км. Слід зауважити, що товарообмін мав однобічний, колоніальний характер. Лише 15% українських промислових підприємств виробляли готову продукцію, а решта давали сировину для виготовлення продукції у Росії. Отже, накопичення капіталу в Росії відбувалося і за рахунок нееквівалентної торгівлі з Україною. Розвиток капіталізму призвів до утворення двох нових соціальних верств –пролетаріату і буржуазії. Буржуазія формувалася різними шляхами. По-перше, шляхом капіталізації господарств українських, російських, польських поміщиків. По-друге, формування буржуазії йшло за рахунок вихідців з українського куркульства та міщанства. Особливістю промислової буржуазії в Україні був її багатонаціональний склад. Щодо робітничого складу, то головним джерелом його формування було зубожіле селянство. Найбільш інтенсивно цей процес проходив у найважливіших галузях промисловості. Як і буржуазія, промисловий пролетаріат України за своїм складом був багатонаціональний. В сільському господарстві пореформеної України розвиток капіталізму відбувався двома шляхами, відомими під назвою прусського й американського. Перший передбачав повільне пристосування поміщицьких господарств до праці вільнонайманих робітників зі збереженням їхньої напівкріпосницької залежності. Селяни ж прагнули повністю позбутися кріпосницьких пут і запровадити фермерські господарства, на основі яких розвивалося сільське господарство у Північній Америці. У Західній Україні аграрна реформа і ліквідація кріпацтва у 1848 р. також відкрила шлях до вільного підприємництва і формування вільнонайманої робочої сили. Цим самим було створено передумови для зростання товаризації сільського господарства й здійснення промислового перевороту. Значні зміни відбулися в сільському господарстві – провідній галузі економіки краю. Великі землевласники (у Східній Галичині їх було 2 тис.) після реформи зберегли за собою понад 40 % земель. Проте згодом великі латифундії почали переходити у власність підприємств, різних компаній, банків, заможних селян. Становлення фабрично-заводської промисловості в Західній Україні відбулося в останні три десятиліття XIX ст. Однак, там переважали дрібні підприємства. Фабричне виробництво охопило лише окремі галузі, переважно ті, які займалися добуванням, первинною переробкою сировини: лісопильну, нафто- і соледобувну, паперову, металообробну, озокеритну. Слід зауважити, що в Західну Україну наприкінці XIX ст. також широким потоком ринув іноземний капітал (австрійський, німецький, англійський, французький та ін.), який створював великі компанії, заволодів цілими галузями промисловості, оптовою торгівлею, банками. У процесі утвердження ринкових відносин зростали міста Львів, Дрогобич, Станіслав, Тернопіль, Чернівці, Мукачеве та ін. Змінювалася і соціальна структура суспільства – формувався середній клас і клас вільнонайманих робітників. Отже, реформи XIX ст. здійснювалися за моделлю наздоганяючої модернізації, якій притаманні ініціювання реформи «згори», вибіркове запозичення світових досягнень, пріоритетний розвиток окремих галузей, збереження багатоукладності в економічній сфері, поглиблення суспільних протиріч та посилення соціального напруження. Скасування кріпосного права і пов’язані з ним перетворення в українських землях спричинили низку суперечливих тенденцій та процесів.

43.Посилення соц..-економічного і політичного гніту царизму в Укр…..

Перший поділ5 червня 1772, повноважні представники Прусії, Австрії та Росії підписали в Петербурзі договір, за яким відбирали на свою користь так звані санітарні смуги, тобто території по периметру Речі Посполитої. Згідно з цією угодою:Прусія забрала Помор’я, Куяви та частину Великопольщі - загальною площею 36 тис. км2 з населенням 580 тис. чолАвстрія – Малопольщу і Галичину (Відтоді почався австрійський період історії Львова та краю, тривав він до 1 листопада 1918 року) з Руським, Белзьким і західними околицями Волинського та Подільського воєводств обшаром 83 тис. км2 з 2.650 тис мешканців.Росія – східнобілоруські землі з Полоцьком, Вітебськом та Мстиславом, а, окрім цього – частину Ліфляндії [Латвії], тобто загалом 92 тис. км2 площі з 1.300 тис. населення.Щоб надати законності своїм анексіям, союзники вимагали затвердження поділу польським сеймом. Король безуспішно намагався здобути підтримку в європейських монархів, але мусив поступитися. 30 вересня 1773 року сейм ратифікував угоду про поділ земель Речі Посполитої. Протягом 1773-1792 років польський король і прибічники реформ ще марно намагалися врятувати залишки Речі Посполитої та зміцнити державу. Чотирирічний сейм (1788-1792) за ініціативою групи патріотичних реформаторів, очолюваних Гуго Коллонтаєм, ухвалив 3 травня 1791 року Конституцію, яка запроваджувала:Конституційну монархію;Особисті свободи та рівні права всім громадянам.У відповідь на це консервативні шляхетські кола утворили в 1792 році в містечку Торговиці (на тодішньому російському кордоні) конфедерацію і закликали на допомогу царську армію.Другий поділВтручання сусідів привело до другого поділу, затвердженого сеймом у Гродні в 1793 році. Цього разу від Речі Посполитої відрізали такі шматки:до Прусії відійшли вся Великопольща та частина Мазовії