25) Козацько-селянські повстання 1620-1630-х рр.

Це був період нового піднесення антифеодального й національно-визвольного руху, викликаного посиленням експлуатації й безправ’я народних мас, а також політикою національно-релігійної дискримінації. Однією з причин було те, що польський уряд у жовтні 1621 р. наказав залишити в реєстрі лише 3000 чол. (під Хотином їх було більше 40 тис.), а всіх інших негайно повернути до своїх панів. До того ж, саме в ці роки закінчився термін “слобод”, коли з метою освоєння земель магнати й шляхта звільняли селян від податків і панщини.

Відбувається кілька великих повстань, в яких провідною силою виступає козацтво. До козаків приєднуються селяни. Повстання охоплюють переважно Черкащину, Київщину, частину Поділля й Волині. Очолюють їх досвідчені козацькі ватажки Марко Жмайло (1625 р.), Тарас Трясило (1630 р.), Павло Бут (1637 р.) Яків Остряниця і Дмитро Гуня (1938 р.). Повстанці здобули кілька перемог над польсько-шляхетськими військами. Дії козаків і селян знайшли відображення в народних переказах, легендах, піснях. Вони також оспівані у творах письменників і поетів. Наприклад, Т. Шевченко присвятив повстанцям вірш “Тарасова ніч”, в основу якого знаходиться опис подій, коли під час повстання 1630р. козаки увірвалися в польський табір і знищили т.зв. Золоту роту – особисту охорону коронного гетьмана, котра складалася із 150 шляхтичів із найзначніших родин.

26)Ординація війська Запорозького 1638 р. Внаслідок козацьких повстань 1620-1630 рр. польський уряд змушений був піти на деякі поступки. Козацький реєстр був збільшений до 6 тис., а пізніше – до 8 тис. Але в другій половині 30-х рр. Річ Посполита вирішує остаточно приборкати український народ, в першу чергу козацтво. З цією метою на Дніпрі будується, по-перше, фортеця Кодак. По-друге, у лютому 1638 р. Сейм схвалив “Ординацію”, яка значно урізала права козацтва. Реєстр зменшувався до 6 тис. Ліквідовувалася виборність старшини. Реєстрове козацтво мав очолювати старший комісар із шляхтичів, призначений сеймом. Осавул і полковники теж призначалися зі шляхти. Жоден козак без дозволу комісара не міг піти на Січ. Міщанам заборонялося не тільки вступати в козаки, але й навіть віддавати заміж за них своїх доньок. Передбачалася відбудова фортеці Кодак, зруйнованої козаками у 1635 р. під проводом Івана Сулими.

Таким чином, польсько-шляхетській владі вдалося придушити козацько-селянські повстання. Причини поразок полягали, насамперед, у переважанні сил магнатів і польської шляхти, котрі мали у своїх руках державний апарат, армію, були краще організовані, ніж повстанці. Повстання мали стихійний, переважно неорганізований характер. Учасники їх були значно гірше озброєні. Жодне з них не поширювалося на всю Україну. Тактика повстанців носила, як правило, оборонний характер. Ці та інші недоліки були враховані ватажками великого повстання, що розпочалось після десятиліття так званого “золотого спокою” (1638 - 1647 рр.).

27)Селянсько-козацькі повстання. Посилення феодального, національного, релігійного гніту на Україні призвело до цілої низки козацько-селянських повстань починаючи з кінця XVI ст. Першим таким повстанням було повстання під керівництвом Криштофа Косинського (1591—1593 pp.). Загони повсталих захопили Білу Церкву та Переяслав. Полякам не вдалося в бою розбити Косинського, і вони спочатку підписали з ним перемир'я. Після цього Косинський пішов на Запоріжжя і у травні 1593 р. організував новий похід на Черкаси. Магнат Вишневецький зумів заманити Косинського нібито для переговорів і по-зрадницьки вбив його (замурував у стіну монастиря).

У 1594-1596 pp. спалахнуло нове повстання під керівництвом Северина Наливайка, який був сотником надвірних козаків у князя Острозького. Він ходив у похід на Молдавію та Угорщину, де набув військового досвіду. Наливайко взяв Вінницю, Луцьк, Бар, Кременець, захопив білоруські міста Пінськ, Бобруйськ, Могилів. Але у травні 1596 р. через неузгодженість між військами Наливайка і запорожцями повстанці були розбиті, а їх керівники разом з Наливайком були захоплені в полон і страчені.До цього ж часу належить і діяльність одного з найвизначніших політичних та військових діячів в історії України Петра Кононовича Сагайдачного (Конашевича-Сагайдачного). Він був родом з Галичини, з м. Самбора, навчався в найкращій тоді на Україні православній школі в м. Острозі. На початку XVII ст. він діяв на Запорізькій Січі, де його обрали обозним, кошовим отаманом, а у 1615-1622 pp. (з невеликими перервами) він — гетьман Війська Запорізького. Швидко Сагайдачний проявив себе як талановитий полководець, прославився походами на турків і татар. У 1615 р. він узяв турецьку фортецю Варну, у 1616 р. — Кафу (Феодосію), де звільнив більше 15 тис. невільників, що зробило його ім'я знаменитим. Йому вдалося також успішно здійснити напади на турецькі порти Сіноп і Трапезунд, підійти до самої столиці Туреччини — Стамбулу і підпалити під самими вікнами султанського палацу дві пристані.У 1618 р. Сагайдачний на прохання польського королевича Владислава разом з 20 тис. козаків ходив походом на Москву. Ними було завойовано Путивль, Лівни, Єлець, розбито московсь ке військо князя Волконського і взято в облогу Москву. Але остаточно Москви їм узяти не вдалося через великі морози, до того ж Польща замирилась з московським царем.Сагайдачний боровся за зміцнення православної церкви, до поміг відновити її керівництво на Україні (митрополита у Києві та 5 єпископів). Саме під час урядування Сагайдачного Речі Посполитій уперше довелося укладати з козацтвом як суб'єктом права і політичним інститутом договори (1617 р. — Вільшанський, 1619 р. — Роставицький). Це мало істотне значення для піднесення ролі козацтва в політичному житті, створювало передумови для становлення національної державності України.

П. Сагайдачний з козацьким військом у 40 тис. чол. брав участь у турецько-польській війні, зокрема козаки відіграли вирішальну роль у битві під Хотином у 1621 p., де турецька армія зазнала поразки. Тут Сагайдачний був поранений отруєною стрілою і помер 10 квітня 1622 р.Польський уряд намагався обмежити зростаючий вплив козацтва, що призвело до нової хвилі повстань:

1625 р. — повстання під керівництвом М. Жмайла. Битва під Крюковим закінчилася внічию. Була підписана Куруківська угода, де реєстр встановлювався в 6 тис. чол., а їх платня — у 60 тис. злотих на рік. Козакам заборонялося нападати на турецькі володіння;

1630 р. — повстання під керівництвом Тараса Федоровича Трясила. 15 травня 1630 р. під Переяславом повсталі розгроми лидобірний загін поляків — Золоту роту («Тарасова ніч»). Нова угода з поляками передбачала реєстр у 8 тис. чол.;

1635 р. — повстання під керівництвом Івана Сулими. Козаки зруйнували фортецю Кодак, яка контролювала підходи до Запоріжжя. Повстання зазнало поразки, Сулиму стратили;

1637 р. — повстання під керівництвом Павлюка (Павла Бута), Повстанці зазнали двох поразок — під Кумейками і Боровицею. Павлюка схопили і стратили. У 1638 р. було проведено так звану Ординацію Війська Запорізького реєстрового, що дуже урізала права реєстровців, зменшила їх кількість до 6 тис. чол. Це викликало нове повстання;

1638 р. — повстання під проводом Я. Острянина. Повстанці зайняли Кременчук, Хорол. Але серед повсталих стався розкол, Острянин покинув військо і з частиною повстанців перейшов кордон Московської держави, оселившись у Чугуєві. Повстання очолив Д. Гуня, але після двомісячної оборони біля гирла річки Сули (оборона при Старці) зазнав поразки і з невеликою частиною козаків відступив на Дон. Таким чином, і це повстання зазнало невдачі, козаки змушені були визнати ординацію.Селянсько-козацькі повстання мали антифеодальний і національно-визвольний характер, вони свідчили про наростання опору українського народу проти гніту з боку Польщі, підготували ґрунт для Визвольної війни.Процес відродження українського державотворення в XVI-XVII ст. мав свої етапи та характерні риси. Почався він з утворення козацтва, яке почало виконувати військово-охоронну функцію. Самійло Кішка відновлює козацтво як організовану, офіційно визнану національну військову силу, а Петро Сагайдачний не тільки робить цю силу потужною, а й проголошує спілку козацтва, православної церкви та міщанства із зміцненням власної системи освіти. Михайло Дорошенко зробив легітимним не лише існування козацького війська, але і козацького землеволодіння, закріпивши за козаками певну територію. Йому ж на лежить заслуга в організації городових полків, що мало велике значення як передумова утворення в подальшому української автономії. Таких полків було утворено шість. На цій території було своє козацьке військо, своя адміністрація, хоча і залежна від польської, — управа полків і гетьманів; панувала єдина православна віра, була своя судова і освітня системи, тобто певні початки і підстави автономного краю, що входив у Річ Посполиту.

28)Причини, характер та рушійні сили національної революції українського народу1648-1676рр.

Боротьба, яка розпочалась в середині ХYII ст. на українських землях, насамперед мала на меті звільнення українського народу з-під панування Речі Посполитої. З-поміж основних її причин можна виділити наступні: соціальні причини, національно-політичні, релігійні. За характером це була національно-визвольна, антифеодальна боротьба українського народу, в якій значну роль відігравало і релігійне протистояння. Рушійними силами революції виступали усі верстви українського суспільства. Роль лідера виконувало козацтво. Українська національна революція, яка розпочалась в 1648 р. і пройшла три основні періоди: I. період(лютий 1648 – серпень 1657 )- початок і найбільше піднесення національно визвольної та соціальної боротьби, яка привела до утворення УНД- Гетьманщини.II- період (вересень 1657-червень 1663р.) – громадянська війна, що привела до поділу козацької України на Лівобережну і Правобережну.III-(червень 1663 – вересень 1676р.) боротьба за возз’єднання української держави, за її суверенітет.

Тобто закінчується Українська національна революція після падіння гетьмана П. Дорошенка у 1676р. Отже, народне повстання, яке розпочалось 1648 р. охопивши більшу частину території та населення України, незабаром переросло у визвольну війну, а війна, зумовивши докорінні зміни в суспільному розвитку.

29)Основні події на початку національної революції 1648-1676 років. Зборівський договір, його зміст і значення.

Зборівський мирний договір .

8 серпня 1649 року укладено не вигідний для України Зборівський мирний договір, який згодом був затверджений польським сеймом.

За умовами цього договору:

-Українську державу – Гетьманщину – польський уряд визнавав у межах воєводства;

-У Гетьманщині влада належала гетьману, резиденція якого розміщувалась в Чигирині;

-Західний кордон Гетьманщини проходив уздовж р. Случ.

-Зберігались вольності Війська Запорізького;

-Проголошувалась амністія всім учасникам Національно-визвольної війни

30)Українська державність 1648-1676 Уже в перший період української національної революції (1648–1657 рр.) у середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки було чітко сформульовані фундаментальні основи національної державної ідеї:– право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання;– незалежність і соборність Української держави;– генетичний зв'язок козацької державності з Київською Руссю, спадкоємність кордонів, традицій та культури княжої доби.Ці положення і лягли в основу державотворчої діяльності Б. Хмельницького, еволюція світогляду якого була надто складною – від ідеї козацького автономізму до створення суверенної незалежної держави. Після взяття під контроль значної частини українських земель та ліквідації в них польської адміністрації гостро стало питання про власну національну державність. Потрібно було забезпечити регулювання економічного життя, правопорядок, захист населення та території України. Специфічні засади внутрішньої організації козацької держави сформувалися під впливом двох основних чинників: традицій та звичаїв суспільного життя українців, насамперед Запорізької Січі, яка стала своєрідним зародком новоствореної держави, та складного геополітичного становища, що зумовлювало постійну ситуацію надзвичайного стану в державі. Обидва чинники визначили напіввійськовий характер української державності. Саме у цьому контексті слід сприймати й назву козацької держави – Військо Запорозьке.Функціонування держави виявилося в запровадженні власного територіального поділу, створенні та діяльності органів публічної влади, введенні своєї податкової системи. За часів Хмельниччини територія Української держави простягалася майже на 200 тис. км2 і охоплювала Лівобережжя, частину Правобережжя та Степу. На цих землях проживало понад 3 млн. осіб. В основі адміністративного поділу лежала структура козацького війська. Територія держави поділялася на полки та сотні, що давало змогу в екстремальних умовах згуртувати та мобілізувати народні маси на боротьбу. Кількість полків не була сталою: якщо 1649 р. їх налічувалося 16, то 1650 р. – вже 20.Військово-сотенному територіально-адміністративному поділу відповідала система органів публічної влади. Ця система фактично дублювала модель управління Запорозької Січі. Формально основним органом влади була Військова (Генеральна) рада, яка вирішувала військові, політичні, господарські, правові та інші питання. Проте вона не була постійно діючою, до того ж Б. Хмельницький, з метою зміцнення гетьманської влади, частіше скликав старшинську раду, до якої незабаром перейшла вся повнота влади в державі.Гетьман був главою і правителем України. Він очолював уряд і державну адміністрацію, був головнокомандуючим, скликав ради, відав фінансами, керував зовнішньою політикою, мав право видавати загальнообов'язкові для всіх нормативні акти – універсали. Система органів публічної влади мала три рівні – генеральний, полковий і сотенний. Реальна вища влада в державі належала уряду – Генеральна Канцелярія, до якого входили гетьман та генеральна старшина. Повноваження цього органу публічної влади поширювалися на всю територію України. На місцях управляли полкові та сотенні уряди. Полковий уряд обирався полковою старшиною і складався з полковника та полкових урядовців, а сотенний – з сотника та його помічників – (писар, осавул, хорунжий). У великих містах управлін

31)Національно-визвольна війна в Україні 1648-1657 рр.; битва під Берестечком. Білоцерківський договір.

Період від 1638р. по 1648р. польські хроністи називали часом «золотого спокою», який позначився послабленням сусідніх держав, припиненням козацьких виступів. Утім, саме у цей час визрівали передумови національно-визвольної війни.

Причини національно-визвольної війни 1648-1657рр.

-козацтва зазнавало постійних утисків;

-посилилось гноблення селянства;

-у містах українці були усунені від участі в міському самоврядуванні, а їхні місця посіли іноземці;

-переслідувалося православ’я.

Усе це робило неминучим вибух народного гніву. Наприкінці 1647 року по всій Україні запалали народні повстання. На чолі повсталих став талановитий державний діяч і полководець Богдан Хмельницький.

Після цього повстання війна між Україною та Польщею розгорілась з новою силою. У середині червня 1651 року два війська зустрілись на кордоні Галичини й Волині, під Берестечком. Битва розпочалась 28 червня 1651 року.

Унаслідок Берестецької битви:

-козаки втратили понад 30 тис. осіб ;

-до рук поляків потрапила канцелярія гетьмана , 28 грамот та багато різної зброї;

-Тугай-Бей захопив українського гетьмана в полон.

28 вересня 1651 року між Богданом Хмельницьким та поляками був укладений тяжкий для України Білоцерківський мирний договір: кількість реєстрового війська зменшувалась з 40 тис. до 20 тис. осіб;

-козацька територія обмежувалась лише Київським воєводством;

-на Поділля, Волинь і Чернігівщину воєводства поверталась польська адміністрація;

-усю старшину й полковників мав відтепер затверджувати король;

-поляки підтверджували права православної церкви;

-проголошувалось амністія всім учасникам повстання.

32.Україно-московський договір. У березні 1654 року козацька делегація передала на розгляд росіянам проект договору, який увійшов в історію під назвою "березневих статей". Згідно з цим документом, Україна зберігала республіканську форму правління, територіально-адміністративний поділ, систему соціально-економічних відносин, незалежність у проведені внутрішньої політики і зовнішньої (за винятком Речі Посполитої і Туреччини).

21бер. 1654р. було затвердженно „Березневі статті”: визнавалося верховенство московського царя над Укр; козаки зберігали всі права та вольності, реєстр 60 тис.чол.; генеральна і полкова старшина отримувала платню; гетьмана мало обирати коз Військо і сповіщати царя; Укр. Мала право на зовн. Відносини , окрім польщі та Туреч.; податки мали збир. Укр.. чиновники; у містах зберігалося самоуправління; підтверджувалося право київського метрополіта і всього духовенства; у Києві та на кордонах Укр. З РП мали розташуватися Рос. Військові злоги; Московський уряд зобов. Вступити в війну з Польщею на весні 1654р. у разі татарських Нападів на Укр. передбачалися спільні московсько-укр. Походи проти крим. Ханства.

Отже переяславсько-московський договір 1654 р. був необхідний Україні, яка прагнула використати Росію, як важіль, за допомогою якого, можна було б вирвати українські землі зі складу Речі Посполитої та розпочати розбудову власної держави. Росії Україна була потрібна як буфер в боротьбі проти Туреччини, а в перспективі можливість перетворити часткову залежність на цілковиту. Тобто, підписуючи договір, кожна з сторін вкладала в нього свій зміст. Відсутність національної держави, досвіду державотворення, штовхнули Україну на об'єднання з державою суспільний устрій якої відрізнявся від козацької держави з її демократичними засадами і, де не було, навіть, перспектив для майбутнього самостійного розвитку.

33. Соціально-економічні та політичні наслідки національної революції 1648-1676 рр.

-польську шляхту як панівний клас замінило козацтво,а козаком,за традицією міг стати кожен.Згідно з московським переписом 1654 р.,близько половини дорослого чоловічого населення становили козаки.

-значно покращилося становище селянства.Селяни відвоювали особисту свободу,право розпоряджатися власним майном,пересилятися коли і куди завгодно.Проте вони мусили виконувати певні повинності на користь війська запорозького:забезпечувати його транспортними засобами,провізією та сплачувати податки.

-чимало української знаті та заможних козаків обійняли високі посади і виконували їх для зміцнення свого впливу та достатку.

-Міста відігравали відносно незначну роль у повстанні,їхні відносини із селянами та козацтвом були обмежені.Величезна кількість містечок потрапила під владу місцевої старшини і мала сплачувати мито за торгівлю,тоді як козаки цього не робили.

-На відміну від міщан,православне духовенство підтримувало з козацькою верхівкою дружні відносини.Хмельницький та його наступники підтверджували права монастирів на земл,обов’язок селян нести трудові повинності на користь держави.

-залигалася низка складних політичних проблем,пов’язаних передусім з україно-російським союзом.Серед козацької старшини тривали суперечки щодо можливого зовнішньополітичного партнерства:залишатися з Москвою,повертатися до Речі посполитої чи шукати союзника серед інших держав.

34. Богдан Хмельницький. У січ. 1648р. гетьманом Запорозького війська було обрано Б. Хм. Він ужив таких заходів для підготовки повстання: 1.розсилав універсали із закликом піднятися на боротьбу проти свавіля магнатів і шляхти, тікати на Січ

2. установив контакти з повстанськими загонами в різних частинах Укр.

3. агітував міське населення відчиняти міста перед козацькою армією

4. установив дипломат. Відносини з крим. Ханством: в обмін на військ. Здобич та заручників татарська кіннота виступила на боці запорожців ,припинялися татар. Напади на пд.. Укр.

Переможні битви 1648-1649рр. у наслідок яких значна частина укр.. земель була звільнена від польської влади, сприяли утвердженню Української Козацької держ. – війська запорізького (Гетьманщина).

35)Доба Руїни. Періодом від смерті Б. Хм. До І. Мазепи історики називають Руїною. Вона характериз. Внутр.. боротьбою коз. Старшини за владу та іноземним вторгненням в Укр. Основний зміст – розпад укр. держ. Тривала 1657-1687рр. Охопила і Лівобер. І Правобер. Укр.

Причини Руїни:

-відсутність лідера, який би міг продовжити справу Б. Хм.

-розкол серед укр.. еліти з питань внутр.. і зовн. Політ.(Москва і РП)

-нездатність старшини поставити держ. Інтереси над особистими

-гострі соц.. конфлікти, небажання рядового козацтва і сел.. підпорядкуватися будь-якому уряду

-втручання в внутр. укр. Справи та безпосер. Агресія з боку РП, мокс. Держ, асман. Імпер., крим. Ханства

Почалася боротьба між гетьманами за булаву. Гетьмани: І.Виговський, Ю. Хм., П. Тетеря, І. Брюховецький, П. Дорошенко, Д. Многогрішний, І. Самойлович.

Результати Руїни:

-почалася сусп.. криза РП, що завершилася загибеллю польської держ. На кінці 18 ст.

-Туреччина зазнала поразки від священої ліги, що призвело до її занепаду у 18 ст.

-росія вийшла з руїни ослабленною.

Брюховецький підписав Андрусівське перемир’я 1667р. між Московською держ. та РП

-право бер. Укр.. відходила до Польщі

-ліво бер. Укр.. залишалася за московькою держ.

-Київ контролював ліво бер.гетьман, згодом це місце мало ввійти до Польщі

-запорозька січ перебувала під спільним контролем обох держ.

36)Соціально-економічний і політичний розвиток Гетьманщини в 2-ій пол.XVII ст.

Гетьманщина – усталена в сучасній науковій літературі назва української козацької держави на землях Наддніпрянщини, Сіверщини та Поділля у 1648-1781рр. Під цією назвою держава була відомою переважно у народній мові того часу, у офіційних документах вона називалась Військо Запорізьке, Князівство Руське, Мала Русь. Утворилась внаслідок найбільшого козацького повстання в Речі Посполитій – Хмельниччини .

Очолювалась виборним гетьманом, управлялась козаками. Після остаточного скасування поляками козацького устрою на Правобережжі 1699 року, продовжувала існування на теренах Лівобережжя. Виконувала роль заслону для Росії від Речі Посполитої. 1764 року наказом російської імператриці Катерини II , була позбавлена інституту гетьмана. Соц.-екон.: ґрунтувалося на промислах і скотарстві; через набіги татар хліборобство не набуло значного розвитку; основною формою господарювання були хутірські господарства зимовники; високий рівень ремесл; запорожці займалися торгівлею.