70. Види правових актів управління.

За юридичними властивостями акти державного управління поділяють на нормативні, індивідуальні та змішані.Нормативні акти встановлюють загальні правила поведінки, норми права. Індивідуальні акти розв'язують конкретні питання управління й не містять у собі норм права. Змішані акти, що містять як норми права, так і рішення щодо конкретних управлінських справ і ненормативні приписи. За суб’єктами: акти ПУ; КМУ; ВРУ; міністерств, відомств; МДА. За тер-рією дії: на всю, обмеженої тер. дії.. За хар-ром компетенції: акти органів загал.компетенції, галуз.компетенції, міжгалузевої компетенції

72. державна реєстр норм-правових актів Державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, які виступають суб'єктами нормотворення здійснюється відповідно до Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та цього Положення. Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. На державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти,прийняті уповноваженими на це суб'єктами нормотворення у визначеній законодавством форм та за встановленою законодавством процедурою, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами "Для службового користування", "Особливої важливості", "Цілком таємно"а також прийняті в порядку експерименту. Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм. Нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. АктиКМУкр, які визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

74. Стаття 6. Обмеження щодо використання службового становища1. Особам, зазначеним у пунктах 1-3 частини першої статті 4 цього Закону, забороняється використовувати свої службові повноваження та пов'язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди або у зв'язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі:1) неправомірно сприяти фізичним або юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладанні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти);2) неправомірно сприяти призначенню на посаду особи;3) неправомірно втручатися в діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування або посадових осіб;4) неправомірно надавати перевагу фізичним або юридичним особам у зв'язку з підготовкою проектів, виданням нормативно-правових актів та прийняттям рішень, затвердженням (погодженням) висновків.

76.проходження держ служби. Зарахування на державну службу здійснюють на конкурент основі згідно з порядком, встановленим відповідним Положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Громадяни України, яких вперше зараховують на державну службу, складають присягу, про що робиться відповідний запис у трудовій книжці. Текст присяги наведено в ст. 17 Закону «Про державну службу». При прийнятті на державну службу для особи, яка претендує на посаду державного службовця, може встановлюватися випробний термін до шести місяців, а зараховані на службу можуть проходити стажування терміном до двох місяців з метою набуття практичного досвіду та перевірки ділових якостей. Важливе місце під час проходження державної служби відводиться службовій кар'єрі. Державна служба як правовий інститут становить собою сукупність правових норм, які регулюють відносини, що складаються в процесі організації державної служби та виконання державними службовцями покладених на них завдань. Суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення державної служби, є різноплановими й великими за своїм обсягом. Одні з них складаються в процесі організації державної служби, інші — при практичному її здійсненні. Процес організації державної служби пов'язаний із встановленням правового статусу конкретної посади, способів заміщення посад на державній службі та умов вступу до неї, а також з підготовкою, підбором і розстановкою кадрів державних службовців, зарахуванням їх на посади. Законодавство передбачає порядок прийняття та проходження державної служби, вводить категорії посад службовців і ранги, які їм присвоюють, покладаючи їх у основу службової кар'єри. Посади державних службовців класифікують із урахуванням організаційно-правового рівня органу, обсягу й характеру компетенції на конкретній посаді, ролі й місця посади в структурі державного органу. Законом «Про державну службу» встановлено сім категорій посад державних службовців, яким відповідають 15 рангів. Під час прийняття на державну службу службовцю присвоюють ранг у межах конкретної категорії посад відповідно до займаної посади, рівня професійної кваліфікації та результатів роботи.

78.Управління державною службою — це практична діяльність відповідних державних органів щодо визначення основних напрямів розвитку і забезпечення реального функціонування усіх елементів інституту державної служби. Це управління грунтується на принципах законності; гласності; підпорядкованості вищестоящим державним органам і посадовим особам вищого рівня; єдності основних вимог, що висуваються до державних службовців; стабільності державної служби. Органи управління державною службою — це спеціальні державні органи або підрозділи державних органів, до компетенції яких належать забезпечення і розвиток системи державної служби. Зокрема, загальне керівництво державною службою здійснює Президент України. Безпосередньо підконтрольним і підзвітним йому провідним органом управління державною службою виступає Головне управління державної служби України, правове становище якого визначено законами України, актами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України та Положенням про Головне управління державної служби України (затвердженим Указом Президента від 02.10.1999 р.). Згідно з Указом Президента “Про підвищення ефективності системи державної служби” від 11.02.2000 р. Головдержслужба України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, підконтрольним і підзвітним Президентові України.

14. 79. Основним завданням охорони державного кордону України є забезпечення встановленого режиму перетинання державного кордону України. Основними функціями Державної прикордонної служби України є: ? охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму;

? здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення; ? охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов'язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій; ? ведення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативно- розшукової діяльності в інтересах забезпечення захисту державного кордону України згідно із закону"Про оперативно-розшукову діяльність" ; ? участь у боротьбі з організованою злочинністю та протидія незаконній міграції на державному кордоні України та в межах контрольованих прикордонних районів; ? участь у здійсненні державної охорони місць постійного і тимчасового перебування Президента України та посадових осіб, визначених у Законі України "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб" ; ? охорона закордонних дипломатичних установ України; ? координація діяльності військових формувань та відповідних правоохоронних органів, пов'язаної із захистом державного кордону України, а також діяльності державних органів, що здійснюють різні види контролю при перетинанні державного кордону України або беруть участь у забезпеченні режиму державного кордону, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кордон України. Охорона державного кордону передбачає функціонування відповідних правових режимів. Законом закріплюються такі режими: а) режим державного кордону; б) прикордонний режим; в) режим у пунктах пропуску через державний кордон. Режим державного кордону — сукупність правил, що встановлюють порядок його дотримання, перетинання громадянами і транспортними засобами; переміщення через кордон товарів і тварин; ведення на ньому господарської, промислової та іншої діяльності; вирішення з іноземними державами інцидентів, пов'язаних із порушенням режиму кордону. Прикордонний режим — сукупність правил в'їзду (проходу), тимчасового здійснення в її межах господарської, промислової та іншої діяльності; проведення масових суспільно-політичних, культурних та інших заходів у прикордонній смузі і т. п. Прикордонна смуга — частина території України, яка безпосередньо прилягає до державного кордону на всьому його протязі. Режим у пунктах пропуску через державний кордон — це сукупність правил в’їзду в названі пункти, перебування і виїзду з них осіб, транспортних засобів, ввезення, перебування і вивезення товарів і тварин. Цей режим необхідний для здійснення прикордонного, митного, ветеринарного та інших видів контролю. Перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з дотриманням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України. Пункт пропуску через державний кордон — це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, у морських вокзалах і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.

80. Державний службовець - це особа, яка на законних підставах обіймає посаду в державних органах. Слід особливо наголосити, що не будь-яка особа, що працює в державних органах чи організаціях, є державним службовцем Державним службовцем людина стає тільки в тому випадку, коли вона працює на посаді державного службовця. Адміністративно-правовий статус державних службовців складається з основних прав та обов'язків службовців. Доцільно в ракурсі розгляду адміністративно-правового статусу звертати увагу на обмеження, що виникають у особи, яка має намір стати або вже є державним службовцем. Основою для розгляду прав, обов'язків та обмежень державних службовців є положення Закону України від 16 грудня 1993 р. «Про державну службу». Основні обов'язки державних службовців: додержання в роботі чинного законодавства; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання службових обов'язків, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; діяти в межах своїх повноважень. Нова система категорій та рангів повинна стати ефективним інструментом управління людськими ресурсами в системі державної служби. Ця система повинна гарантувати достатню мотивацію для підвищення ефективності діяльності державних службовців, а також встановити прозорий механізм побудови індивідуальної кар’єри державного службовця. Основою для віднесення посад державних службовців до певних категорій повинні стати функціональні обов’язки державного службовця, який обіймає цю посаду, незалежно від статусу органу, в якому він працює, в системі органів державної влади. Законодавство встановлює критерії класифікації посад державних службовців: рівень відповідальності роботи (за прийняття адміністративних рішень, за керівництво, за координацію, за виконання державних програм, за надання послуг); складність роботи (необхідна освіта та досвід роботи, потреба у спеціальних вміннях, знання іноземних мов, професійна спроможність до розроблення документів з питань державної політики та нормативно-правових актів, професійна спроможність до обслуговування клієнтів); масштаб повноважень (загальнодержавний рівень, міжрегіональний рівень, регіональний рівень, районний рівень); рівень безпосередньої підзвітності (Верховній Раді України або Президенту України, Кабінету Міністрів України, міністрові, вищому адміністративному керівникові, керівникові структурного підрозділу органу), а також систему застосування цих критеріїв, яка передбачатиме конкретну кількість категорій державних службовців та механізм віднесення посад до цих категорій. Право віднесення посад державних службовців до певних категорій надається Кабінету Міністрів України і обмежується перерахованими критеріями. Для кожної категорії посад законодавство встановлює конкретну кількість рангів. Просування по службі в межах однієї категорії відбувається шляхом присвоєння наступного рангу за результатами оцінки діяльності. Кожному наступному рангу відповідає посадовий оклад, підвищений на встановлений законодавством відсоток, – від найнижчого до найвищого посадового окладу в межах однієї категорії відповідно для найнижчого і найвищого рангів в межах цієї категорії.

8. 73. Відповідно до Конституції України Указом Президента України з метою посилення соціальної спрямованості реформ та про ведення активної соціальної політики щодо координування і комплексного здійснення соціальних перетворень у сфері трудових відносин, зайнятості, соціального захисту і пенсійного забезпечення населення створено Міністерство праці та соціальної політики України. Мінпраці України у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами АРК, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами інших держав. Рішення Мінпраці України з питань праці, зайнятості і соціального захисту населення, видані у межах його повноважень, є обов'язковими до виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності, фізичними особами — підприємцями та громадянами. Мінпраці України реалізує єдину державну політику щодо соціального забезпечення населення та соціальної захищеності інвалідів і громадян похилого віку; несе відповідальність за розвиток цієї справи; займається організацією роботи по призначенню та виплаті пенсій відповідно до чинного законодавства та інше. Громадяни похилого віку користуються всіма соціально-економічними і особистими правами і свободами, закріпленими Конституцією України, іншими законодавчими актами. Дискримінація громадян похилого віку в галузі праці, охорони здоров'я, соціального забезпечення, користування житлом та в інших сферах забороняється, а посадові особи, які порушують ці гарантії, притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. Ветеранами праці визнаються особи, які сумлінно працювали в народному господарстві, державних установах, організаціях та об'єднаннях громадян, мають трудовий стаж (35 років — жінки і 40 років — чоловіки) і вийшли на пенсію. Право на пенсію за віком надане кожному громадянину, який досяг пенсійного віку (55 років — для жінок і 60 років — для чоловіків) і має необхідний трудовий стаж. Порядок і умови пенсійного забезпечення встановлюються Законом України «Про пенсійне забезпечення». Громадянам похилого віку, як не мають права на трудову пенсію, призначається соціальна пенсія. Вік для призначення соціальної пенсії, розмір і порядок виплати встановлюються законодавством України про пенсійне забезпечення. Згідно з чинним законодавством до системи органів захисту населення входять відомчі органи соціального забезпечення (МВС, Служби безпеки, Міноборони України). Цим питанням займаються також управління (відділи) соціального забезпечення обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Заява про призначення пенсії працюючим подається за місцем роботи, а непрацюючим — до районного (міського) відділу соціального забезпечення за місцем проживання заявника. Пенсії призначаються районним (міським) відділом соціального забезпечення. У віданні органів соціального забезпечення перебувають медико-соціальні експертні комісії, на які покладається визначення постійної або тривалої втрати працездатності і встановлення групи інвалідності, її причин, часу настання, визначення для інвалідів умов праці безпосередньо на підприємствах, в установах і організаціях, перевірка правильності використання інвалідів на роботі відповідно до висновку медикосоціальної експертної комісії.

84