54. Система органів управління охороною здоров'я населення

До системи органів державного управління охорони здоро­в'я входять Кабінет Міністрів України, Міністерство охорони здоро­в'я України, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації (уп­равління охорони здоров'я обласних державних адміністрацій, від­діли охорони здоров'я районних державних адміністрацій). Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення комплексних і цільових програм; створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність у галузі охорони здоров'я; укладає міжурядові угоди та координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров'я, а також у межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи виконавчої влади у галузі охорони здоров я. До основ­них завдань МОЗ України належать: розробка пріоритетних на­прямків діяльності національної служби охорони здоров'я; забезпе­чення гарантованого рівня кваліфікованої медичної допомоги насе­ленню установами охорони здоров'я всіх форм власності; здійснення заходів щодо розвитку профілактичного напрямку в охороні здоров'я населення; формування здорового способу життя; забезпечення на­дання державними установами охорони здоров'я загальнодоступної, як правило, безкоштовної, висококваліфікованої медичної допомоги населенню; розробка прогнозу та показників розвитку національної служби охорони здоров'я, пов'язаних зі змінами власності; охорона материнства і дитинства та ін.

Рада міністрів АРК і місцеві державні адміністрації реалізу­ють державну політику в галузі охорони здоров'я у межах своїх пов­новажень. Так, місцеві державні адміністрації здійснюють загальне керівництво закладами охорони здоров'я, які перебувають у сфері їх управління, їх матеріально-фінансовим забезпеченням, організують роботу медичних закладів по наданню медичної допомоги населен­ню, здійснюють заходи щодо попередження інфекційних захворю­вань, епідемій, епізоотій та їх ліквідації тощо.

Державні функції у галузі охорони здоров'я здійснюють також інші органи, які мають у своєму віданні установи охорони здо­ров'я. До таких органів, зокрема, належать Міноборони України, МВС України, Служба безпеки України, Мінтранс України. Ці органи визначають структуру управління відомчими установами охорони здоров'я.

Відповідні функції в управлінні охороною здоров'я громадян МОЗ України реалізує шляхом здійснення контролю за якістю та без­пекою продуктів харчування, лікарських засобів та виробів медично­го призначення. Діяльність МОЗ України у цьому напрямку зводить­ся до реалізації державної політики у сфері державного контролю за якістю та безпекою окремих видів продуктів харчування (спеціальних харчових добавок, лікарських засобів, лікарської рослинної сировини та лікувальної косметики тощо), забезпечення інтересів держави у цій сфері та міжвідомчої координації із зазначених питань.

Виконання основних принципів державної політики у сфері орган­ізації та розвитку виробництва лікарських засобів та забезпечення цією продукцією населення, закладів охорони здоров'я і тваринницт­ва, які реалізовувалися Державним комітетом України з питань ме­дичної та мікробіологічної промисловості. Указом Президента України від 15 грудня 1999 p. покладено на МОЗ України.

55. Адміністративно-правовий режим — це певне поєднання адміністративно-правових засобів регулювання, що виявляється в централізованому порядку, імперативному методі правового впливу та юридичній нерівності суб'єктів правовідносин. До числа основних елементів адміністративно-правового режиму належать:1) метод правового регулювання, який у адміністративному праві ґрунтується на централізованому засобі та імперативному типі регулювання й виражається в юридичній нерівності суб'єктів правовідносин;2)особливі адміністративно-правові засоби встановлення та форми виникнення прав і обов'язків, способів юридичного впливу, захисту прав, процедурно-процесуальні форми тощо, до яких слід віднести акти, скарги, службову або функціональну підпорядкованість, контроль або нагляд, адміністративний примус, протоколи, постанови, клопотання, адміністративну відповідальність та ін.;3)принципи, загальні положення адміністративного права, такі як участь громадян в управлінні державними справами, забезпечення та захист прав і свобод людини, інтересів держави; здійснення органами влади своїх повноважень у межах, установлених Конституцією та відповідно до законів України; підзвітність, підконтрольність, відповідальність органів виконавчої влади та їх посадових осіб перед суспільством за свою діяльність тощо;4)особливість адміністративного законодавства, яке характеризується наявністю великої кількості правових норм, що регулюють значний обсяг різноманітних соціальних відносин, пов'язаних із державним управлінням;5) встановлення поряд із загальногалузевим правовим режимом внутрішньогалузевих правових режимів: режиму секретності, митного режиму, режиму державного кордону, режиму вільних економічних зон, режиму здійснення певних видів підприємницької діяльності, паспортного режиму та ін.

56. Державне управління закордонними справами — це діяльність органів держави, спрямована на здійснення зовнішньої політики України. Міністерство закордонних справ України (далі — МЗС Ук­раїни) є центральним органом виконавчої влади, забезпечує у межах своїх повноважень проведення зовнішньої політики України і здій­снює координацію всіх учасників зовнішньополітичних зв'язків дер­жави. У ході своєї діяльності МЗС України: бере участь у здійсненні зовнішньополітичної діяльності держави; розробляє пропозиції щодо засад зовнішніх зносин і у встановленому порядку подає їх Президентові України; розробляє і подає Президентові та Кабінету Міністрів України пропозиції щодо ініціатив міжнародного харак­теру та заходів, спрямованих на підвищення ефективності співпраці України з іноземними державами і міжнародними організаціями та ін. МЗС України здійснює свої повноваження безпосередньо і через дипломатичні представництва України за кордоном, консульські уста­нови України за кордоном, представництва України при міжнародних організаціях, представництва МЗС України на території України, організації та установи, що належать до сфері його управління. Закордонними органами МЗС України є дипломатичні представ­ництва України, консульські установи, місії України за кордоном.

Дипломатичне представництво України є постійно діючою уста­новою України за кордоном, що покликана підтримувати офіційні міждержавні відносини, здійснювати представництво України, захища­ти інтереси України, права та інтереси її громадян і юридичних осіб.

Главою дипломатичного представництва України є посол, послан­ник або повірений у справах. Він є головним представником України в державі перебування, здійснює керівництво, координацію та контроль за діяльністю всіх установ України, спеціалістів, посадових та інших осіб, які перебувають у цій державі. Консульські установи здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України, міжнародних договорів та звичаїв, а також згідно з Консульським статутом України, затвердженим Указом Пре­зидента України від 2 квітня 1994 p.[2] Консульські установи підпоряд­ковані МЗС України і діють під загальним керівництвом глави дип­ломатичного представництва України у державі перебування. Гене­ральні консульства, консульства, віце-консульства і консульські агентства очолюються відповідно генеральними консулами, консу­лами, віце-консулами і консульськими агентами. МЗС України за погодженням з державою перебування визначає місцезнаходження консульської установи, її клас і консульський округ.

Консул зобов'язаний вживати відповідних заходів для того, щоб усі юридичні особи та громадяни України користувалися в повному обсязі всіма правами, наданими їм законодавством держави перебу­вання і міжнародними договорами, учасниками яких є Україна і дер­жава перебування, а також міжнародними звичаями. 

У складі дипломатичних представництв України за кордоном утворені торговельно-економічні місії. Вони представляють та захи­щають у державі перебування інтереси України в галузі зовнішньо­економічної діяльності.