Питання № 1 . предмет та об’єкт загального мовознавства.

  Поняття „мовознавство" осмислюється на основі трьох взаємодоповнюваних дефініцій.   Мовознавство – наука про природну людську мову загалом і про всі мови світу як її індивідуальних представників.Предметом її є мова як притаманний тільки людині засіб спілкування й окремі конкретні мови в їх реальному функціонуванні. Об'єктом вивчення загального мовознавства, як правило, називають мову.

Але, з огляду на новітні досягнення вітчизняного й закордонного

мовознавства, точніше було б говорити, що об'єктом вивчення загального

мовознавства є мовна діяльність, або мова в дії. Загальне мовознавство вивчає мова в дії як органічне ціле, у всіх його

взаємозв'язках з людиною, суспільством, культурою, виявляючи основні

закономірності походження мови, його розвитку й функціонування. Тому

неминучий обіг загального мовознавства до інших областей знань. Воно

тісно пов'язане з філософією, і особливо з теорією пізнання: вирішуючи

проблему сутності мови, необхідно встановити його відношення до

об'єктивного миру й до мислення, тобто так чи інакше торкнутися

основного питання філософії: "Що первинно, матерія або свідомість?"

Мовознавство – наука про мову взагалі та окремі мови світу як її індивідуальні представники. Мовознавство – наука про мову, її природу й функції, її внутрішню структуру, закономірності існування та розвитку, а також реалізацію цих загальних рис у конкретних мовах. Мовознавство – наука про мову взагалі та окремі мови світу як її індивідуальні представники. Мовознавство – наука про мову, її природу й функції, її внутрішню структуру, закономірності існування та розвитку, а також реалізацію цих загальних рис у конкретних мовах. Мовознавство – це теоретичне знання мови. Теоретичне знання мови – наука про те, як володіти мовою, як відчувати мову, як бачити й проводити в ній паралелі, асоціації, закономірності. Мовознавство передбачає мовознавців. Відома думка Фердинанда де Соссюра – напівсерйозна/напівжартівлива: „Мовознавець – це людина, яка знає дещо про всі мови, але практично не знає жодної (за винятком своєї рідної)". Бути мовознавцем – вміти мислити й бачити глобально, бути здатним проводити асоціації, паралелі, закономірності як у системі однієї мови, так і між різними мовами. – наука про мову взагалі та окремі мови світу як її індивідуальні представники. Мовознавство – наука про мову, її природу й функції, її внутрішню структуру, закономірності існування та розвитку, а також реалізацію цих загальних рис у конкретних мовах.

Мова

Цей термін має також інші значення. Докладніше — у статті Мова (значення).

Мова — система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування. Мова - це найважливіший засіб спілкування і пізнання.

Розрізняють людську, формальну і тваринну мови. Наука, яка займається вивченням мови називається мовознавством або лінгвістикою. Мова і свідомість

Мова — це не тільки засіб спілкування, а також засіб формування та експлікування думки. Для того, щоб точніше визначити роль мови в процесі мислення, необхідно насамперед уточнити поняття мовленнєвого мислення у його відношенні до свідомості. У мозку індивіда свідомість і мова утворюють дві відносно самостійні області, кожна з яких володіє своєю «пам'яттю», де зберігаються компоненти, що будують її. Ці дві сфери поєднані між собою таким чином, що діяльність свідомості завжди супроводжується діяльністю мови, виливаючись у єдиний реченнєвомисленнєвий процес. Діяльність свідомості виражається в процесах мислення. Свідомість складається з таких основних аспектів: 1) пізнання (пізнавальний аспект); 2) розподілу (розподільчий аспект); 3) обміну (аспект взаємного обміну); 4) користування (аспект практичного користування).

Процес породження мовлення тісно переплітається з процесом породження думки, утворюючи єдиний реченнєвомисленнєвий процес, який здійснюється за допомогою механізмів мовленнєвого мислення. Необхідною передумовою процесів мисленнєвої діяльності є мислення, різнобічна діяльність свідомості, за допомогою мови й механізмів мовлення. У процесі породження мовлення можна виділити три етапи: семантичний, лексико-морфологічний, фонологічний.

Морфологічні ознаки самі по собі не можуть бути відправною точкою для побудови універсальної теорії граматичних класів. У реченнєвомисленнєвому плані фундаментальне значення для граматичної класифікації слів має протилежність предметних призначеннєвих значень. Під предметними значеннями розуміються лексичні значення, що відображають матеріальні предмети, фізичні тіла тощо Традиційна граматика до числа предметів зараховує все те, що виражається іменниками (події, просторові й часові відношення — «поверхня», «канікули» тощо). Основні синтаксичні функції і синтаксичні відношення, що ними передбачаються, утворюють основу для розподілу лексичних значень за їх граматичними класами. На цій основі здійснюється поділ всіх лексичних значень (крім «подійних») на субстанційні та несубстанційні. Подальший поділ лексичних значень на дрібніші класи зумовлений спеціалізацією основних синтаксичних функцій.

[Ред.]Методи дослідження мови

Основними методами дослідження мови є описовий, порівняльно-історичний, зіставний і структурний. Також застосовуються дослідні методи до вивчення двох «зрізів» мови:синхронії і діахронії.

Синхронія

Синхронія — горизонтальний зріз мови, тобто умовне виділення певного історичного етапу в її розвитку, який береться як об'єкт лінгвістичного дослідження. Синхронне вивчення передбачає аналіз мовних явищ в одному якомусь часі розвитку мови: на сучасному етапі або в певну історичну добу, наприклад, у XIV чи XVII ст., але без пояснення того, які зміни в попередні періоди розвитку мови привели до сучасного стану чи стану мови певної історичної доби.

]Діахронія

На противагу — діахронія — умовно вертикальний зріз мови, при якому об'єктом лінгвістичного аналізу стає історичний розвиток мови. Це означає, що при діахронічному, або різночасовому вивченні передбачається простежити весь шлях, який пройшов певний структурний елемент мови (звук, слово, речення).