2 Типологія видань художньої літератури

Літературно-художні видання – об'єднують твори художньої літератури усіх родів видів та жанрів незалежно від часу та місця їхньої появи у світ. Це самостійний тип видань, що утворює підсистему і має свою структуру. ДСТУ 3017-95 визначає, що за цільовим призначенням літературно-художнім виданням розуміють видання твору художньої літератури.

До них належать:

• наукове літературно-художнє видання (підготовлені з найбільшою повнотою, з урахуванням попередніх редакцій і варіантів, ретельно прокоментовані і призначені для дослідницької роботи твори художньої літератури);

• науково-масове літературно-художнє видання (містить найбільш значні твори письменника, збагачене вступною статтею, примітками, коментарями і призначене для поглибленого вивчення творчості письменника);

• масове літературно-художнє видання (містить окремі твори письменника, здебільшого без вступної статті, приміток чи коментарів і призначене широкому колу читачів); різновидом масових літературно-художніх видань може бути альманах, антологія, документально-художнє видання, науково-художнє видання.

       Жанровий ряд літературно-художніх видань  – це моновидания, збірники, вибрані праці, зібрання творів. Структурно-композиційний склад видання, (включені до нього твори і принципи їх відбору для публікації) є в цьому випадку визначальним.

Різні читацькі потреби визначають принципи добору творів для видання, на цій основі створюється  жанровий ряд літературно-художніх видань.

       Кожен жанр літературно-художніх видань має свої різновиди.

• Моновидання бувають двох типів: більшість з них включає один закінчений твір з повним текстом. Рідше видаються твори з неповним, скороченим – адаптованим текстом, це переважно перекладна література (так не раз видавався роман Ф. Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель»).

• Збірники бувають авторські (включають твори одного автора) і колективні (включають твори кількох авторів). Принцип складання  авторського збірника визначає наявність кількох його різновидів. Збірник творів одного жанру називають жанровим. Хронологічним він буде, якщо складатиметься з творів, створених автором  у визначений період своєї творчості. Наприклад, "З вершин і низин" І.Франка. Тематичні збірники включають твір на одну тему, постійно розроблювальну автором. Збірники можуть створюватися  за декількома ознаками, наприклад, жанрово-хронологічні.

Нерідко до збірників входять твори підібрані за різними принципами:  нові твори, чи кращі твори, вибрані твори одного жанру. Популярним виданням є поетичні підсумкові збірники, що складаються зі визначних творів поетів, які вже раніше публікувалися у більш ранніх  виданнях. І до  збірників прозових творів нерідко входять  такі твори, що публікувались колись. Але вони цікаві для читача, тому що в них авторська індивідуальність знайшла найбільш яскраве вираження.

     Різновиди колективних збірників мають настільки характерні відмінності, що навіть одержали спеціальні назви: альманахи, антології, хрестоматії.

• Альманах (араб. альманах – час, міра календар) -- збірник нових творів різних авторів одного напрямку, одного регіону, творів, поєднуваних за видовою, тематичною, ідейною чи іншою ознакою. Перші літературні альманахи з'явились у 17 ст. у Франції. В Україні альманахи з'явилися у 30-40-х роках 19 ст. наприклад "Русалка Дністровая".

• Антологія (грецьк. дослівн. – зібрання квітів) – збірник окремих творів різних авторів, здебільшого одного жанру, такий збірник містить вибрані твори, частіше поетичні, найбільш відомих авторів національної літератури, визначеного періоду її розвитку чи одного літературного напрямку і т.д. Слово "антологія" не завжди згадується в назві видання, наприклад, "Антологія радянської поезії", "Англійська поезія в російських перекладах". Першу антологію "Вінок" уклав давньогрецький поет Мелеагр з Гадари (кін. 2-го – поч. 1-го ст. до н.е.) з творів 47-ми поетів. В Україні антологія з'явилася в другій половині 19 ст. – "Антологія руська" (Львів, 1881 р.), видана академічним товариством «Дружній лихвар». Тут вміщено твори 42 українських поетів від І. Котляревського, М. Шашкевича, С. Руданського, І. Франка ін. Особливо поширились антології на поч. 20-го ст.: "Вік", "Акорди" а також і в наш час. Так. у 1985 р. виходить антологія античної літератури адаптованої для дітей "Золоте руно" у перекладі Г. Кочура.

У видавництві «Смолоскип» виходить антологія прози «ТЕКСТИ»,. Підготувала до друку Творча Асоціація “500”. Передмова Сергія Руденка, післямова Максима Розумного, 28 авторів 1995. 304 стор.

«ПОЧАТКИ», антологія молодої поезії. Упорядники: Андрій Бондар, Лада Коломієць, Надія Медведовська, Сергій Руденко, Роксана Харчук, Сергій Яковенко. Передмова Роксани Харчук, післямови Михайла Бриниха, Сергія Яковенка. 56 наймолодших поетів. 1998, 328 стор.

«МОЛОДЕ ВИНО», антологія поезії. Підготувала до друку Творча Асоціація “500”. Передмова Сергія Руденка, післямова Максима Розумного, 20 авторів.1994, 232 стор.

«ІМЕННИК», антологія дев’яностих. Упорядники Андрій Кокотюха, Максим Розумний. 16 авторів. 1998, 272 стор.

• Хрестоматії - збірник навчального характеру, що має   конкретну читацьку адресу. Його зміст залежить від навчальної програми. У ньому можуть бути надруковані як повні тексти, так і уривки з них. Звичайно хрестоматії характеризують яку-небудь національну літературу чи літературу  окремих періодів її розвитку. Такі "Хрестоматія античної літератури", "Хрестоматія з історії  вітчизняної журналістики".

Вибрані праці містять кращі  твори різних жанрів одного автора, написані в різні періоди  його творчості. Їхнє завдання сформувати у читача уявлення про значення письменника в розвитку літератури, про еволюцію  його творчості. Це принципово відрізняє їх від підсумкових збірників, найбільш розповсюджених видань цього типу. Наприклад, у видавництві «Смолоскип», з 1999 р. виходить серія «Розстріляне відродження», у якій вийшли збірки вибраних творів: Олени Теліги у 2006 та друге видання доопрацьоване і доповнене у 2008 р, у 2007 Олега Ольжича, Б. Лепкого у 2007 р. у 2-х томах, Івана Багряного у 2006 р. Зокрема що до книги І. Багряного, то його постать презентується як автора не тільки художніх та поетичних творів, але також і публіциста й громадського діяча. До збірки увійшли роман "Людина біжить над прірвою", видання якого до цього часу здійснювалося лише в діаспорі й було малодоступним для українського читача, вибрані поезії зі збірок "До меж заказаних", "Золотий бумеранг", поема "Гуляй-поле", а також оповідання "Пацан", що друкується вперше з 1928 року. Книга також уміщує окремі публіцистичні твори й літературно-критичні статті Івана Багряного ("Думки про літературу", "Народження книги") та добірку досліджень творчості письменника, зокрема дослідження роману "Сад Гетсиманський" Григорія Костюка, Олександра Шугая та Олександра Ковальчука, статті Юрія Шереха й Остапа Тарнавського. Окрім того, у збірці представлена вичерпна бібліографія життя й творчості автора.

Найбільша кількість томів вибраних праць – три.

• Зібрання творів бувають двох різновидів - неповні і повні. Зібрання творів класиків включають як художні, літературно-художні твори, так і статті, листи й інші тексти письменника. Неповні зібрання творів видаються частіше ніж повні, вони містять  значну частину усієї творчої спадщини письменника, але далеко не всю. Повні зібрання творів і листів мають на меті познайомити читачів із усією творчістю письменника у вичерпному виді. Однак і тут  ступінь повноти в різних типах видань неоднакова.

     

Надмірне захоплення деталями, характерне для письменників-початківців, може привести до зворотного результату. Накопичення подробиць перешкоджає сприйняти основне і стомлює читача. Аналізує художню деталь редактор на основі  триєдиного критерію оцінки:

• правдивої передачі явищ дійсності,

• точності відображення задуму художника,

• сили впливу на емоції, уяву читача.

Є два характерних прорахунки у використанні художньої деталі:

• вузька конкретизація властивостей предмета у відриві від загального звучання образа, коли автор прагнучи до виразності, забуває про її зв'язок із задумом. Тоді деталь, що запам’яталася може викликати в уяві читача непотрібні для задуму асоціації;

• прагнення автора підкреслити узагальнююче, метафоричне значення конкретної деталі, з її допомогою підсилити трактування образу, підказати читачеві основну думку. Ця навмисність руйнує жвавість і безпосередність естетичного сприйняття.

     У процесі роботи над авторським оригіналом редактор має розглядати художні деталі в комплексі з іншими компонентами тексту, і головне – із задумом твору.