Правове регулювання державних доходів

1. Поняття державних доходів та їх система

Основним джерелом доходів держави є ВВП, частину якого вона використовує для покриття власних потреб шляхом переходу до державної власності різних платежів.

Необхідно розрізняти такі категорії, як державні доходи, фінансові ресурси та доходи бюджету.

Державні доходи — це сукупність надходжень коштів у грошовій формі до державних фондів для подальшого їх використання з метою реалізації завдань і функцій держави. Такі надходження можуть бути у вигляді як обов’язкових, так і необов’яз­кових платежів. Важливим є те, що обов’язкові платежі, які можна стягувати примусово, становлять переважну частину державних доходів.

Фінансові ресурси — це ширше поняття, що включає доходи не лише держави, але й фізичних та юридичних осіб України, які отримують їх на території України та за її межами й володіють майном на права власності.

Доходи бюджету — це всі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (зокрема трансферти, дарунки, гранти) і які надходять до Державного бюджету. Вони посідають централь­не місце у системі доходів держави.

Відповідно до Бюджетного кодексу доходи бюджету поділяють на податкові надходження; неподаткові надходження; доходи від операцій з капіталом; трансферти. Неподатковими надходженнями визнаються доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі; доходи від некомер­ційного та побічного продажу; надходження від штрафів і фінансових санкцій тощо.

Зауважимо, що до державних доходів не належать доходи міс­цевих бюджетів, оскільки власниками цих коштів є територіальні громади.

Система державних доходів — взаємозв’язок усієї сукупності доходів та її диференціація на окремі групи й види.

Систему державних доходів характеризує певна єдність, що забезпечує єдиний підхід під час поділу доходів різних рівнів (державні, місцеві).

Класифікація державних доходів.

1. Залежно від порядку формування їх системи:

• централізовані доходи, що залишаються в розпорядженні дер­жави й надходять на формування централізованих грошових фондів;

• децентралізовані доходи, що надходять у розпорядження окремих державних підприємств, установ, організацій, формуються за рахунок їх прибутку та використовуються відповідно до фінансових планів.

2. Залежно від конкретних умов їх збору й використання:

• зворотні та беззворотні;

• відплатні й безвідплатні;

• загальні й цільові.

3. Залежно від економічного змісту та особливостей правового регулювання доходів:

• податки;

• доходи від інших обов’язкових платежів;

• доходи від державного кредиту;

• доходи від обов’язкового і майнового страхування.

2. Податкові надходження як основне джерело державних доходів

Податок — це встановлений вищим органом державної влади обов’язковий платіж, який сплачується юридичними особами та гро­мадянами до бюджету в розмірах і терміни, передбачені законом.

Сутність категорії податків відображають їх функції. Виділяють такі функції податків: фіскальну, регулюючу, розподільчу, стимулюючу, контрольну й накопичувальну.

Щоб мати уявлення про сутність категорії податків, необхідно з’ясувати їх основні риси або ознаки. Вкажемо основні риси податків:

• обов’язковий характер податку — передбачає неможливість законного ухилення від його сплати, крім випадків, вказаних у законодавчих актах, а також відображається в першочерговості податкових платежів;

• адресність до бюджету;

• абстрактний характер податкового платежу — під час внесення до бюджету податок не має цільового призначення. Але треба брати до уваги існування податків, які за своїм характером більш схожі на збори (наприклад, податок з власників транспортних засобів);

• перехід права власності від платника до держави;

• індивідуальна безоплатність — означає спрямування руху коштів від платника до держави, яке не створює зустрічних зобов’язань з боку держави.

Наявність великої кількості податків викликає необхідність їх систематизації за різними підставами. Наведемо тільки основні способи класифікації податків.

А. Залежно від платника:

• податки з юридичних осіб (податок на прибуток);

• податки з фізичних осіб (прибутковий податок з громадян, податок на промисел);

• змішані — податки, якими оподатковуються юридичні та фізичні особи (податок з власників транспортних засобів, податок на додану вартість, акцизний збір тощо).

Б. За методом справляння:

• прямі (прибутково-майнові) — податки, що справляються в процесі придбання й акумуляції матеріальних благ, які визначаються розміром об’єкта обкладання та включаються в ціну товару й сплачуються виробником чи власником;

• непрямі (на споживання) — податки, що справляються в процесі використання матеріальних благ, які визначаються розміром споживання, додаються або включаються до ціни товару та сплачуються споживачем.

За непрямого оподаткування формальним платником є продавець товару, а реальним — споживач. За прямого оподаткування юридичний і фактичний платник збігаються.

В. Залежно від компетенції органу, що регулює вид податку:

• загальнодержавні — податки, які встановлюються вищими органами державної влади й діють на всій території держави;

• місцеві — податки, які вводяться рішенням місцевого органу, діють на відповідній території та надходять до місцевих бюджетів.