Тема 6 «Воєнна політика Укр і сутність та основні напрями»

Воєнна політика – складова частина загальної політики держави, яка базується на законодавчих положеннях з військових питань і має визначити основні цілі і напрямки з підготовки і застосування збройних сил та інших військових формувань для забезпечення воєнної безпеки.

Внутрішня сторона воєнної політики зв’язана:

- зі створенням та удосконаленням засобів збройного насильства, теоретичним обґрунтуванням їх можливого застосування для внутрішньої стабілізації держави;

- до неї належать також проблеми, пов’язані з вибором концептуальних підходів до проблем безпеки, того чи іншого курсу воєнної політики в конкретних історичних умовах;

- розробка і прийняття воєнно-політичних рішень, Воєнної доктрини, її реалізація.

Воєнна політика реалізує важливі функції, серед яких основними є:

- програмно-теоретична, що реалізується в діяльності держави з розробки концептуальних положень, воєнно-політичних планів, програм, воєнно-доктринальних настанов;

- планово-аналітична функція проявляється в оцінці відповідними державними установами воєнно-політичної обстановки в різних геополітичних зрізах і часових масштабах;

- організаційно-управлінська, інтегрує і переводе у площину безпосередньої практики дві попередні функції; її здійснюють органи політичного і воєнного управління, реалізуючі на практиці  положення воєнної доктрини, плани і програми воєнного будівництва, цільові воєнно-технічні програми та ін.;

- світоглядна - формує у громадян, воїнів збройних сил, інших військових формувань уявлення про питання оборони держави, засоби і методи їх рішення, про основні цінності суспільства, що повинні бути захищені від воєнних загроз;

- методологічна - забезпечує вірне наукове розуміння та рішення оборонних завдань державним та військовим керівництвом, військовослужбовцями і громадянами;

- координаційна - забезпечує узгодження воєнно-патріотичної діяльності всіх гілок влади у мирний та військовий час;

- прогностична - дає можливість передбачити перспективи розвитку воєнно-політичних відносин та на даній основі вносити корективи у процеси військового будівництва, втілювати у життя воєнно-політичні рішення, спрямовані на зміцнення оборони держави.

В структурному плані воєнна політика держави включає наступні компоненти.

1. Воєнно-політична діяльність

2. Теоритичний компонент

3. Воєнно-політичні установи та інститути

4. Спеціально-теоритичний компонент

Безпосередніми суб’єктами воєнної політики України виступають

-Верховна Рада України,

-Президент України,

-Кабінет Міністрів України, -

Міністерство оборони України, інші міністерства та відомства. 

Міністерство оборони України:

• здійснює військово-політичне та адміністративне управління Збройними Силами України;

• реалізує політику держави у Збройних Силах України, розробляє принципи їх будівництва, визначає напрями розвитку Збройних Сил України і підготовки їх у мирний та воєнний час;

• всебічно забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань та застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна, згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених державним бюджетом, і здійснює контроль їх ефективного використання, організує виконання робіт в інтересах Збройних Сил України і надання послуг;

• проводить розвідувальну та інформаційно-аналітичну діяльність з метою забезпечення виконання завдань, які покладені на Збройні Сили України;

• здійснює взаємовідносини з органами державної влади, громадськими організаціями, міжнародне військове і військово-технічне співробітництво, контролює дотримання законодавства у Збройних Силах України;

• здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Теоретичні основи воєнної політики - це система теоретичних і практичних досягнень різних галузей наукового знання, що сприяють підвищенню ефективності воєнно-політичної діяльності, виступають в якості її наукового підґрунтя.

До політичних принципів відносяться:

-         дотримання принципу недоторканості існуючих державних кордонів, поваги державного суверенітету і політичної незалежності інших держав, визнання за ними права на вирішення всіх питань  національної безпеки відповідно до своїх інтересів без нанесення шкоди безпеці інших держав;

-         незастосування Україною військової сили першою, крім випадку відбиття агресії;

-         сприяння паритетному і збалансованому скороченню всіх видів збройних сил і озброєнь в регіоні та у світі, виходячи з умов забезпечення оборонної достатності кожної держави;

-         вирішення всіх міждержавних суперечностей тільки політичними та іншими прийнятими згідно з нормами міжнародного права засобами і шляхом прийняття всіма державами зобов’язань про взаємний ненапад;

-         не пред’явлення  територіальних претензій до інших держав і не визнання жодних претензій до себе;

-         розвитку відносин з іншими державами незалежно від їх суспільно-політичного ладу та воєнно-політичної орієнтації, на взаємному врахуванні питань національної безпеки сторін;

-         заборони застосування власних Збройних Сил для розв’язання політичних завдань на своїй території, заборони розміщення іноземних військ на своїй території та на територіях інших держав без їх на те згоди;

       - виключення одностороннього повного роззброєння;

-         участі у всеохоплюючих системах універсальної та загальноєвропейської безпеки як фактора національної безпеки;

-         дотримання позаблокового та без’ядерного статусу, зміцнення довір’я і партнерства на основі принципів взаєморозуміння і відкритості у воєнно-політичній діяльності, військове співробітництво держав, відмова від конфронтації у будь-якій формі та деякі інші.

До основних воєнно-спеціальних принципів відносяться:

1. Принцип оборонної достатності, 

2. Принцип забезпечення національної безпеки,

3. Принцип стримування агресії включає сукупність дипломатичного, політичного, економічного, морального та силового впливу на ймовірного противника шляхом демонстрації сили або загрози її використання.

4. Важливим спеціальним принципом воєнної політики є професійність армії.  5. Стійкість і прогнозованість воєнної політики 

Основні закони

1. Закон визначального впливу політичних цілей держави на характер, зміст і способи використання військової сили можна визначити як основний закон воєнної політики.

2.  закономірність про підвищення ролі зовнішніх факторів воєнної політики у рішенні завдань забезпечення національної безпеки, створення систем колективної безпеки.

3. зростання ролі теоретичного змісту воєнної політики, її наукової частини. 

Серед інших закономірностей можливо визначити наступні:

§      єдність політики і права у воєнному будівництві;

§      пріоритет інтересів безпеки над іншими інтересами суб’єктів воєнної політики;

§      єдність воєнної організації і суспільства;

§      розподіл і взаємодія органів воєнно-політичного керівництва;

§      пріоритет політичних засобів над воєнними в забезпеченні національної безпеки держави;

§      відповідність обсягів воєнного будівництва матеріальним і людським ресурсам держави та ін.

Політичні основи воєнної політики Укр

-Конституція Укр

-основні напрямки зовнішньої політики Укр

Правові основи

-законодавство Укр з військових питань

-воєнна доктрина Укр

Воєнна доктрина України

-воєнно-політичні засади, 

-воєнно-стратегічну, 

-воєнно-економічну та воєнно-технічну складові.

напрямки воєнної політики України.

1. проведення зовнішньополітичних заходів, спрямованих на встановлення відносин миру, добросусідства, співробітництва зо всіма державами

2. участь України у створенні систем європейської та світової безпеки, участь у тих системах колективної безпеки

3. запобігання соціально-політичним, міжнаціональним, міжконфесійним конфліктам усередині держави та їх своєчасне розв’язання невоєнними засобами.

4. завершення договірно-правового оформлення та облаштування державного кордону України.

Воєнно-стратегічна складова  

1. Прискорення реформування Збройних Сил України, інших військових формувань

2. розвиток воєнної науки

3. Підтримання військ (сил) у постійній бойовій і мобілізаційній готовності..

4. Надання допомоги центральним і місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування в проведенні пошукових та аварійно-рятувальних робіт

5. Участь у виконанні міжнародних договорів України щодо контролю над озброєнням;

6. проведення стратегічного розгортання Збройних Сил України та створення угруповань військ (сил) для відсічі збройній агресії; відбиття нападу агресора з повітря, суші і моря.

7. Розробка планів і програм мобілізаційної підготовки і  мобілізації населення, об’єктів народного господарства, органів державного управління й економічного керівництва у мирний час і у випадку війни або воєнного конфлікту.

8. Надзвичайно важливим напрямком воєнної політики є морально-психологічне забезпечення армії і народу.