44

1. Визначення мікробіології як науки. Мікробіологія-наука, що вивчає походження, еволюційний розвиток, біологічні властивості мікроскопічних живих організмів, наука про перетворення природи мікробів і управління ними в інтересах людини. Медична МБ – наука про властивості патогенних МіО, взаємодії з макроорганізмом, колективом і зовнішнім середовищем, наука про методи діагностики, попередження і принципів лікування захворювань викликаних мікроорганізмами. Внесок Пастера в МБ. Довів роль МіО в процесах бродіння та гниття, вивчив збудників молочнокислого та спиртового бродіння, довів що Іна хвороби викликані мікробами, відкрив патогенні мікроби - збудників холери (у Кун), сибірської виразки, стафілококи, довів можливість отримання вакцин з патогенних мікробів; одержав вакцини проти холери курок, сибірської виразки сказу; відкрив явище життя без кисню - анаеробіоз; довів неможливість самозараження;заснував нові методи дослідження - пастеризація, автоклав, живильні середовища. Внесок Коха - заснував медичну мікробіологію, відкрив методи збудників туберкульозу і холери, запропонував методи виділення чистої культури, забарвлення бактерій мікроскопії. Сформулював тріаду Коха 1. збудник повинен знаходитись в організмі при даному захворюванні і не зустрічатись при інших або у здорової людини, 2. збудник повинен бути виділений у чистій культурі, 3. інфекційний процес необхідно відтворити на лабораторних тваринах і спостерігати аналогічні симптоми у людини. В практичній діяльності лікаря за допомогою мікробіол досліджень ми можемо виявити збудника захворювання. У фарм пром-сті за допомогою МіО виробляються антибіотики, вакцини, вітаміни.

2-3. Історія мікробіології, етапи розвитку. 5 етапів розвитку мікробіології:1.евристичний, 2.морфологічний, 3.фізіологічний, 4.імунологічний, 5.молекулярно-генетичний. 4-3 тисячоліття до н ери-16ст нашої ери - період пов'язаний з логічними і методологічними прийомами знаходження істини (Гіппократ, Варон) – висловили думку про природу заразних хвороб, яку використав Фракасторо і висловив ідею про живий контагій, який викликає хворобу, при цьому кожна хвороба викликається своїм контагієм. Був одним з засновників епідеміології. Відкриття мікроскопу (збільшення в 300 разів) Левінгуком. Самойлович – довів що хвороби виникають при потраплянні збудника в організм. Пастер – заперечив теорію самозародження. Внесок Пастера в МБ. Довів роль МіО в процесах бродіння та гниття, вивчив збудників молочнокислого та спиртового бродіння, довів що інф хвороби викликані мікробами, відкрив патогенні мікроби - збудників холери (у кур), сибірської виразки, стафілококи, довів можливість отримання вакцин з патогенних мікробів; одержав вакцини проти холери курок, сибірської виразки сказу; відкрив явище життя без кисню - анаеробіоз; довів неможливість самозараження;заснував нові методи дослідження - пастеризація, автоклав, живильні середовища. Внесок Коха - заснував медичну мікробіологію, відкрив методи збудників туберкульозу і холери, запропонував методи виділення чистої культури, забарвлення бактерій мікроскопії. Сформулював тріаду Коха 1. збудник повинен знаходитись в організмі при даному захворюванні і не зустрічатись при інших або у здорової людини, 2. збудник повинен бути виділений у чистій культурі, 3. інфекційний процес необхідно відтворити на лабораторних тваринах і спостерігати аналогічні симптоми у людини. 1892 – Івановський відкрив віруси (В. тютюнової мозаїки) Ерліх – гуморальна теорія імунітету, засновник хіміотерапії. Вчені: Високович – російський патологоанатом, епідеміолог, бактеріолог, є одним з засновників вчення про ретикулоендотеліальну систему, праці – про сифіліс туберкульоз. Леш описав збудника амебної дизентерії (1875) Мінх вперше на собі показав заразність зворотнім і сипучим тифом, зробив висновок що ці хвороби передаються комахами які смокчуть кров довів заразність хвороб: чума проказа сибірська язва. Яновський вивчив біологічні властивості, дію збудника черевного тифу. Павловський – отримав протидифтерійну сироватку. Нещадименко заснував у 1919 р кафедру мікробіології. Заболотний вивчив епідемії чуми і холери. Дяченко 30 р завідував кафедрою мікробіології. Гамалея брав участь у створенні першої бактеріологічної станції, досліди присвячені вивченню інфекцій і імунітету, мінливості бактерій, профілактиці сипучого тифу, віспи, чуми. Заболотний з Високовичем вивчали епідеміологію чуми. Заболотн довів лікувальну дію протичумної сироватки, науково обґрунтував епідеміологічну роль бабаків у створенні очагів чуми, установив літичну дію сироваток хворих сіфилісом на трепонеми.

4. Оригінальні методи мікробіологічних досліджень. Значення мікроскопії. Принцип роботи імерсійного мікроскопа. σ – дозволяюча здатність – найменша відстань між двома крапками, на якій вони спостерігаються окремо. Оригінальні методи мікроб досліджень: мікроскопічний (імерсійна, фазовоконтрастна, темнопольна, електронна), бактеріоскопічний (приготування мазка з досліджуваного матеріалу, фарбування його і мікроскопія) бактеріологічний (посів досліджуваного матеріалу на поживні середовища, виділення чистої культури її ідентифікація) біологічний (зараження досліджуваним матеріалом лабораторних тварин з наступним виділенням чистої культури збудника і її ідентифікацію або визначення природи токсину) серологічний (виявлення антигена в досліджуваному матеріалі або антитіл у крові) алергічний (виявлення підвищеної чутливості організму до алергена – збудника захворювання). Мікроскопія можливість вивчити морфологічні та тинкторіальні особливості збудника. Особливості МіО: мікроскоп розмір (10…..) порівняно проста організація, висока біохімічна активність, висока швидкість розмноження, еластичність метаболізму, всюдисущність, наявність патогенних властивостей. Прокаріоти – доядерні одноклітинні найпростіші форми життя які не мають ядерної мембрани і високоорганізованих органел. Це бактерії, актиноміцети мікоплазми рикетсії спірохети хламідії ціанобактерії (мають одну нитку ДНК замкнену в кільце, мезосоми замість мітохондрій, периплазматичний простір замість лізосом) Еукаріоти мають оформлене ядро і високоорганізовані органели, одноклітинні та багатоклітинні організми – тварини гриби водорості.

5. Основні відмінності прокаріотів і еукаріотів. Форми бактерій (l)

Ознаки	Прокаріоти	Еукаріоти
		рослини	тварини
Розміри клітин	Діаметр у середньому складає 0,5-5 мкм	Діаметр зазвичай складає до 40 мкм; об'єм клітини у 1000-10.000 більше, ніж у прокаріот
Форма	Одноклітинні	Одноклітинні і багатоклітинні
Генетичний матеріал	Кільцева ДНК знаходиться в цитоплазмі і нічим не захищена. Ядра немає, хромосом і ядерця також	Є оформлене ядро, в якому лінійні молекули ДНК зв'язані з білками і РНК і утворюють хромосоми. Всередині ядра знаходиться ядерце
Де відбувається синтез білка	В 70S-рибосомах. Ендоплазматичної сітки немає. (Синтез білка характеризується чутливістю до антибіотиків; наприклад, розвиток прокаріот гальмується стрептоміцином.)	У 80S-рибосомах (більш великих, порівняно з прокаріот, рибосомами). Рибосоми можуть бути прикріплені до ендоплазматичної сітки
Клітинні стінки	Жорсткі (містять полісахариди і амінокислоти). Основний компонент - муреїн. Деякі над клітинною стінкою мають слизову капсулу	Основний структурний полісахарид - целюлоза	Як такої клітинної стінки немає, але є поверхневий шар над плазматичною мембраною, який складається з білків, зв'язаних з вуглеводами і, частково, зі сполук ліпідів з вуглеводами і називається глікокалікс
Джгутики	Прості (мікротрубочки відсутні). Діаметр ≈ 20 нм	Складні з розташуванням мікротрубочок. Діаметр ≈200 нм
Органели	Мало. Жодна з них не має оболонки (подвійної мембрани). Внутрішні мембрани зустрічаються рідко, але якщо вони є, то на них проходять процеси дихання і фотосинтезу	Органел багато. Деякі оточені подвійною мембраною (ядро, мітохондрії, хлоропласти у рослинних клітинах). Велика кількість органел оточена однією мембраною (апарат Гольджі, лізосоми, ендоплазматична сітка ...)
Ендоплазматична сітка	Відсутня	Є	Є
Клітинний центр	Немає	Є (у більшості)	Є
Мітохондрії	Відсутні	Є	Є
Комплекс Гольджі	Немає	Є	Є
Лізосоми	Немає	Є	Є
Пластиди	Відсутні	Є	Немає
Вакуолі	Немає (за винятком газових вакуолей у мешканців водойм або капілярів грунту)	Є	Немає
Поділ клітин	Амітоз (прямий поділ)	Мітоз (непрямий)	Мітоз (непрямий)
Дихання	Якщо є аеробне дихання, то цей процес відбувається в дихальних (цитоплазматичних) мембранах, а спеціальної органели для даного процесу немає	Аеробне дихання відбувається в мітохондріях
Фотосинтез	Хлоропласти відсутні. А якщо даний процес є, то він відбувається на фосинтетичних мембранах	Процес фотосинтезу відбувається в хлоропластах, які містять спеціальні мембрани, які зазвичай укладені в ламели або грани	-
Фіксація азоту	Деякі прокаріоти здатні до фіксації азоту	Не здатні до фіксації азоту

L-формы — бактерии, частично или полностью лишённые клеточной стенки, но сохранившие способность к развитию. Впервые обнаружены в 1894 году Н.Ф. Гамалеем. Буква L — первая буква названияЛистеровского института в Лондоне, где впервые Эмми Кляйнебергер-Нобель обратила внимание на развитие морфологически весьма необычных клеток в культуре бактерий Streptococcus momliforniis, выделенной из жидкости уха крысы. Позже были описаны L-формы у самых разных видов бактерий. Было показано, что L-формы возникают спонтанно или индуцировано - под воздействием агентов, блокирующих синтез клеточной стенки (антибиотиков пенициллинового ряда и циклосерина, ультрафиолетовых и рентгеновских лучей, аминокислоты глицина).

L-формы образуются в результате несбалансированного роста нормальных бактериальных клеток в длину и в толщину и поэтому полиморфны. В культурах L-форм обнаруживаются шаровидные, нитевидные или вовсе бесструктурные клетки размером от 0,2 до 50 мкм. Они спокойно проходят через бактериальные фильтры и легко разрушаются при механических воздействиях. В отличие от нормальных клеток L-формы часто содержат крупные вакуоли. Их метаболическая активность очень низкая. Клеточное деление происходит нестандартно, за счёт образования элементарных тел путём отпочкования от поверхности клетки или от мембраны вакуоли.

Культивировать L-формы можно только на специальных средах с высоким осмотическим давлением. L-формы лучше растут на плотной, чем в жидкой среде. На плотной среде они образуют колонии, врастающие в агар и имеющие характерную форму перевернутой шляпы. Колонии растут медленно, хотя иногда достигают значительных размеров.Различают стабильные и нестабильные L-формы. Нестабильные L-формы обладают элементами клеточной стенки и поэтому способны превращаться в нормальные бактериальные клетки после исключения действия фактора, вызвавшего их образование. Стабильные L-формы полностью лишены ригидной клеточной стенки, что сближает их с протопластами. Они крайне редко возвращаются в исходные бактериальные формы и существуют без изменений в различных условиях среды. Переход в L-форму можно рассматривать как способ переживания бактериями неблагоприятных условий, особенно в случаях патогенных микроорганизмов.

Исследования L-форм представляют существенный интерес для медицинской микробиологии, поскольку в этой форме в организме человека и животных могут сохраняться патогенные бактерии. При нерациональном использовании антибиотиков, приводящем к образованию L-форм из бактерий, может наступить улучшение состояния больного. Однако после прекращения приема лечебного препарата наступает превращение L-форм в бактерии исходного вида с восстановлением их вирулентности, что приводит к рецидиву болезни. Бактерии, у которых отсутствует клеточная стенка, существуют и в природе: это микоплазмы. Первым описанным представителем микоплазм явился возбудитель плевропневмонии крупного рогатого скота. Подобные микроорганизмы обнаружены и у других животных - овец, коз, крыс, собак, а также у человека, всем им было дано общее название PPLO (плевропневмониеподобные организмы). Микоплазмы также могут существовать как сапрофиты в естественных условиях, а также вызывать заболевания и у растений.

6. Морфологія і будова бактерій. Роль окремих структур у життєдіяльності бактерій. Бактерії – мікроскопічні одноклітинні безхлорофільні живі організми – прокаріоти (коки палички звивисті форми) Коки: мікрококи (поодинці) диплококи (попарно), тетракоки стрептококи (ланцюжком), стафілококи (виноградне гроно) сарцини . (у вигляді пакетів). Палички: еубактерії, бацили (d спори < d вегетативн клітини), костри (d спори > d вегетативн клітини) Звивисті: вібріон (!Л завитка) спірили ( декілька завитків) спірохети (10-12 завитків) Структура: постійна: цитоплазма густа рідина, 80% вода, в воді розчинні органічні та неорганічні спол Буває вільною або зв'язаною. Ланцюг має негативний заряд високий осмот тиск 0-20АТ Для підтримки цього тиску клітини поміщують до ізотонічних розчинів (0,85 NaCl) Ph цитопл різне у Гр+ бактерій більш кисле - 3-4 у Гр.- бакт-5-6. Ф-ції утримання необхідн речовин, води; нуклеоїд аналог ядра. З подвійною ниткою ДНК навколо осі РНК, містить 10 " •генів. Білки - не пістони, а поліаміни. Ф-ції спадковість мінливість; рибосоми вільні і зв'язані (прикріплені до мембран) К-сть 5-Ю тис. Хім. склад РНК-60% РНК-40% У прокаріот константа сидементації 70 од, у еукаріот ... од Ф-ції синтез білків; цитоплазматична мембрана подвійний шар фосфоліпідів і шар білків. 70-90% ліпідів .'клітини знаходь в цитоплазм мембрані. Ф-ції транспортування молекул усередину і назовні клітин, осмотичний бар'єр, участь у синтезі клітинної стінки, у діленні, в окисно-відбудовних процесах (одержання енергії), у диханні, в утворенні мезосом; мезосоми структури де накопич АТФ. Впячування або інвагінація усередині клітини. 2-х видів- латеральні, септальні (беруть участь у діленні) Ф-ції участь у діленні, у синтезі екзотоксинів, окисне фосфолірування - аналоги мітохондрій; пери плазматичний простір між цитоплазм мембраною і клітинною стінкою. Знаходяться ферменти що здійснюють транспорт речовин цитоплазму Ф-ції аналог лізосом. непостійні: джгутики тонкі нитки складаються з білка флагеліну, вісь (3000 об/хв) доходить до цитопл тембр, По кількості джгутиків і їхнього розташування бакт ділять: монотрихи 1 дж на полюсі, льофотрихи пучок дж на 1 полюсі, амфітрихи пучок або 1 дж на обох полюсах, перетрихи на всій поверхні. Ф-ції: рух бактерій, антигенна, рецептори для бактеріофагів. Метод виявлення джгут. Складні методи забарвлення-на джгут напиляють розчини срібла або таніна, дж збільшуються в об'ємі потім їх забаровл і спостеріг імерсійним об'єктивом, електронна мікроскопія, вивчають рух бактер у живих препаратах; війчасті або PiLi скл з білка піліна. Їх не видно у світловому мікроскопі Виділяють 2 типи PiLi 1 Common PiLi (загального типу) розташовуються по всій поверхні 2 SexPiLi декілька штук служить для принесення генетичного матеріалу в процесі кон'югації (аналог статевого процесу) Ф-ції PiLi прикріплення до клітин адгезія, збільшення поверхні клітини, антигенна, участь у кон'югації; капсула справжні капсули, мікрокапсули і слизовий шар. До складу капсули входять полісахариди і білки, Ф-ції захист від фагоцитозу, антитіл, чинник патогенності. Методи виявлення капсул: капс погано забарвлюються Вона при складних методах забарвлення видна як oriol – це виявляється методом Іона Капсулу можна побачити електронним мікроскопом; спори – захисні структури, головн ф-ція зберігання виду Спори утв тільки Гр- бактерії. Вони наз бацилами або клостридами. Спори відрізн за хім складом від вегетативних форм бактерій: 1. містять зв'язану воду 2. у спорах особлива речовина Са дипиколінової кислоти. Вона надає спорам стійкості до високих t (>100⁰С) Ф-ції спор: 1) зберігання виду у неблагополучних умовах, 2) забарвлення за Грамом-спора не забарвлена, 3) складні методи забарвлення(забарв по Цилю-Нільсону) (забарвл карболовим фуксином при підігріванні. Сп заб в червоний колір, їхні оболонка розпушується . бактерії також заб в черв колір, оброб препарат кислотою, спори не втрачають забарв залишаються червоними, бактер забарвл, дозабарвл метоленовим синім –спори залишаються червоними,бактер синіми).

Включення в цитоплазму – містить запасні живильні речовини: глікоген, жири, поліметафосфати (зерна волютину). Зерна волютину характерні для збудника дифтерії. Вони розташовуються на кінцях бактерій і нагадують сірники. Зерна волютину забарвлюються в інший колір, чим бактерії тому що мають іншу хімічну природу. Це називається метахромазією.

7. Найпростіші .Спірохети. Найпростіші — еукаріотичні мікроорганізми, які віднесені до царства тварин (Animalia), підцарство Protozoa. Патогенні найпростіші віднесено до трьох типів - Sarcomastigophora, Apicomplexa, Ciliphora. До кожного типу належать по декілька класів. Клас саркодові. Патогенний представник - Entamoeba hystolitica, збудник амебіазу (амебної дизентерії^-).

Морфологія. Відомі такі морфологічні варіанти збудника: а) велика вегетативна форма (Forma magna). Розміри – 20-60 нм, чітко виявляється екто- і ендоплазма, рухається за допомогою псев-доподій. У цитоплазмі - захоплені еритроцити. Виявляється у фекаліях при гострому амебіазі; б) тканинна форма - розміром 20- 30 нм, у цитоплазмі завжди містяться еритроцити. Виявляється у слизовій оболонці при дослідженні біоптатів та гістологічних зрізів; в) мала вегетативна форма (Forma minuta), розмір 20—30 нм, еритроцитів не містить. Вегетує у просвіті кишки, виявляється при хронічних формах амебіазу. Утворює цисти - невеликі круглої форми утворення, у яких при фарбуванні р-ном Люголя виявляються 4 ядра.Лабораторна діагностика. Мікроскопічний метод — дослідження нативних мазків, у яких виявляють рухомі форми амеб. Досліджують також мазки, оброблені р-ном Люголя. Від сапрофітних амеб відрізняють за наявністю еритроцитів та іншими ознаками.Специфічне лікування. В попередні роки широко застосовували алкалоїд із кори іпекакуани - солянокислий еметин. Зараз основним лікувальним засобом є препарати метронідазолу.

Спірохети особлива група грам- звивистих бактерій, що мають вигляд довгих тонких спірально закручених ниток. Д0вжина 7-50, товщина 0,3-0,5 мкм. Центральною структурою спірохет є цитоплазматичний циліндр, що має постійну спіралеподібну форму. Зовні покритий цитоплазм мембраною і клітинною стінкою. Органом руху-периплазматичний джгутик. Мають різні типи руху: згинальний, поступальний, обертальний. Число і форма дрібних завитків характерні для кожного виду. У трепонем 8-14 завитків, лептоспіри 12-18. На їх кінці є вторинні завитки, які надають їм С подібної форми і роблять їх схожими на гачок. Методи виявлення спірохет: метод темного поля (сифіліс, лептоспіроз), метод келлера, метод морозова .

8. Особливості морфології і фізіології грибів. Гриби – еукаріоти, які відносяться до царства Fungi (мікота). Г. відрізняються від прокаріотичних МіО більш складною будовою та більш досконалішим способом розмноження. Класиф грибів здійснюють за типовим міцелієм та способом розмноження. У нижчих Г несептований міцелій, у вищих – септований. До дейтероміцетів відносять більшість патогенних грибів, збудників мікозів трихофітії, мікроспорії, парши, епідермофітії та ін. Самостійну групу складають дріжджі та дріжджеподібні гриби роду Кандіда.

Морфологія: клітини грибів наз. гіфами, які утв тіло гриба – міцелій. Міцелій буває одноклітинним (несептованим) у нижчих грибів, у вищих грибів міцелій багатоклітинний (септований). Септи – поперечні перегородки в гіфах. Є субстратний (вегет) та повітряний (репродуктивний) міцелій. Основні елементи структури: ядро, цитоплазма, цитоплазматична мембрана, клітинна стінка (містить хітин целюлозу), рибосоми, мітохондрії, лізосоми, ендоплазматичний ретикулум, фагосоми, вакуолі. Гриби розмножуються статевим та безстатевим шляхом. Більшість патогенних грибів відносяться до недосконалих грибів – вони розмножуються нестатевим шляхом (поділом, брунькуванням, спороутворенням). Статевим шляхом розмножуються досконалі гриби. У них утв спори внаслідок статевого процесу – злиття 2 ядер утв диплоїда

Гриби роду Кандіда та збудники інших мікозів. Гриби роду Candida називають дріжджеподібними грибами. Вони одноклітинні, розмножуються поділом, брунькуванням з утворенням бластоспор. Відома дріжджова фаза росту (одноклітинна) та міцелярна фаза з утворенням гіф псевдоміцелію, на кінцях яких виявляються хламідоспори. В уражених тканинах можна виявити дріжджеподібні клітини та гіфи. При кандидомікозах у людини виявляють до 30 видів грибів, проте 90% виділяється вид Candida albicans.

Клінічним проявом кандидозу в немовлят є "молочниця" - ураження слизової рота у вигляді білого нальоту. В дорослих і дітей відомі кандидозні ураження шкіри, особливо в шкірних складках, а також нігтів. Кандидоз кишкового тракту часто є виявом дисбактеріозу, особливо внаслідок вживання антибіотиків широкого спектру дії. У жінок виявляють кандидозні ураження слизової статевих органів, зараження відбувається переважно статевим шляхом. Ураження внутрішніх органів і кандидозний сепсис спостерігається в осіб з імунодефіцитами, зокрема при СНІДі.

Збудники мікозів у людини. Захворювання спричинені патогенними чи умовно-патогенними грибами називають мікозами. Гриби викликають ураження епідермісу (поверхневі мікози), шкіри, нігтів та волосся (дерматомікози), шкіри та підшкірної клітковини (субкутанні мікози), слизових оболонок та внутрішніх органів (глибокі мікози)..

9-12. методи