Тема 3. Основні категорії естетики.

3.1. Категорія «естетичного», її походження та основні значення. Основні моделі естетичного в історії;

3.2. Естетичні категорії: Прекрасне та потворне;

3.3. Естетичні категорії: Піднесене та низьке;

3.4. Естетичні категорії: Трагічне та комічне.

3.5. Специфіка і структура естетичної свідомості: естетичне почуття,

естетичний смак, естетичний ідеал.

3.1. Категорія «естетичного», її походження та основні значення. Основні моделі естетичного в історії.

Мабуть, кожна людина не раз у своєму житті зустрічалась зі словом «естетичне». Воно здавна увійшло у наше повсякдення і уявляється нібито звичним та зрозумілим. Коли ми говоримо про те, що «естетично» і не зовсім; про естетичну і не естетичну поведінку чи вигляд; про «естетику» праці чи побуту, про «естетичний смак» та його відсутність і т. інш., ми можемо і не замислюватися над значенням цього слова у науковому сенсі. Для того ж, щоб з’ясувати смисли, яких набуло це поняття у науці, необхідно зазирнути в історію, дослідити появу цього терміну і з’ясувати ті значення, у яких це поняття вживається сучасними вченими.

У сучасної науці «естетичне» – це найбільш загальна категорія естетики, її метакатегорія. Але у якості головної категорії естетики «естетичне» з’явилось лише у 20 столітті. У більшості сучасних вчених «естетичне» позначає сферу особливого досвіду, що знаходить реалізацію у особливих відношеннях між суб’єктом і об’єктом, у мистецтві, в специфічної свідомості.

Найчастіше під «естетичним» розуміються неутилітарні суб’єкт об’єктні відношення, що супроводжуються насолодою.

Для пізначення предмету естетики ця категорія у якості наукового термину активно вживається такими провідними сучасними вченими, як В.Бичков, Ю Борев, Д.Лукач, Г.Гадамер, Г.Маркузе, М.Дюфрен, Е.Суріо, А.К.Кумарасвами і іншими. При цьому вони використовують це поняття як у широкому (предмет естетики), так і в більш вузьких смислах. Так, Г.Гадамер ототожнює його з поняттям «естетична свідомість»; Г.Маркузе бачить у естетичному один з основних способів життя «свободного суспільства» майбутнього. М.Дюфрен пов’язує естетичне з «естетичним досвідом». У Д.Лукача естетичне – це фактично синоним поняття «естетичне відображення».

У 60-ті роки у радянській естетиці пройшла гаряча дискусія щодо проблеми естетичного між «суспільниками» і «природниками», у ході якої було підтверджено, що ця категорія завоювала в науці право на існування у якості сучасної, найбільш універсальної категорії, ніж класична категорія «прекрасне»,.

Філософську дефініцію естетичного було надано О.Ф.Лосєвим, що визначив естетичне як вираження тієї чи іншої предметності, що дана як самодовліюча споглядаюча цінність и оброблена як згусток суспільно-історичних відношень.

Однією з причин розповсюдження категорії «естетичне» в науці 20 ст. можна назвати сутнісний перегляд класичної естетичної теорії із пануванням у неї категорії «прекрасне», що його було започатковано в естетиці авангарду на рубежі 19 – 20 століть. У зв’язку з домінуванням в естетиці 20 ст. авангарду, модернізму, постмодернізму було поставлено під сумнів актуальність самої категорії «прекрасне». У роботах дослідників знайшла своє втілення ідея про те, що естетика як «наука про прекрасне» (а саме так її визначали мислителі багатьох епох) сьогодні неможлива, бо місце прекрасного зайнято новими шок-цінностями, такими як новизна, інтенсивність, необичайність, і категоріями художньої творчості: «абсурдне», «потворне», «жорстоке», «зле», «низьке», «вульгарне», «жахливе», «шокуюче» і т. інш.. Для того, щоб осмислити ці явища в культурі і включити їх у дослідницьке коло естетики, і знадобилась така більш абстрактна і узагальнена категорія, за допомогою якої можна було позначати предмет естетики і включити ці нові категорії в її проблемне поле. Але слід зазначити, що категорія «естетичне» й досі зістається найбільш дискусійною, бо і сам предмет науки естетики постає до сьогодні не визначеним остаточно.

В якості одного із історично обгрунтованих і найбільш адекватних на сьогодні тлумачень категорії «естетичне», можна зазначити наступне.

За допомогою цієї категорії позначається особливий духовно-матеріальний досвід людини, що знаходить втілення у системі не утилітарних взаємовідношень. Він (досвід) направлений на зовнішню по відношенню до людини реальність й усе поле пов’язаних із ним суб’єкт - об’єктних відношень. Суть цього досвіду пов’язується із специфічною системою неутилітарних взаємовідношень і переживанням суб’єктом духовної насолоди як їх результатом, що і є реалізацією естетичного відношення.

Основні моделі естетичного в історії. Як вже було зазначено довгий час вся сфера естетичного ототожнювалась з проблемою прекрасного, тому у протонауковий період розвитку естетики вона і могла бути названа «наукою про прекрасне». Саме прекрасне виступало головним її предметом, а тому все коло естетичних питань розгорталося навкруги поняття «краса». Воно торкалось проблеми осмислення феномену краси у світіт і мистецтві, усіх форм сприйняття краси, а також творчості по законам краси. І лише у 20 столітті поняття «краса» поступилося в естетиці поняттю «естетичне», що і зайняло місце метакатегорії естетики.

Але слід констатувати, що категорія «естетичне» – і сьогодні виступає як одна із дискусійних. І якщо звернутися до історії естетики і сучасних естетичних концепцій, то ми побачимо існування різних поглядів на сутність та природу естетичного.

Захисники першої, так би мовити, теоретичної моделі естетичного вважали і вважають, що воно є результатом одухотворення світу Богом чи ідеєю (Платон та неоплатоніки, середньовічні мислителі, у Новий час - Г.В.Ф. Гегель). Ця модель – є самою першою в історії концепцією естетично прекрасного, що осмислювалось як втілення абсолютної ідеї у речах матеріального світу (Платон і неоплатонізм, Г.В.Ф. Гегель), або було пов’язано із розумінням Бога як Абсолютної Краси, що виступає джерелом краси усього у створеному всесвіті (епоха Середньовіччя).З цієї точки зору естетичні властивості світу, і найвищий їх прояв – краса мають метафізичну, духовну природу.

Інше уявлення про естетичне склалося у послідовників суб’єктивного (персоналістського) підходу (Б. Кроче, Н. Гартман, Ж. Поль та ін.), які визнавали, що об’єктивна дійсність є естетично нейтральною, а свого естетичного значення вона набуває лише тоді, коли суб’єкт проектує на неї своє суб’єктивне естетичне ставлення і сприйняття. Інакше, це розуміння дійсності як естетично незабарвленої, виходить із того, що витоком краси виступає душа людини, її внутрішній світ та його естетичні виміри, що їх проектує особистість на світ зовнішній і тим самим надає йому значення естетично цінніснього.

Однією із останніх в історії з’явилась матеріалістична теорія естетичного (французьки матеріалісти 18 ст., наприклад, Д.Дидро і інш.) що у 20 ст. була пов’язана зокрема із концепцією так званих «природників» (радянська марксистсько-ленінська естетика, дослідник М.Овсянников). На їх погляд краса – це те, що природньо притаманне явищам чи речам, як наприклад, їх фізичні і хімічні властивості, а також форма, колір, розмір, вага і таке інше. Але з цієї точки зору не зовсім зрозуміло, чому естетичні якості речей повинна досліджувати саме естетика, а не інші природничи науки, такі як фізика і хімія, біологія.

Ще одна концепція естетичного у 20 ст. була пов’язана із радянською естетикою. Її було названо «суспільною» (радянські вчені Л.Столович, Ю.Борев, В Ванслов). Естетичні властивості розглядаються у ній як об’єктивні і ті, що співставлені із життям людства і людини як соціальної істоти. Прекрасне – це те, що нібито «одухотворене» людиною, це олюднені людиною явища із їх природними якостями, що втягнуті людиною у сферу своїх загальнолюдських інтересів. Завдяки цьому вони набувають значення загальних цінностей для людства як рода.

Та найбільш вагомішою і аргументованою здається на сьогодні та концепція, згідно з якою естетичне — це результат єдності об’єктивних особливостей предмета та суб’єктивних якостей того, хто його сприймає (так звана суб’єктивно - об’єктивна, що її започаткували ще Сократ і Аристотель). Тобто естетична сфера – це сфера відношень суб’єкта естетичного сприйняття і естетично спийнятої дійсності, але відношення суто естетичного, принципово відмінного від наукового, дослідницького, релігійного і духовного чи етичного ставлення до дійсності. У чому ж полягають особливі ознаки цього ставлення, що демонструють нам сутність саме естетичного відношення?

Виходячи з етимології самого терміна (нагадуємо, естетичне — це почуттєве, те, що можливо сприймати почуттями), слід відзначити: естетичне відношення народжується там, де світ безпосередньо відкрит до почуттєвого сприйняття та переживання. Що ж є предметом цього сприйняття? Слуху, зору, усім відчуттям стоїть весь світ: прородний і надприродний, що його уособлюють ритми і простори, обличчя і речі, кольори і запахи, голоси і мелодії, витвори видатних митців і невідомих народних майстрів тощо.

З точки зору естетики, кожного разу почуттями людини сприймається перш за все форма предмета, будь то явище, вчинок й інше, але не тільки як самостійна цінність, а як прояв організованості, упорядкування, структурної оформленості змісту. Форма в останньому випадку сприймається як міра, ступінь, показник його оформленості і упорядкування. В сучасній науці існують різні підходи до визначення понять форма і зміст, різні погляди на проблему співвідношення форми і змісту. Форма (від лат. – forma – образ, вигляд), категорія естетики і теорії мистецтва, парна до категорії «зміст»; характер об’єкта в його данності, структура, що організує окремі елементи досвіду чи об’єкту. Виступає як розумова абстракція, тому що не може бути відокремлена від реально існуючої речі. Спосіб організації і взєморозміщення составних частин художнього твору, його структурна модель. Зміст (семантика) – ядро художнього смислу твору; єдність його головної ідеї і теми; розглядається як нероздільний з формою.

Отже, естетичне виявляє специфічний тип почуттєвого ставлення людини до дійсності, що за своїми характеристиками є ціннісним, поєднуючим особистісне і універсальне, індивідуальне і загальнолюдське. Об’єктом естетичного відношення можуть бути природа, витвір мистецтва, особистість, суспільство та людство в цілому. Але, поза залежностю від цього, в естетичному відношенні, з огляду на його особливості, людина здійснюється, постає як духовно – цілісна, всебічно розвинена, гармонійна особистість, завдяки своєї причетності до загальнолюдського, універсального, духовного плану буття. Здібності до естетичного сприйняття виявляють ступінь визволення людини від природної необхідності. Хоча ця теза не містить у собі натяк на те, що естетичний досвід може замінити людині сон, їжу, одяг, відпочинок тощо, тобто так звані вітальні (життєво необхідні) потреби. Але естетично розвинена особистість задовольняє ці життєві потреби інакше, ніж естетично нерозвинена. Наприклад, для естетично розвиненої людини, навіть зголоднілої, важлива не тільки наявність самої їжі, але і привабливість її зовнішнього вигляду, місце, де вона може угамувати голод, манера їжі тощо.

Естетичний досвід людства демонструє своєрідну історичну міру гармонії людини і Бога, людини і Універсуму, людини і природи, індивідуального та соціального, і певний ступінь духовного розвитку людини, існування якої не може бути зведено до суто утилітарно - матеріального, прагматичничного рівня відношення до світу. Саме у цьому сенсі І. Кант визначав естетичну діяльність як некорисну, тобто таку, що не має безпосередньої практичної мети.

Усвідомлення принципової особливості естетичного досвіду, естетичного ставлення до дійсності відбилося і у формуванні системи головних естетичних категорій, що характеризують основни форми, прояви естетичного, або його модусів. Ними виступають: прекрасне, потворне, піднесене, низьке, трагічне, комічне, героїчне і інш.. Осмислення феномену естетичного пов’язано і з теоретичним відтворенням процесу виникнення першорядних типів людських почуттів: радості, захоплення, гніву, огиди, страждання, болю, сміху тощо. Одночасно у історії естетики було запропоновано і обгрунтовано низку понять, що відтворюють механізм формування та розвитку естетичного ставлення. Ними є такі поняття, як «естетична свідомість», «естетична діяльність», «естетичний смак», «естетична оцінка» і інші.