6

семінар № 5 Історія України

Семінарське заняття 5

Тема 12. Історія формування та діяльності громадських, культурологічних, освітніх, політичних організацій українського народу

Тема 13. Визначальні тенденції розвитку освіти, науки, техніки як фундаментальних основ рівня життя українського етносу

1. Причини, витоки українського визвольного руху кінця 50-х – середини 80-х років ХХст., його течії

2. Діяльність, активні діячі українського визвольного руху. Методи придушення українського визвольного руху кінця 50-х – середини 80-х років ХХ ст.

3. Проблеми розвитку промисловості, агропромислового комплексу, функціонування фінансової системи, торговельного обміну на сучасному етапі розвитку України

4. Соціальні проблеми України після здобуття незалежності

5. Зовнішня політика України після здобуття незалежності

1. Причини, витоки українського визвольного руху кінця 50-х – середини 80-х років хХст., його течії

Дисидентство — рух незгодних, рух інакомислячих. Його представники в Україні спочатку виступили проти недоліків існуючої системи, ігнорування марксистсько-ленінських ідей, порушення законів, прав людини, свободи слова, совісті (віросповідання), друку, за вільний розвиток української мови і культу­ри, за правду історії. Ідеологія дисидентства, зароджена як сумнів у доцільності окремих ланок існуючої системи, поступово викристалізувалась у тверде переконання необхідності докорінних змін у суспільстві, повалення комуністичного тоталітарного режиму.

Витоки дисидентського руху пов’язані з хрущовською відлигою і лібералізацією суспільного життя, обмеженим поширенням інформації про репресії 30-х рр. ХХ ст., звільненням політичних в’язнів. Коли з приходом Л.Брежнєва до влади почалася ідеологічна реакція, частина інтелігенції виступила з протестами проти цього – започатковується дисидентський рух

Дисидентський рух виник в Україні в сер. 50-х рр. і був загально­українським явищем: охоплював різні соціальні прошарки населен­ня всіх регіонів республіки. Слід підкреслити, що більшість дисидентів не виступала проти радянської влади і прагнула мирних форм діяльності. Українські дисиденти були реформістами, а не революціонерами.

Три основні течії дисидентського руху:

• національно-визвольна —боротьба за вільний розвиток української мови й культури, за відновлення самостійної України;

• правозахисна або демократична — вимоги дотримання в СРСР основних прав і свобод лю­дини, викриття злочинів тоталітарної системи;

• релігійний рух — за відновлення в Україні заборонених релігійних конфе­сій (греко-католицької церкви, протестантських церков і сект), за свободу віросповідання.

Характерною рисою усіх трьох напрямів дисиденства була боротьба за національні інтереси українського народу, тобто органічне залучення до сфери своєї діяльності національного чинника.

Специфіка дисидентського руху в історії суспільних рухів полягає у тому, що він, будучи реальною опозиційною силою, фактично не мав ні власних організаційних структур(пратій, об’єднань), цілісної загальної програми. Ідеологічний спектр дисидентського руху в Україні був надзвичайно широкий: від марксистської платформи (П.Григоренко) до націонал-комуністичної (І.Дзюба), а від неї – аж до платформи, близької інтегральному націоналізму Д.Донцова та ідеології ОУН (В.Мороз)

Етапи дисидентського руху

Сер. 50-х рр. - 1968 р. - зародження дисидентства, його ідео­логічне та організаційне оформлення.

1968-1976 рр. — піднесення дисидентського руху і тимчасовий вихід його із підпілля.

Активізації діяльності дисидентів сприяли інтервенція радянських військ у Чехословаччину в 1968 р., що викликала хвилю обурень і протестів; видання протягом 1970-1974 рр. у Львові самвидавчого журна­лу "Український вісник", головним редактором якого був В.Чорновіл. Журнал сприяв організації і консолідації дисидентського руху; нарада з безпеки та співробітництва в Європі в 1975 р., де Радянсь­кий Союз підписав Гельсінський Акт, який передбачав гарантію гро­мадянських прав і свобод у країнах-учасницях наради.

 3 середини 80-х рр. — з початком перебудови — діяльність дисидентів активізується, створюються умови для національне-дер­жавного відродження.

Завдяки самовідданій діяльності українських дисидентів визріва­ла ідея про необхідність утворення власної незалежної держави, про необхідність кардинальних перетворень у всіх сферах життя радян­ського суспільства.