Система відносин власності в умовах ринку

Види власності (відношення)	Об’єкт власності (капітал)	Суб’єкт власності (форми)	Предмет власності (результат)
ПРИВАТНА	Земля, Інтелект Праця Виробничий капітал Невиробничий капітал Оборотний капітал Цінні папери Майно Заощадження	Індивід (індивідуальна) Сім’я (сімейна) Корпорація (корпоративна)	Продукція Послуга Робота Дохід Прибуток
НЕПРИВАТНА		Держава (державна) Місто та ін. (комунальна) Кооператив (кооперативна) Корпорація (корпоративна)

З розгорнутої системи відносин власності (табл. 1) випливає, що об'єкт власності стосовно до суб'єкта може набувати стану приватної чи неприватної власності. Власність за даними ознаками названо видом. Отже, можна сказати, що є два принципово відмінні види власності: приватна і неприватна. Їхня принципова відмінність полягає у:

• по-перше, суб'єктом приватної власності є конкретна особа, неприватної — група людей, група представників неконкретних власників;

- по-друге, управління об'єктом приватної власності здійснюється постійним реальним суб'єктом власності (індивідуальні рішення), а об'єктом неприватної власності - представниками групової власності (групові, директивні рішення);

- по-третє, через приватну власність реалізуються інтереси суб'єкта власності, через неприватну - соціально-економічні інтереси суспільної (регіональної) системи.

Колонка "об'єкт власності" розкриває види капіталу, який можна задіяти у виробництво чи сферу послуг і отримувати очікуваний результат. Причому кожен із видів капіталу може перебувати у приватній чи неприватній власності.

Трохи іншою є колонка "суб'єкт власності", яка розкриває форми прояву відносин приватної і неприватної власності. Форми, як бачимо, різні, хоч приватний і неприватний об'єкти власності (капітал) можуть перебувати в одній формі власності - корпоративній. Колонка "предмет власності" розкриває результат функціонування капіталу за його видом і формою. Зазначимо, що саме результат виробництва є тією ціллю, заради якої капіталові надають певного виду і форми. Очевидно, тому, що капіталу характерна властивість до самозростання. Зацікавлені в самозростанні капіталу суб'єкти тому і прагнуть підібрати йому вид і форму, за яких його функціонування буде ефективне. Адже самозростання капіталу — це є певний економічний інтерес тих, хто цим капіталом володіє.

6. Сутність економічних інтересів суб’єктів національної економіки.

Економічний інтерес приватного власника.

Приватний власник – це є особа, яка має в особистій власності будь-який вид капіталу і може задіяти в будь-який вид діяльності, що приноситиме їй прибуток. Цим капіталом можуть бути земля, виробничі фонди, невиробничі фонди, оборотні засоби, транспортні засоби, заощадження тощо. Власник може обирати форму функціонування його капіталу: індивідуальну, сімейну, корпоративну, тобто передати його в колективне управління приватних власників. Головною метою приватного власника буде:

- по-перше, повернути собі вартість затраченого основного й обігового капіталів;

- по-друге, отримати прибуток, основу самозростання його капіталу.

Якщо приватний капітал перебуває у сімейній чи корпоративній формі, то розподіл прибутку відбувається пропорційно дольовій участі індивідуального капіталу у його створенні.

Природа економічного інтересу приватного власника спонукає його до зростання:

- по-перше, обсягу власного капіталу одного чи різних видів;

- по-друге, частки його капіталу в корпоративній формі, маючи на меті отримати навіть певні монопольні позиції щодо управління виробництвом, розподілу і привласнення прибутку.

Цей економічний інтерес перетворюється у його власний, чи приватний інтерес, який формує у ньому відповідну поведінку, мислення, діяльність щодо його реалізації. Збіг інтересів приватних власників у корпоративній формі управління їхнім капіталом посилює зацікавленість в якнайефективнішому його функціонуванні:

1) приватні власники основного капіталу зменшуватимуть його амортизаційний період, відновлюючи продуктивнішим;

2) зменшуватимуть питомі затрати матеріально-сировинної частини обігового капіталу на одиницю продукції, зменшуючи її собівартість;

3) збільшуватимуть оборотність обігового капіталу для економії його грошової форми;

4) збільшуватимуть капіталоозброєність одного зайнятого за рахунок зростання продуктивнішого та основного капіталу, зменшуватимуть кількість живої праці за рахунок її якості і збільшуватимуть розмір заробітної платні одного зайнятого при зменшенні загального фонду оплати праці.

Запровадження цих заходів неминуче приводитиме до стабільного зростання прибутків корпорації та капіталів приватних власників.

Економічний інтерес найманого працівника.

Найманий працівник, на відміну від приватного власника, не володіє виробничим капіталом. Його власністю є інтелект і праця, якими він володіє і котрі може пропонувати на ринку праці. Потреба в його капіталі дає йому можливість бути залученим до виробничого капіталу приватного чи неприватного власника, через який він може реалізувати свій економічний інтерес.

Найманий працівник найбільше буде зацікавлений у зростанні розміру своєї платні.

Між економічним інтересом приватного власника і економічним інтересом найманого працівника є суперечність:

• по-перше, приватний власник зацікавлений у зменшенні питомих витрат, в тому числі і на оплату праці, тоді як найманий працівник зацікавлений у зростанні розміру своєї заробітної платні;

• по-друге, приватний власник зацікавлений у зменшенні тарифної ставки і збільшенні функцій чи обсягу роботи за одиницю часу для найманого працівника, тоді як найманий працівник зацікавлений у зменшенні рівня інтенсифікації праці за одиницю часу та зростанні вартості його праці чи інтелекту.

Ці суперечності долаються компромісом двох суперечливих суб'єктів виробництва і праці, суть якого полягає у розумінні ними необхідності зростання продуктивної сили суб'єктів праці за рахунок зростання капіталоозброєності, рівня професійної кваліфікації працівників і їх продуктивності праці за одиницю часу. Це приводитиме до:

- зростання обсягу виробництва валової продукції;

- зменшення чисельності зайнятих при зростаючому виробництві валової продукції;

- зменшення собівартості одиниці валової одиниці і збільшення прибутку за стабільної ціни реалізації;

- зростання заробітної платні одного зайнятого при зменшенні загального фонду оплати праці.

Економічний інтерес суб'єкта неприватної власності.

Багатоступенева система управління неприватної власності є за своєю суттю вертикальна, ієрархічна. На кожному ступені - об'єкти неприватної власності, тобто підприємства з найманим виробничим персоналом, на верхніх - структури галузевого (трести, главки, міністерства, комітети) чи загальносистемного (райспоживспілка, облспоживспілка, Укоопспілка і ін.) управління. Така система, як бачимо, чітко розділяє суб'єктів неприватної власності:

• тих, що виробляють продукт, створюють чистий продукт і відшкодовують виробничі затрати;

• тих, що управляють системою і відповідно розподілом створеного продукту.

Крім того, існує певна специфіка прояву інтересів, яка полягає в тому, що неприватні власники є носіями групового і власного інтересу, тоді як приватний власник чи наймана праця є носієм лише свого власного інтересу.

Інтересом неприватної (групової) власності є основний і обіговий капітали, тоді як власного – заробітна платня. У разі, якщо носії групового і власного інтересу надають перевагу реалізації власного, аніж групового інтересу, виникає конфлікт інтерес суб’єкта неприватної власності. У такому випадку на перше місце виходять прагнення збільшувати розмір власної заробітної платні, навіть якщо вартісна структура створеної валової продукції цього не дозволяє.

Економічний інтерес регіону.

На будь-якому регіональному рівні поряд із місцевими реалізуються інтереси загальнонаціональні. А матеріально-фінансовим джерелом реалізації регіонального і державного інтересів є частина чистого доходу вартісної структури регіонального продукту. Приріст чистого доходу є основою сплати власниками податків до бюджетів: регіонального і державного за узаконеними нормативами. Так частина приросту чистого доходу є одним з основних джерел формування регіонального і державного бюджетів.

Таким чином, економічний інтерес регіону полягає в зростанні чистого доходу при виробництві регіонального продукту.