Глава 13. Форма державного устрою

1. Поняття державного устрою

Державний (територіальний) устрій – це поняття, що виражає, якщо коротко, поділ держави на складові частини та взаємостосунки між державою в цілому та її складовими частинами.

Проблему удосконалення державного устрою мають сьогодні не лише нестабільні Росія чи Грузія, а й розвинуті та економічно благополучні Великобританія, Канада, Іспанія. У деяких таких країнах (як Бельгія) за останнє десятиліття кардинально змінився спосіб територіальної організації державної влади – з унітарної ця держава перетворилася у федеративну. Тому поняття державного устрою є актуальним і одним із ключових у науці теорії держави і права.

На думку українського дослідника проблем державного устрою С. Телешуна, слід розмежувати поняття “адміністративно-територіального устрою” як його складової і “державного устрою” як більш широкого поняття, що включає також інші аспекти державного будівництва, зокрема організацію вертикальної системи влади і місцевого самоврядування, а також національно-державну організацію населення. Відтак основною метою поділу території будь-якої держави, зокрема України, на складові частини є якомога повніша самореалізація нації шляхом адекватного її цілям оптимального управління державою.

Поняття державного устрою слід відокремлювати також від ще одного поняття – “державного ладу”, позаяк зміщення їх зустрічається навіть в фахових дослідженнях. Державний лад – поняття ширше за державний устрій і охоплює основи організації державної влади загалом, включно з формою державного правління та формою державного устрою. Відокремлення поняття державного ладу від поняття державного устрою і розуміння місця державного устрою в системі державного ладу дає можливість більш плідно використовувати їх як у теоретичних дослідженнях, так і політичній практиці, зокрема при розробці законодавства про державний устрій України.

За своїм змістом державний устрій – це певний механізм держави та її функції, тобто організаційні й функціональні основи держави. За своєю формою державний устрій — територіальна або національно-тери­торіальна організація публічної влади в державі, що поділена на окремі складові частини, які перебувають в тісному зв’язку як між собою, так і з вищими органами держави. Тобто це поняття охоплює все коло питань про внутрішній поділ території держави на складові частини, їх правове положення, взаємовідносини між державою в цілому та її складовими. Отже, С. Телешун визначає, що державний устрій — це організація території і населення, визнання за ними або надання їм певного статусу в здійсненні державної влади. Саме державний устрій визначає межі централізації та децентралізації державної влади.

Основною метою поділу будь-якої держави, зокрема України, на складові частини є організація оптимального управління державою і суспільством.

До елементів поняття форми державного устрою належать такі:

1) адміністративно-територіальний чи політико-територіальний поділ країни, що виражається у поділі єдиної держави на певну кількість територіальних одиниць визначеного рівня (області, райони, округи, комуни тощо):

2) взаємовідносини між центральними та місцевими органами державної влади, котрі уособлюють відповідно державу загалом і її складові частини;

3) спосіб регулювання центральною владою правового статусу складових частин держави та їх владних органів;

4) правові стосунки між територіальними одиницями держави;

5) правові відносини між органами державної влади (центральними і місцевими) та органами місцевого самоврядування, ступінь розвитку та правового захисту самоврядування;

6) спосіб участі складових частин держави у вирішенні загальнодержавних справ;

7) характер фінансової системи держави (централізований чи децентралізований), роль складових частин держави у формуванні бюджету та його здійсненні.

Враховуючи наведене можна визначити державний (територіальний) устрій у будь-якій країні за існуючими нині науковими класифікаціями – він може бути унітарним, федеративним чи конфедеративним. Серед конфедеративних утворень, які формуються на наших очах, слід назвати Союз Росії і Білорусі, укладений в 1997 р. і особливо Європейський союз.

Крім наведеного класичного підходу в класифікації держав за їх територіальним устроєм, існують й альтернативні класифікації “складних держав”. Так наприклад, російський вчений Ю. А. Тихомиров виділяє серед них такі види: а) співдружність націй (типу Британської співдружності); б) співтовариства конфедеративного типу (двох- чи чотирьохсторонні об’єднання Росії з іншими державами); в) співдружність незалежних держав (СНД і Європейський союз з конфедеративними елементами); г) конфедерації (в минулому США, Швейцарія, в останні десятиліття – Сенегамбія); д) універсальні об’єднання держав (типу ООН); е) інституційні міжнародні об’єднання (типу Міжпарламентського союзу); є) функціонально-цільові об’єднання держав (типу Ради Європи); ж) федерації – національні, національно-територіальні, етнічні. Відзначимо, що такий розширений підхід відображає дискусію вчених про відмінність “складних” держав від міжнародних організацій.

Які фактори впливають на характер державного устрою в тій чи іншій країні?

По-перше, спосіб утворення держави. Ті з них, які утворилися на базі кількох держав, як правило, мають складну форму (наприклад, Німеччина). Навпаки, ті, котрі утворилися шляхом відокремлення частини з іншої держави частіше мають унітарний устрій (наприклад, республіки колишнього СРСР).

По-друге, національний склад населення держави. Якщо в одній державі кілька етнічних груп є корінними і не виступають діаспорою державотворчих націй - такі держави, як правило, будуть мати складну форму.

По-третє, державний режим, існуючий в країні. В умовах недемократичних режимів державна влада завжди монополізована центральними органами і тому устрій має централізований характер (колишні СРСР, ЧССР, СФРЮ).