Когнітивна терапія

Загальні положення. Основні положення були сформовані А.Беком в його монографії „Когнітивна терапія і емоційні розлади” (1976), в якій висловлені уявлення про вирішальну роль мислення, пізнавальних (когнітивних) процесів у походженні емоційних порушень.

Когнітивний підхід до емоційних розладів змінює погляд людини на саму себе і свої проблеми. Клієнта вчать можливості побачити в собі індивіда, схильного до породження помилкових ідей, але і одночасно здатного відмовитись від помилкових ідей і їх усунути.

Тільки виявивши і виправивши помилки мислення, клієнт може створити для себе життя з високим рівнем самоздійснення.

Головна ідея когнітивної терапії А. Бека полягає в тому, що вирішальним фактором для виживання організму є переробка інформації. На основі отриманої інформації людина виробляє самостійну програму поведінки. Програма може бути адекватною і неадекватною. У випадку когнітивного порушення в переробці інформації починає формуватися аномальна програма.

Наприклад, людина, для якої ідея можливої раптової смерті має своє значення (в зв’язку з тим, що він втратив когось з близьких людей), може, переживши небезпечний епізод, почати інтерпретувати нормальні тілесні відчуття як сигнал наступаючої смерті. У неї розвивається хворобливо-тривожний стан. З потоку інформації будуть вибиратися лише сигнали небезпеки і блокуватися „сигнали безпеки”, в результаті чого на відносно незначні стимули клієнт реагує як на дуже сильні, небезпечні, що призводить до неадекватних емоційних і поведінкових реакцій, тобто нормальні програми замінюються „програмами тривоги”, „депресивними програмами”, „панічними програмами”.

А. Бек вважає, що в кожної людини в когнітивному функціонуванні є слабке місце – „когнітивна вразливість”, яка є передумовою виникнення у людини психологічного стресу.

Особистість (за А. Беком) формується схемами, або когнітивними структурами, які являють собою базальні переконання. Ці схеми починають формуватися в дитинстві на основі особистісного досвіду та ідентифікації себе зі значущими іншими людьми. Кожна людина формує власну концепцію себе, і оточуючих, світу і концепцію свого існування у світі. Ці концепції підкріплюються подальшим досвідом людини і, в свою чергу, впливають на формування інших переконань, цінностей і позицій.

Схеми є стійкими когнітивними структурами, які стають адаптивними при дії специфічних стимулів, стресів або обставин. Вони можуть бути адаптивними і неадаптивними (дисфункціональними).

Таким чином, емоційні порушення і поведінкові розлади розглядаються як опосередковані когнітивними структурами і актуальними когнітивними процесами (в яких у якості проміжних змінних виступає думка – когніція).

Психологічні порушення, які передують стану нейрофізіологічних розладів, пов’язані з аберацією мислення, тобто з порушенням на когнітивній стадії переробки інформації, які спотворюють бачення об’єкту або ситуації. Спотворені когніції є причиною хибних уявлень і самосигналів і, наслідком, виникнення неадекватних емоційних реакцій.

Когнітивні спотворення – це систематичні помилки в судженнях під впливом емоцій. До когнітивних спотворень відносяться:

1. Персоналізація – схильність інтерпретувати події в аспекті особистісних значень. Клієнт переоцінює як частоту, так і ступінь негативних почуттів, які він викликає в інших людей. Наприклад, люди з підвищеною тривожністю вважають, що багато подій, які з ними не пов’язані, торкаються їх особисто або спрямовані проти них.

2. Дихотомічне мислення. Невротизований клієнт схильний думати крайнощами в ситуаціях, які торкаються його чутливих (вразливих) місць. Події сприймаються тільки в чорних або білих фарбах, тільки як погані або хороші, прекрасні або жахливі. Така властивість називається дихотомічним мисленням. Людина сприймає світ тільки в контрастних фарбах, відкидаючи нейтральні емоційні реакції.

3. Вибіркове абстрагування полягає в концептуалізації ситуації на основі деталі, вилученої із контексту, при ігноруванні іншої інформації. Наприклад, молода людина починає ревнувати свою дівчину, яка схилила голову до іншої, щоб краще її почути.

4. Мимовільні умовисновки – бездоказові або суперечливі очевидним фактам умовисновки. Наприклад, працююча мати в кінці важкого робочого дня робить висновок: „Я – погана мати”.

5. Надгенералізація – невиправдане узагальнення на основі поодинокого випадку. Наприклад, після невдалого побачення жінка робить висновок: „Всі чоловіки однакові. У мене ніколи не буде хороших відносин з чоловіками”.

6. Перебільшення (катастрофізація) – перебіль­шення наслідків будь-яких подій. Наприклад, клієнт думає: „Коли я буду на екзамені нервуватися – я обов’язково „провалюся” і мене одразу виженуть”.