Механізми неврозів

А. Адлер вважає, що невроз – це результат конфлікту між прагненням до могутності і почуттям власної неповноцінності.

Переборювання почуття неповноцінності може іти декількома шляхами:

1. Шляхом успішної компенсації, у результаті чого індивідуум досягає мети у боротьбі за основні життєві блага.

2. Шляхом надкомпенсації (маленький і щуплий намагається бути сильним).

3. Шляхом “занурення у хворобу”, що є захованою тенденцією до досягнення переваги.

Останній шлях, за А. Адлером, є неврозом. У той же час, коли здорова людина ставить перед собою більш-менш реальні досяжні цілі, невротик ставить перед собою фіктивні, заздалегідь невиконані цілі.

Розвинутий невроз одночасно маскує власну неспроможність і є засобом підкорення собі оточуючих.

А. Адлер розцінив невроз не як хворобу, а як своєрідний характер, деформований життєвий стиль, а шлях вибраний невротиком – як компенсаторне пристосування до соціального середовища.

Виходячи з цього, лікування невротиків, за А. Адлером, повинно зводитись до його перевиховування, корекції фіктивних життєвих цілей, що вимагає їх переводу із підсвідомості у свідомість.

Етапи індивідуальної психотерапії

А. Адлер виділив три основні етапи індивідуальної психотерапії:

1. Розуміння психотерапевтом специфічного для пацієнта життєвого стилю.

2. Допомога пацієнту у розумінні себе і своєї поведінки.

3. Формування у пацієнта підвищеного соціального інтересу.

Перший етап. Щоб розпізнати життєвий стиль, А. Адлер просив пацієнта детально розповісти про себе. Особливу увагу він звертав на спомини раннього дитинства, з’ясовував чи не мали місце фізична неповноцінність, гіперопіка або їх відсутність. А. Адлер підкреслював, що не буває “випадкових споминів”. Пам’ять пацієнта вибирає ті спомини, які мають відношення до сьогоднішньої ситуації.

При бесіді з пацієнтом, важливим є звертати увагу не тільки на зміст повідомлення, але і на особливості поведінки пацієнта, позу, міміку, інтонацію.

Крім повідомлення, матеріалом для аналізу служать сновидіння, вільні асоціації, малюнки та інше.

Другий етап. Основна проблема невротика, вважає А. Адлер, полягає в помилковій схемі аперцепції і визначається нереалістичністю і недосяжною мети переваги.

Головна задача психотерапевта полягає у тому, щоб виявити справжню структуру життєвого стилю пацієнта, виявити його фіктивні цілі і перевести їх у форму свідомості.

Усвідомлена фіктивна мета, за А. Адлером, втрачає здатність вирішальним чином впливати на поведінку людини.

Зрозуміти себе – це означає, найперше, усвідомити, яке місце ти займаєш в оточуючому світі, навчитись бачити свої помилки і розуміти їх наслідки.

Тут повинна бути тісна співпраця лікаря і пацієнта. Пояснення лікаря повинні бути ясними і детальними, а головне - звернуті до безпосереднього досвіду пацієнта.

Від пацієнта вимагається терпіння і бажання зрозуміти лікаря.

А. Адлер підкреслював, що дійсна зміна природи пацієнта – тільки його власна справа. На лікування і його успіх треба дивитись не як на успіх консультанта, а як на успіх пацієнта. Консультант лише вказує на помилки, всього іншого повинен досягти сам пацієнт.

Третій етап. А. Адлер переконаний у тому, що в основі переживань і прагнень невротика лежить турбота про власний престиж, і головна задача лікаря полягає у тому, щоб переключити інтереси пацієнта з власної персони на інтереси суспільства.

В основі індивідуальної психології лежить розуміння кожної людини як інтегрованої цілісності, яка невід’ємна від соціального середовища.

А. Адлер один з перших заклав основи “соціальної орієнтації” у лікуванні хворого, створивши базу для цілого напряму психотерапії.