Етичні принципи психотерапевта

У системі регуляції діяльності професіонала істотну роль грають етичні принципи. Вони закріплюють права й відповідальність, тип відносин учасників психотерапевтичного процесу. Професійні співтовариства санкціонують систему норм, які зобов'язаний знати й на які орієнтується у своїй роботі психотерапевт. У нашій країні поки немає досить авторитетного співтовариства, що може виконувати такі функції. Консультаційна практика непрофесіоналів, а також ігнорування етичних норм окремими психологами багато в чому дискредитують імідж психотерапевта в нашій країні.

Особливою проблемою є те, що права клієнта не захищені законодавчо. Повністю відсутня судова практика розгляду справ про порушення прав обох учасників психотерапевтичного процесу. У цій ситуації особливо зростає значення етичних норм, хоча вони й носять лише рекомендаційний характер. Нижче будуть описані найбільш загальні принципи, що забезпечують дотримання професійної етики в психотерапевтичному процесі, прийняті й визнані об'єднаннями психотерапевтів у різних країнах.

1. Відповідальність. Психотерапевт приймає на себе відповідальність за організацію, хід і результат психотерапії. Його робота повинна будуватися на основі врахування інтересів клієнта. Важливо правильно розуміти ці інтереси. Спеціального розгляду вимагає когнітивна відповідальність. Під цією нормою розуміється, що психотерапевт відповідає за свої знання й розуміє границі своєї компетентності.

Як правило, психотерапевти мають сертифікат, що засвідчує їхнє право на практику. Спеціалізація в психотерапії припускає наявність знань в області загальної, соціальної, вікової, педагогічної, медичної психології, патопсихології, психодіагностики й т.п. Крім теоретичної підготовки від психотерапевта потрібні спеціальні навички й уміння. Нарешті, він повинен мати певні особистісні характеристики. Насамперед психотерапевт повинен усвідомлювати й уміти вирішувати власні проблеми, тому що вони провокують помилки в роботі.

Психологові важливо розвивати вміння розуміти й задовольняти адекватним способом свої глибинні потреби.

2. Конфіденційність є другим важливим принципом у роботі психотерапевта. Дотримання інтересів клієнта вимагає зберігати в таємниці все, що відбувається під час сеансу. При цьому варто враховувати позицію й статус психотерапевта в системі професійної комунікації. Він не повинен надавати інформацію про клієнта якій-небудь посадовій особі. Не слід говорити про зміст роботи й батькам, навіть якщо вони з'явилися ініціаторами звернення дитини за допомогою. Насамперед психотерапевт відстоює права свого клієнта, і конфіденційність є їхньою істотною частиною. Серед інших факторів дотримання цього принципу викликає довіру до фахівця й сприяє встановленню гарних терапевтичних відносин.

У той же час конфіденційність має свої границі, і про їх варто попередити клієнта на початку роботи. Якщо клієнт повідомив яку-небудь інформацію про можливу небезпеку для свого життя, здоров'я, благополуччя або життя інших людей, то психотерапевт повинен вжити заходів для її запобігання. А це може зажадати втручання інших осіб і розголошення інформації.

3. Наступне положення пов'язане з відношенням до клієнта. Воно повинне базуватися на прийнятті клієнта таким, яким він є. Тоді він стає здатним прийняти себе. Парадоксальність цієї ситуації полягає в тому, що тільки прийнявши себе, людина здатна змінюватися. Позиція психотерапевта складається не в оцінці ваги гріха, не у виправданні клієнта, не в порадах, а в допомозі особистісному росту. При цьому за клієнтом залишається право вибору й темпу, і характеристик психотерапії.