Передмова

Метою навчального посібника є ознайомлення студентів спеціальності “Психологія” з теоретичними концепціями та окремими методиками психотерапії.

Психотерапія – метод психологічного впливу на психіку пацієнта з метою зменшення або ліквідації психопатологічної (в першу чергу невротичної і психосоматичної) симптоматики. Метою психотерапії у вузькому розумінні цього слова є зцілення пацієнта від психопатологічної симптоматики в рамках невротичних, особистісних або психосоматичних розладів. Психотерапія відноситься переважно до сфери медичної діяльності.

Традиційно виділяють три підходи до проведення психотерапії: психодинамічний, поведінковий (біхевіоральний) і екзистенційно-гуманістичний.

У навчальному посібнику подається коротка характеристика методів і психотехнік, які вкладаються в рамки трьох основних напрямів розвитку психотерапії: психодинамічного, поведінкового, феноменологічно-гуманістичного.

У рамках поведінкового напряму детально викладені теоретичні засади і технічні прийоми нейролінгвіністичного програмування, яке знаходить багато прихильників серед професійних психологів, незважаючи на складність застосування цього методу.

У рамках феноменологічно-гуманістичного напряму психотерапії викладені теоретичні засади і основні психотехніки терапії центрованої на клієнті за Карлом Роджерсом, трансактного аналізу, гештальттерапії та психодрами.

Вибір конкретної психотерапевтичної методики залежить від об’єктивних:

1. характеру психопатологічного синдрому;

2. етіопатогенезу психічних розладів;

3. індивідуально-психологічних властивостей пацієнта;

та суб’єктивних:

4. індивідуально психологічних особливостей психотерапевта;

5. глибини психотерапевтичних знань і навичок;

6. ситуаційних моментів, зокрема наявності часу і відповідного місця для проведення сеансу, факторів.

Найпоширенішими є такі методи психотерапії: сугестивні (гіпноз і інші форми навіювання), психоаналітичні (психодинамічні), поведінкові (біхевіоральні), екзистенційно-гуманістичні.

За останні 10 років Українська Спілка психотерапевтів недирективних (альтернативних) методів психотерапії, яка є дійсним членом Європейської Асоціації Психотерапії, проводить підготовку психотерапевтів з індивідуального та групового психоаналізу, клієнт-центрованої психотерапії (за К.Роджерсом), сімейної психотерапії, гештальттерапії, психодрами. Але домінуючими в Україні є все-таки сугестивні методи психотерапії.

Описані у посібнику психотерапевтичні підходи припускають наявність такого клієнта, що може й бажає входити у свій внутрішній світ, досліджувати його. Це рефлексивний і відповідальний клієнт. Психотерапевтичне знання є елементом культури суспільства й містить, крім інструментальних, ідеологічні концептуальні елементи, тобто подання про психічне здоров'я, особистісномий розвиток, про цілі і змістах такого розвитку. У ряді випадків психотерапія переростає в аутопсихотерапію, у якій терапевт стає інструктором, учителем, наставником.

Психологічна допомога в Україні поки що не має законодавчої основи. Закон України про психологічну допомогу відсутній. Українська Спілка психотерапевтів у своїй роботі керується Страсбурзькою декларацією з психотерапії 1990 року. Ця декларація є основою діяльності Європейської Асоціації Психотерапії, а відповідно - всіх національних Психотерапевтичних Асоціацій Європи, в тому числі й України. Основний зміст її – визнання того, що психотерапія є окремою науковою професією.

Психотерапія - це спосіб життя, а не просто професія. Неправильно, якщо психотерапевт "прив'язує" до себе пацієнтів, одержуючи від них відчуття власної харизми, величі. Це вже не психотерапія, а гра в психотерапевта.

Хотілося б пригадати слова апостола Павла: "Навчаннями різними і далекими не захоплюйтеся; тому що добре благодаттю зміцнювати серця, а не стравами, від яких не одержали користі ті, що займалися ними" (Евр.13,9). Освоюючи психотерапію, намагайтеся осягти її серцем, душею, через особисті переживання.

Опорні конспекти лекцій з курсу

Основні напрямки психотерапії

Психодинамічний напрям

Психоаналіз З. Фрейда

Історична довідка. Зігмунд Фрейд – творець напряму, який став відомим під іменем глибинної психології і психоаналізу. Народився 6 травня 1856 року у невеличкому моравському містечку Фрайбузі в сім’ї небагатого торгівця шерстю.

Вже з раннього дитинства З. Фрейд відрізнявся гострим розумом, працелюбством, любов’ю до читання.

У 17 років Фрейд з відзнакою закінчив гімназію і став студентом медичного факультету Віденського університету.

Навчаючись в університеті, З. Фрейд одночасно працював у фізіологічній лабораторії Ернста Брюкке, у якій самостійно проводив дослідження з гістології, анатомії і неврології.

У 26 років З. Фрейд отримав ступінь доктора медицини.

У 1885 – 1886 роках, дякуючи допомозі Е. Брюкке, З. Фрейд працює у Парижі, у Сельпетрієрі, під керівництвом знаменитого невролога Шарко.

Особливе враження на нього справили дослідження з використанням гіпнозу для викликання і усунення хворобливих симптомів у хворих на істерію. Спостерігаючи за цими дослідженнями, З. Фрейд зрозумів, що істерія є психічним порушенням і вимагає передусім психологічного пояснення.

У 1889 р. З. Фрейд відвідав Нансі, де познайомився з Лебелем і Бернгеймом, які також займались дослідженням істерії та гіпнозу.

Під впливом цих поїздок у З. Фрейда склалося певне уявлення про механізми подібних захворювань. З’явилась думка про наявність психічних процесів, які знаходяться поза сферою свідомості, впливають на поведінку хворих, хоч самі хворі про це не знають.

Після повернення у Відень З. Фрейд знайомиться з відомим практикуючим лікарем Йосифом Брейєром, який використовував оригінальний метод лікування жінок хворих на істерію. Суть методу полягала у тому, що він вводив пацієнтку у стан гіпнозу, після чого запропоновував їй згадати і розповісти про події, які спричинили прояв хвороби.

Інколи ці згадування супроводжувались бурхливими емоціями, плачем, але тільки у таких випадках найчастіше наступало полегшення, інколи і видужування. Брейєр назвав цей метод давньогрецьким словом “катарсис” (очищення). Результати своїх спостережень учені опублікували у роботі “Дослідження істерії” (1895 р.).

З часом З. Фрейд помітив, що гіпноз, як засіб проникнення до забутих хворобливих переживань, не завжди є ефективним.

З. Фрейд був вимушений шукати новий шлях до забутих переживань. Нарешті він його віднайшов у вільних асоціаціях, у тлумаченні сновидінь, неусвідомлених жестах, обмовках, забуваннях.

У 1896 р. Фрейд вперше вжив термін психоаналіз, під яким розумів одночасно і метод дослідження психічних процесів, і метод лікування неврозів.

У 1900 р. вийшла книга З. Фрейда “Тлумачення снів”, яка за оцінкою самого З. Фрейда, містить найцінніші відкриття, зроблені ним.

У наступному році з’явилась ще одна книга – “Психопатологія буденного життя”, а за нею ціла серія праць: “Три нариси з теорії сексуальності” (1905), “Про психоаналіз. П’ять лекцій” (1910), “Леонардо да Вінчі” (1910), “Тотем і табу” (1913).

Психоаналіз набуває популярності. Навколо З. Фрейда формується гурток однодумців: Альфред Адлер, Карл Юнг, Карл Абрахам, Отто Ранк.

Психоаналіз із методу лікування перетворюється в загальнопсихологічне вчення про особистість та її розвиток.

У Зальцбурзі у 1908 р. відбувся І Міжнародний психоаналітичний конгрес, а у 1909р. став виходити “Міжнародний журнал психоаналізу”. У 1920 році був відкритий Психоаналітичний інститут у Берліні, а потім у Відні, Лондоні, Будапешті, Нью - Йорку, Чикаго.

У 1923 році З. Фрейд важко захворів (рак шкіри обличчя), але, незважаючи на це, він плідно працював: повний збірник його праць складає 24 томи.

Остання робота З. Фрейда “Нариси психоаналізу” вийшла у 1940 році вже після його смерті.

У 1938 році З. Фрейд змушений був покинути Відень і виїхати у Англію, де і помер 27 вересня 1939 року.

Загальні положення. Центральним поняттям про причини порушення в поведінці і емоційному житті клієнта є поняття конфлікту.

Усі психокорекційні і психотерапевтичні методи спрямовані на вирішення цих конфліктів.

Головною задачею психолога є доведення до свідомості клієнта конфліктної ситуації, яка пов’язана з неприйнятливістю для нього неусвідомлених потягів. Саме усвідомлення наявності неусвідомлених потягів, імпульсів і самої конфліктної ситуації і є основним шляхом вирішення цих конфліктів.

Корекційна робота психоаналітика проводиться в двох основних напрямах:

1. Робота з клієнтом над усвідомленням неусвідомленого і прийняття клієнтом ефективної і реалістичної інтерпретації.

2. Робота з клієнтом по підсиленню його “Его” для побудови реалістичної поведінки.

Психотерапевтичний процес у психоаналізі включає такі процедури:

7. конфронтацію;

8. кларифікацію (прояснення);

9. інсайт (від англ. insigt – прозріння);

10. інтерпретацію;

11. проробку.

Конфронтація використовується для того, щоб показати клієнту, що він чогось боїться, уникає, для виділення того психологічного феномену, який повинен стати предметом аналізу.

Кларифікація полягає в чіткому фокусуванні значущих деталей.

Інсайт – це вид пізнання, який призводить до негайного розв’язання або до нового розуміння проблеми.

Інтерпретація передбачає перетворення неусвідомлених деталей в усвідомлені.

Проробка включає комплекс процедур і процесів, які необхідно здійснити після інсайту (миттєвого прозріння). Це трудомістка і довготривала частина психоаналітичної роботи, так як вимагає багато зусиль для переборювання опірності, яка стає на шляху перетворення особистості.

Психотехніки. Психоаналіз включає в себе п’ять базисних технік:

1. Метод вільних асоціацій.

2. Тлумачення сновидінь.

3. Інтерпретація.

4. Аналіз опірності.

5. Аналіз перенесення.

1. Метод вільних асоціацій полягає в тому, що психолог-аналітик пропонує клієнту висловлювати будь-які думки, які з’являються у клієнта і відображають його переживання, якими б абсурдними і помилковими вони не здавалися.

2. Тлумачення сновидінь клієнта передбачає розкриття прихованого змісту сновидінь і спонукання клієнта до висловлювань вільних асоціацій, які пов’язані з цими сновидіннями і з метою допомогти клієнту усвідомити реальні події минулого і теперішнього, які викликали появу тих чи інших картин сновидінь.

3. Інтерпретація являє собою роз’яснення незрозумілого або захованого для клієнта значення деяких аспектів його переживань і поведінки. При цьому неусвідомлені феномени стають усвідомленими.

4. Аналіз опірності передбачає забезпечення усвідомлення клієнтом своїх “Его”-захисних механізмів і застосовування необхідної конфронтації по відношенню до них, враховуючи, що саме “Его” є головною перешкодою усвідомлення особистісних проблем.

Суттєвим моментом в аналізі опірності є не переборювання “Его” (тому що психологічний захист необхідний), а усвідомлення захисту як психологічного механізму, який сліпо діє там, де захисна функція його вже не потрібна.