3. Соціальна мобільність. Історичні типи стратифікації.

Складовою частиною теорії соціальної стратифікації є поняття соціальної мобільності, цей термін ввів П. Сорокін.

Соціальна мобільність - це зміна індивідом чи групою соціальних позицій, місця в суспільстві.

Зараз цей термін використовується для характеристики „закритості” або „відкритості” суспільства.

Соціальна мобільність є двох видів: горизонтальна ( територіальна, релігійна, сімейна, політична та ін.) і вертикальна ( економічна, політична, професійна та ін.)

Історичні типи стратифікації.

1. Раби

2. Касти закриті суспільства

3. Стани

4. Класи - відкриті суспільства

Закриті суспільства – це ті суспільства, де соціальні переміщення з нижчих страт у вищі, або заборонені, або обмежені.

Відкриті суспільства – це ті, де соціальні переміщення ніяк не обмежені.

Поняття „клас” використовується зараз в двох значеннях: 1) клас в ленінському розумінні (приналежність до засобів виробництва); 2) клас – це будь-яка соціальна страта суспільства.

4. Проблема стратифікації суспільства в тому, що різні соціологічні школи

по-різному поясняють виникнення соціальної нерівності, тобто соціальної стратифікації:

а) функціональний підхід (40рр.ХХ ст.) створена Т. Парсонсом, Р. Мертоном, У. Муром, К. Девісом. Причина стратифікації – розподіл функцій в суспільстві, щоб суспільство існувало треба виконувати різні функції:

- життєво необхідні;

- дуже важливі;

- другорядні;

- незначні.

Індивіди теж різні: талановиті і ні, хворі і здорові, ледачі і працьовиті.

Завдання, яке стоїть перед суспільством - так розмістити індивідів, щоб найбільш важливі функції виконувались найбільш талановитими і компетентними. Таким чином, стратифікація природна, неминуча, забезпечує оптимальне функціонування суспільства.

б) конфліктологічний підхід: аналізує соціальну стратифікацію з позиції теорії конфлікту. Соціальна стратифікація виникає з боротьби груп, з конфлікту між ними. К.Маркс, якого можна вважати прихильником цього підходу, пов’язує соціальну нерівність з різним становищем груп в системі матеріального виробництва із відмінним їх ставленням до засобів виробництва. Німецький соціолог Р.Дарендорф пропонує за основу стратифікації взяти політичне поняття “авторитет”, яке найбільш точно характеризує відношення влади, боротьбу між соціальними групами за владу. Тому він поділяє сучасне суспільство на:

• управителів ( управителі-власники і управителі-не власники);

керованих (робоча аристократія і некваліфіковані робітники). Між ними новий (проміжний) „середній клас” – продукт асиміляції.

в) еволюційний підхід (70-80 рр. ХХст.) – це синтез функціонального і конфліктологічного підходів. Представники цього підходу американські вчені - Герхард та Джин Лєнскі. Вони створили модель соціально-культурної еволюції суспільства і показали, що стратифікація не завжди була необхідною та корисною. На ранніх етапах розвитку ієрархія була практично відсутня, згодом з’являється внаслідок природних потреб, частково ґрунтуючись на конфлікті, що виникає у результаті розподілу додаткового продукту.

Сучасні суспільні системи мають тенденцію до укладання своїх структур і тому вимагають принципово нових методологічних підходів, бо і теорія стратифікації не є абсолютно досконала.

Соціальна структура суспільства не є раз і назавжди даною, а являє собою динамічне ціле.

Соціологи стверджують, що дати єдину сукупність належності до якоїсь страти практично неможливо, але в суспільстві завжди присутні три стратифікаційні системи, які є визначальними засадами суспільної диференціації:

• економічна;

• професійна;

• політична.