До машинобудування входять такі галузі:

Сільськогосподарське машинобудування; тракторобудування; Приладобудування;

Електротехнічне машинобудування; Автомобілебудування ; Хімічне і нафтохімічне;

Верстатобудування та інструментальне машинобудування; Машинобудування для легкої та харчової промисловості; виробництво побутових машин; Будівельно-дорожне та комунальне машинобудування; Гірничо-шахтне і гірничо-рудне машинобудування.

15 16 Важке машинобудування включає виробництва металургійного, гірничо-шахтного, підйомно-транспортного та енергетичного устаткування. Переважна більшість підприємств важкого машинобудування розміщується в Донецькому та Придніпровському економічних р-х, де є взаємопоєднання сировини і споживача продукції. Найбільші центри: Краматорськ, в якому діють два заводи: Старо-Краматорський і Ново-Краматорський. Важливе місце в структурі важкого машинобудування займає виробництво підйомно-транспортних машин. Найбільші підприємства підйомно-транспортного машинобудування розташовані у Львові (завод “Автонавантажувач”), а також у Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Нікополі, Прилуках, Золотоноші (Черкаська обл.), Ківерцях (Волинська обл.), Слов’янську. Найбільшим центром енергетичного машинобудування є Харків, в якому розташовані заводи: “Електроважмаш”, турбінний ім. С.М.Кірова, “Електромашина” та електромеханічний (ХЕМЗ). Найбільшим гігантом галузі є турбінний завод ім. С.М. Кірова, який випускає устаткування для всіх видів електростанцій. Його продукція не лише використовується в Україні, а й поступає на експорт. Базовою галуззю машинобудування є верстатобудування. Цент­ром виробництва важких верстатів є Краматорськ. Іншими центрами верстатобудування є Київ (завод верстатів-автоматів ім. Горького), Харків (завод агрегатних верстатів), Одеса (верстатобудівний), Запоріжжя (верстатобудівний), Житомир (верстатів-авто­матів). Заводи неметаломісткого верстатобудування розміщені у Мелітополі, Лубнах, Корсунь-Шевченківському. У структурі загального машинобудування провідне місце зай­мають транспортне і с/г машинобудування, вир-во промислового технологічного та будівельного обладнання. Підприємства названих галузей орієнтуються у своєму розміщенні в основному на споживача готової продукції, а також на наявність металу.

Основні центри морського суднобудування є Миколаїв, Херсон. У Керчі випускають танкери, у Києві — морські траулери. Судноремонт і виробництво невеликих морських суден є в Одесі, Іллічівську та Маріуполі. В Севастополі виробляють морські крани. Річкове суднобудування розвинуте в Херсоні та в Києві. Автомобілебудування — це відносно молода галузь машинобудування України. Автозаводи України випускають великовантажні (Кременчук), малолітражні легкові (Запоріжжя) автомобілі.

В Україні добре розвинуте виробництво обладнання для різних галузей народного господарства. Зокрема, обладнання для хімічної промисловості виробляють у Києві, Сумах, Полтаві, Дніп­ропетровську, Дніпродзержинську, Павлограді, Фастові, Львові, Дрогобичі, Горлівці, Костянтинівці. Центрами виробництва обладнання для харчової промисловості є Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Мелітополь, Миколаїв, Херсон, Кіровоград.

Галузі точного машинобудування відзначаються мінімальною металомісткістю й зорієнтовані на райони високої технічної культури, наявність науково-дослідної бази і висококваліфікованих кадрів. Найбільшими центрами електронної та радіотехнічної промисловості (виробництво автоматичних систем управління, обчислювальної техніки, радіоапаратури) є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Сімферополь, Одеса, Львів, Вінниця, Чернівці; радіоелектроніки — Львів (телевізори, магнітофони і кінескопи), Київ, Сімферополь, Сміла (телевізори), Суми (електронні мікроскопи), Одеса (кіноапаратура). Виробництво приладів та інструментів має експортноутворююче значення.

20 Лісопромисловий комплекс (ЛПК) України — це су­купність підприємств, пов'язаних з вирощуванням і переробкою (до одержання кінцевої продукції) лісової сировини. До його складу входять: лісове господарст­во, лісозаготівельна промисловість, галузі лісової про­мисловості по механічній і хіміко-механічній та хімічній переробці дере­вини, а також гідролізна і дубильно-екстракційна про­мисловість, обслуговуючі виробництва, заводи по виготов­ленню предметів праці для окремих галузей, підприєм­ства матеріально-технічного постачання, галузі і заклади невиробничого обслуговування.

Продукція ЛПК використовується в маши­нобудуванні, легкій промисловості, на транспорті, у зв'язку, в будівництві.

Лісовий фонд України характеризується переважанням листя­них і хвойних порід і нерівномірним розміщенням ресурсів дере­вини по території. Найбільша концентрація їх в Українських Кар­патах (40,5% площі цього регіону), Кримських горах (32%) і на Поліссі (25,1%); у лісостеповій зоні цей показник становить 13,2%, у степовій — 3,8%. До найбільш лісистих областей нале­жать Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і Чернівецька.

У Карпатах і на Поліссі заготовляють понад 90% всього лісу України. Це становить щорічно близько 14,5 млн.куб.м. деревини.

Для лісового господарства України характерні захисний та захисно-промисловий напрями ведення. Заготівлю деревини в порядку рубок головного користування проводять у межах розрахункової лісосіки, а при веденні рубок догляду за лісом — виходячи з не­обхідності поліпшення породного складу та якості лісів.

Забезпечення ЛПК сировиною здійснюватиметься переважно за рахунок більш повного і раціонального використання власних лісосировинних ресурсів. До основних напрямів вирішення сиро­винної проблеми в перспективі можна віднести:

— поліпшення структури споживання деревини і лісоматеріалів;

— залучення до промислової переробки всієї маси економічно доступних ресурсів низькоякісної, дрібнотоварної лісосировини і деревних відходів;

— удосконалення діючих, впровадження нових ресурсозбері­гаючих і маловідходних технологій та процесів, здатних забезпе­чити зниження витрат деревини;

— розширення сфери застосування ефективних замінників лі­соматеріалів;

— збільшення лісозаготівель за рахунок інтенсифікації лісо­користування, створення високопродуктивних плантаційних лісо­насаджень.

21 Будівельний комплекс (Бк) – це сукупність галузей матеріального виробництва і проектно-пошукових робіт, які забезпечують капітальне будівництво. До складу Бк входять такі галузі матеріального в-ва: будівництво, промисловість будівельних матеріалів, в-во будівельних конструкцій і деталей. У ряді наукових досліджень структура Бк розуміється більш широко: до нього включається також будівельне і дорожне машинобудування, спеціальна інфраструктура. Будівництво охоплює всі регіони країни. Потужні будівельні організації створені у великих містах. Так у Києві діють холдінгова компанія „Киівміськбуд”, спеціалізовані будівельні організації по монтажних роботах, транспортному, нафтогазовому, водогосподарському будівництву. Великий обсяг різноманітних будівельних робіт виконують енергетики: створені проектно-пошукові інститути галузевого профілю. Нині в-во будівельних матеріалів більше ніж наполовину зосереджено в рамках будівельної індустрії,тобто в системі підрядних будівельних організацій. Таким чином, будівельна індустрія і промисловість будівельних матеріалів дуже тісно взаємодіють між собою, формуючи специфічні індустріально будівельні територіальні сполучення. Сучасне життя суспільства без ефективного функціонування Бк просто не можливе. Рівень його розвитку впливає на формування пропорцій і темпів розвитку галузей народного господарства, РПС і розвиток регіонів. Від розвитку цієї галузі залежить будівництво житла, створення нових міст і

22 Україна має потужну сировинну базу для хімічної промисловості, тобто запаси майже всіх видів мінеральної хімічної сировини: вугілля, природного газу, нафти, сірки, кухонної і калійної солі, титанових руд.

Запаси вугілля на тер Укр зосереджені в основному в трьох басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському. Крім того, запаси вугілля є на тер Харківської і Полтавської областей та Закарпатської вугленосної площі. Найбільше зниження обсягів видобутку відублося за цей час у Дніпровському буровугільному басейні – на 84,8%, тоді як у Донецькому – на 51,1%, а Львівсько-Волинському – на 65,7%. Нафту і природний газ в Україні видобувають у Передкарпатті, на Лівобережжі та в Причорноморському нафтогазоносному регіоні. Провідне місце належить Лівобережжю. Тут, у Чернігівській, Сумській та Полтавській обл. є родовища високоякісної нафти. Значні родовища газу зосереджені в Харківській обл., серед яких особливо відоме Шебелинське. Україна має практично невичерпні запаси кухонної солі, більше ніж половина яких припадає на Артемівсько-Слов’янське родовище Донбасу. У Прикарпатті є ряд родовищ калійних солей: великі родовища в Івано-Франківській(Калуш) і Львівській(Стебник)обл.. Найбільше родовище фосфоритів – Кролевецьке в Сумській обл.. Основні родовища титанових руд є в Житомирській і Дніпропетровській обл..

23 Лісовий фонд України характеризується переважанням листя­них і хвойних порід і нерівномірним розміщенням ресурсів дере­вини по території. Найбільша концентрація їх в Українських Кар­патах (40,5% площі цього регіону), Кримських горах (32%) і на Поліссі (25,1%); у лісостеповій зоні цей показник становить 13,2%, у степовій — 3,8%. До найбільш лісистих областей нале­жать Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і Чернівецька.

У Карпатах і на Поліссі заготовляють понад 90% всього лісу України. Це становить щорічно близько 14,5 млн.куб.м. деревини.

Для лісового господарства України характерні захисний та захисно-промисловий напрями ведення. Заготівлю деревини в порядку рубок головного користування проводять у межах розрахункової лісосіки, а при веденні рубок догляду за лісом — виходячи з не­обхідності поліпшення породного складу та якості лісів.

24 Будівельний комплекс (Бк) – це сукупність галузей матеріального виробництва і проектно-пошукових робіт, які забезпечують капітальне будівництво. До складу Бк входять такі галузі матеріального в-ва: будівництво, промисловість будівельних матеріалів, в-во будівельних конструкцій і деталей. У ряді наукових досліджень структура Бк розуміється більш широко: до нього включається також будівельне і дорожне машинобудування, спеціальна інфраструктура. Будівництво охоплює всі регіони країни. Потужні будівельні організації створені у великих містах. Так у Києві діють холдінгова компанія „Киівміськбуд”, спеціалізовані будівельні організації по монтажних роботах, транспортному, нафтогазовому, водогосподарському будівництву. Великий обсяг різноманітних будівельних робіт виконують енергетики: створені проектно-пошукові інститути галузевого профілю. Нині в-во будівельних матеріалів більше ніж наполовину зосереджено в рамках будівельної індустрії,тобто в системі підрядних будівельних організацій. Таким чином, будівельна індустрія і промисловість будівельних матеріалів дуже тісно взаємодіють між собою, формуючи специфічні індустріально будівельні територіальні сполучення. Сучасне життя суспільства без ефективного функціонування Бк просто не можливе. Рівень його розвитку впливає на формування пропорцій і темпів розвитку галузей народного господарства, РПС і розвиток регіонів. Від розвитку цієї галузі залежить будівництво житла, створення нових міст і сіл,окремих р-нів. Бк підтримує в належному стані обороноздатність країни, створює передумови для зростання в-ва в усіх галузях господарства.

25, 26 АПК – це сукупність галузей господарства, що виконують функцію забезпечення населення продуктами харчування і предметами народного споживання с/г походження. АПК значною мірою визначає розвиток кр-ни, рівень життя населення, його забезпеченість продуктами харчування, а промисловість с/г сировиною. В АПК зайнято близько 1/3 всієї чисельності працівників народного господарства. На частку його галузей припадає понад 30% основних виробничих фондів. Галузі АПК формують близько 1/3 національного доходу і майже 2/5 валового суспільного продукту. АПК – складний комплекс, де економічно, технологічно та організаційно взаємопов’язані між собою багато галузей і в-в. АПК має надто складну функціональну і галузеву структуру. До його складу входять 3 основні сфери: 1) с/г вир-во – рослинництво і тваринництво, що створює сировинну базу АПК – це його основна ланка;2)галузі, що створюють матер-техн-ні засоби для галузей АПК. Це с/г машинобуд-ня, вир-во засобів захисту рослин, мінеральних добрив;3)галузі, що забезпечують переробку с/г продукції (харчова, легка). У сучасних умовах для успішного розвитку всіх галузей АПК створюються нові форми організації агропромислового в-ва – агропромислові об’єднання, агро комбінати, агрофірми, асоціації. В сучасних умовах розвитку науково-технічного прогресу здійснюється інтеграція науки і в-ва на основі створення науково-виробничих систем. В Україні успішно функціонує науково-виробнича система „Кукурудза” в Дніпропетровській обл..

27 Крім цих основних сфер, до АПК входять виробнича і соціальна інфраструктури у тій частині, що працює на потреби цього комплексу. Йдеться про транспорт, складське господарство, матеріально-технічне постачання, інженерні споруди, в тому числі іригаційні системи, заготівлю, зберігання сільськогосподарської продукції, інформаційне забезпечення, спеціалізовану торгівлю, комунально-житлове господарство, культурне та медичне обслуговування тощо.

Доповнюючою ланкою АПК є наукові заклади та підготовка кваліфікованих кадрів для забезпечення його ефективного функціонування.

За виробничою ознакою до складу АПК входять продовольчий комплекс і непродовольчий. Продовольчий комплекс - це сукупність галузей, пов'язаних з виробництвом продуктів харчування рослинного і тваринного походження. Крім того, до продовольчого комплексу (ПК) входять виробництва, що технологічно не належать до сільського господарства. Це - виробництво солі, мінеральних вод, вилов риби та ін.

29 Під впливом цих факторів в Україні сформувалися три сільськогосподарські зони. Класифікують їх залежно від галузей сільськогосподарського виробництва, що у них мають найбільше значення. Якщо у зоні більше продукції дає тваринництво, то і назву її прийнято починати із спеціалізації тваринництва.

Зона молочно-м'ясного скотарства, свинарства, льонарства, картоплярства й зернового господарства (поліська) охоплює більшу частину Полісся і прилеглі райони Лісостепу. Для неї характерний низовинний рельєф, помірно континентальний, з незначним надмірним або достатнім зволоженням клімат, а також: лісова й лучна рослинність на дерново-підзолистих, інколи заболочених грунтах. У рослинництві провідними є вирощування льону, картоплі. Зернове господарство задовольняє в основному місцеві потреби. Найбільше значення у межах зони мають пшениця, гречка і жито. Спеціалізація рослинництва, природні умови зумовили розвиток молочно-м'ясного скотарства і свинарства.

Буряківничо-зернова зона з м'ясо-молочним скотарством і свинарством (лісостепова) займає більшу частину Лісостепу і прилеглі до нього райони Полісся, Передкарпаття та Степу. В її межах переважають чорноземні грунти з достатнім зволоженням. Це основний район вирощування цукрових буряків в Україні. Значні площі у лісостеповій зоні займають посіви озимої пшениці та кукурудзи на зерно. Тваринництво спеціалізується на вирощуванні та відгодівлі на м'ясо великої рогатої худоби, свиней. На правобережжі сільськогосподарської зони, особливо в Придністров'ї, розвинуте садівництво.

Зона зернових і олійних культур з розвинутим овочівництвом, баштанництвом, виноградарством, скотарством, свинарством і вівчарством (степова) займає більшу частину Степу країни. Характеризується вона переважанням родючих чорноземних грунтів, недостатнім зволоженням, теплим і посушливим кліматом, високим ступенем розораності земель. Зерновими тут зайнято понад половину посівних площ. Основні зернові культури — озима пшениця, кукурудза, а з технічних — соняшник, у північній частині зони — цукрові буряки, льон-кудряш. Степова зона є найбільшим виробником зерна і соняшника в Україні. Важливе значення мають також садівництво, виноградарство й баштанництво. У тваринництві провідними є скотарство і свинарство, на півдні розвинуте вівчарство. Зростає роль птахівництва.

30 Сільськогосподарські угіддя України займають 41,7 млн га, або 69,1%, загальної земельної площі. Земельний фонд характеризується великою часткою сільськогосподарських угідь, що є основою розвитку високоефективного сільськогосподарського виробництва.

У загальній площі сільськогосподарських угідь площа ріллі становить 32,4 млн га (77,8%), сіножатей - 2,4 млн га (5,8%), пасовищ -5,5 млн га(13,2%), багаторічних насаджень-0,4 млн га (1,0%). Структура сільськогосподарських угідь свідчить про високий рівень їхньої розораності, що, з одного боку, характеризує інтенсивне використання землі в сільському господарстві, а з іншого, необхідність відповідних заходів щодо захисту земель від вітрової і водної ерозії.

31 Розміщення галузей рослинництва орієнтується на райони з достатньою кількістю орних земель і найбільш сприятливими кліматичними умовами. Рослинництво представлено рільництвом, луківництвом, овочівництвом і садівництвом. В структурі посівних площ провідне місце займають зернові і технічні культури - понад 50%. На кормові культури припадає менше 37%, а решта - на картоплю та овочево-баштанні культури.

Зернові культури культивуються переважно в степу і Лісостепу. Основна зернова культура - озима пшениця, посіви якої займають до 50% зернового клину. Половина посівів пшениці концентрується у степових областях, більше третини - лісостепових, решта - у поліських. Друга зернова культура за площею посівів після пшениці і валового збору зерна - ярий ячмінь. Основні посівні площі цієї культури припадають на райони північного Степу та Лісостепу. Цінною продовольчою культурою є озиме жито. Його основні посіви зосереджені у Поліссі (понад 60%), у Прикарпатті та лісостепових областях.

Важливе значення має продовольча і фуражна культура - кукурудза. Вона культивується у степовій і лісостеповій зонах та у Закарпатті. Завдяки розширенню посівних площ під кукурудзою значно зміцнилась зернова і кормова бази України.

Особлива роль належить таким культурам як гречка, просо, зернобобові (горох, квасоля, соя, вика, кормовий люпин). Вони використовуються для виробництва як продовольства, так і кормів. Поширені вони переважно в поліських та лісостепових областях.

32 Розміщення галузей тваринництва зумовлюється природними умовами, ресурсами кормовиробництва, потребами населення, транспортабельністю продуктів. Розвиток тваринництва залежить насамперед від кормовиробництва, яке складається з польового, лукопасовищного і промислового виробництва кормів. Водночас окремі галузі тваринництва прив'язані до м'ясо-молочної, цукрової, крохмале-патокової промисловості (використання відходів в кормовому раціоні).

Провідною галуззю тваринництва є скотарство молочно-м'ясної спеціалізації. Воно розвинене на всій території України і має чотири напрями: молочний, м'ясо-молочний, м'ясний, вирощування молодняка для відгодівлі у спеціалізованих господарствах.

Друга за значенням галузь тваринництва - свинарство набуло переважного розвитку в районах інтенсивного землеробства (Лісостеп і Степ). Для відгодівлі свиней широко використовують концентровані корми. В районах Лісостепу свинарство має м'ясо-сальну, а у Степу-сальну спеціалізацію.

Інші галузі тваринництва, зокрема вівчарство, поширене у степових областях (тонкорунне і напівтонкорунне), в Карпатах (грубововняне), птахівництво розвивається навколо великих міст (спеціалізовані птахофабрики), а також поблизу промислових і рекреаційних центрів. Крім цих галузей, дедалі більшого значення набуває ставкове рибництво, бджільництво, звірівництво і шовківництво.

У зв'язку з територіальними відмінностями в природних і економічних умовах у різних частинах України склалася спеціалізація агропромислового комплексу держави. Виділяються три сільськогосподарські зони - Полісся, Лісостеп і Степ - зональні агропромислові територіальні комплекси (АПТК).

33 Харчова промисловість включає виробництва, що забезпечують населення продуктами харчування. Вона більш ніж інші галузі пов'язана з сільським господарством, оскільки одержує від нього сировину (зерно, молоко, картоплю, цукровий буряк і ін.) і входить до складу агропромислового комплексу. Велике значення мають міжгалузеві зв'язки харчової промисловості з машинобудуванням, енергетикою й іншими галузями промисловості.

Одна група виробництв харчової промисловості – підприємства цукрової, олійної, виноробної, круп'яної, а також чайної, консервної і рибної промисловості – розміщується ближче до джерел сировини (сільськогосподарської сировини). Так, наприклад, підприємства по консервації овочів, фруктів знаходяться в Центрі України, де розташований крупний Придніпровський Агропромисловий комплекс, в Приазов'ї і Криму, де зосереджені, наприклад виноградні угіддя. М'ясокомбінати створюються в місцях, де розвинене скотарство, оскільки вигідніше перевозити м'ясо, а не живу худобу і т.д. Заводи по виробництву рибних консервів розміщуються в крупних районних і обласних центрах, таких як Харків, Луганськ, Київ, Дніпропетровськ, Вінниця і т.д Цінні сорти риби, крабів, ікру до України імпортують і лише мала частка запасів риби зосереджена безпосередньо в Криму і Приазов'ї, де Україна має вихід до моря. Проте останніми роками вилов морепродуктів значно скоротився.

Інша група виробництв харчової промисловості – підприємства хлібопекарської, макаронної, кондитерської, пивоварної і іншої промисловості – розміщуються в основному в місцях споживання продукції (у крупних населених пунктах).

34 За останні роки у с/г в-ві України значно загострилися кризові явища: значно знизилися обсяги валової продукції, погіршилося використання природних ресурсів, знизилася родючість грунтів, поглибився дисбаланс між галузями рос-линництва і тваринництва. Зменшення поголів'я худоби до-сягло критичної межі при значному зниженні його продук-тивності. Небезпечною тенденцією є висока спрацьованість машинно-технологічного парку, а відсутність фінансових коштів для здійснення ремонтно-відновлюваних робіт лише погіршує його стан. Для досягнення рівня технологічних по-треб не вистачає десятків тисяч різних технічних засобів. По-ряд з цим різко погіршилося забезпечення галузей АПК висо-кокваліфікованими кадрами. У перспективі з метою подолан-ня кризових явищ в агропромисловому комплексі України по-ряд із заходами щодо прискорення аграрної реформи та розви-тку інфраструктури аграрного ринку передбачається посилен-ня державного регулювання щодо фінансового стану підпри-ємств. Здійснення аграрної реформи в Україні повинно бути спрямоване на створення економічно ефективного агропроми-слового в-ва, поглиблення ступеня переробки та покращання зберігання с/г продукції. У найближ-чій перспективі будуть здійснені ефективні заходи щодо охо-рони земель, запровадження ґрунтозахисних систем землероб-ства. Радикальне вирішення проблеми забезпечення населення України основними видами продовольства потребує значного збільшення обсягів їх в-ва на основі фінансової підтримки вітчизняного товаровиробника. На сьогодні екстенсивний шлях розвитку сільського господарства практично вичерпався. То-му у подальшому він може здійснюватися лише на основі ши-рокомасштабного впровадження енерго- та ресурсозберігаю-чих технологій, докорінної модернізації засобів механізації.

35 Транспорт – одна з найважливіших інфраст­руктурних галузей матеріального вир-ва, яка забез­печує виробничі й не-виробничі потреби н/г і насел в усіх видах перевезень. Велике значення має транс­порт для зв’язку між галузями н/г, між міс-том і се­лом, між окремими районами країни. Транспорт спри-яє суспільному ТПП, є активним фактором формування еко-номінчої спеціалізації гос-в окремих районів, неможливої без обміну продукцією.

Виділяють такі види транспорту: наземний (залізнич-ний, автомобільний, в’ючний), водний (мор­сьий, річковий, озерний), повітряний та трубопровід­ний.

Пасажирський транспорт є галуззю невиробничої сфери і належить до інфраструктурних галузей. Вантажний транспорт — галузь виробничої інфраструктури. Не виробляючи безпо-середньо матеріальної продукції, вантажний транспорт є чет-вертою галуззю матеріального виробництва після видобувної, переробної промисловості і сільського господарства. Жодна з названих трьох основних галузей матеріального виробництва не здатна функціонувати без транспортного забезпечення. Продукт тільки тоді готовий до споживання, коли він достав-лений до споживача.

З одного боку, транспорт є неодмінною умовою функціо-нування самого виробництва, де він здійснює доставку сирови паливно-енергетичних ресурсів, комплектуючих, устаткуван-ня і т.п., а з другого — доставляє готову продукцію до спожи-вача. Таким чином, в процесі виробництва готової продукції транспорт істотно впливає на її собівартість, а звідси — на ефективність і ціну. Зменшення транспортної складової у со-бівартості виробленої продукції сприяє підвищенню ефектив-ності виробництва. Транспорт є необхідною умовою спеціалізації і комплексного розвитку народногосподарських комплексів регіонів, формування ТВК як локального, так і ра-йоноутворюючого значення. Він сприяє суспільному територі-альному поділу праці, формуванні зв'язків між населеними пунктами та всередині їх. Без транспорту неможлива інтегра-ція України у загальносвітову економічну систему.

37,38,39 До складу СК входять соц сфера(сфера послуг) та виробництво товарів народного споживання(насамперед легка промисловість).

У зростанні життєвого рівня населення велика роль належить соц сфері, яку становлять: житлове і комунальне господарство, пасажирський транспорт і зв’язок, система побутового обслуговування населення, освіта, культура і мистецтво, охорона здоров’я, фізична культура і спорт. За своїм призначення всі вони істотно впливають на вирішення основних соц-ек завдань. Основне значення соц сфери полягає в тому, що весь комплекс її галузей забезпечує зростання рівня споживання та вдосконалення його структури.

Роль СК у сусп розвитку визначається 2 головними функціями:1)завдяки його функціонуванню ств комплекс життєвих благ, необхідних для нормального розширенного відтворення робочої сили;2)заклади і підприємства цього комплексу забезпечують підвищення рівня життя членів суспільства.

Соц сфера складається з 2 комплексів:соц-культурного і матеріально-побутового. Соц-культурний комплекс включає галузі, пов’язані із відтворенням головної продуктивної сили сусп, відновленням її працездатності і зміцненням здоров’я, з формуванням людського капіталу.

Освіта. Забезпечує підвищення загального рівня знань і культури населення.

Культура. До цього комплексу входять підприємства, що виробляють товари культурного та інформаційного призначення, самі об’єкти культури і мистецтва установи і організації засобів масової інформації.

Охорона здоров’я. Включає лікувальні, лікувально-профілактичні, санітарно-протиепідемічні та ін медичні установи, різні види соц забезпечення, відпочинку і фізичної культури.

40 ДРЕП-сукупність організаційно-правових та економічних за-ходів спрямованих на стимулювання еффективного розвитку ПС регіонів, раціональне використання їхнього ресурсного потенціалу з метою підвищення життєвого рівня населення та охорони навколишнього природного середовища, вдосконале-ння територіальної організації суспільства.

Основними цілями є: 1) Стоврення необхдних правових та економічних ум-ов з метою забезпечення кожному регіонові рінвих можливостей для комплексного соц-економ. Розви-тку, екологічної безпеки, задовоелння матеріальних і культурних потреб населення;

2) Примноження нац. Багатства України на основі еф-ективного використання природно-ресурсного та виробничо-технічного потенціалу кожного регіону країни.

В економічній сфері-ефективний розвиток і раціональне роз-міщення ПС, використання переваг територіального поділу праці та економічного кооперування в-ва, розвиток міжрегі-ональних економічних _в’язків. У соціальній сфері- підви-щення добробуту і забезпечення необхідних умов життєдія-льності населення, реалізації права всіх громадян незалежно від місця народження і проживання на вільний вибір місця докладання праці. В екологічній сфері – досягнення приро-дно-господарської збалансованості регіонів, охорона навко-лишнього середовища та відтворення природних ресурсів.

Прешочергові завдання: 1)Створення нормативно-правової та методологічної бази управляння розвитком регіонів;

2)Забезпечення раціональної системи природокорис-туваня у регіонах;

3)Розроблення та реалізація державних програ соц.-економ. розвитку окремих регіонів;

4)Сприяння формуванню регіональних ринків, ство-ренню та функціонуванню спеціальних (вільних) економічних зон у різних регіонах;

5)Широкий розвиток прикордоної торгівлі і міжна-родного співробітництва регіонів, насамперед з державами - колишніми республіками СРСР.

Створення необхідних умов для прискореного облаштування населення (депортованих народів), яке повертається на місця традиційного проживання.

46 Під міжнародним територіальним поділом праці (ТПП) розуміється процес концентрації в окремих країнах виробництва товарів та надання послуг понад необхідні внутрішні потреби у розрахунку на їхній обмін або продаж іншим країнам. Міжнародний ТПП також передбачає розвиток економіки країн з розрахунком на завезення ряду товарів та послуг з-за кордону, наявність між країнами або регіонами не лише торгівельних стосунків, але й кредитних, науково-технічних, виробничих, транспортних зв’язків.

Слід розрізняти три основних типи міжнародного ТПП: загальний, частковий та одиничний. Під загальним розуміється розподіл праці у сфері виробництва: добувна, обробна промисловість, сільське господарство. При цьому міжнародна спеціалізація окремих країн істотною мірою визначається наявністю сприятливих природно-кліматичних умов, а міжнародне ТПП виявляється у поділі країн-експортерів на індустріальні, сировинні та аграрні.

Частковий ТПП – це спеціалізація на рівні певних галузей виробництва, видів готової продукції, що означає зростання ролі міжгалузевого обміну готовими виробами. Цьому типу ТПП властивий вищий рівень диверсифікації виробництва та експорту.

Одиничний міжнародний ТПП – спеціалізація окремих країн на виготовленні окремих вузлів, деталей, агрегатів та компонентів продукції, на технологічних стадіях промислового виробництва. Цей вищий тип властивий високорозвиненим країнам.

Сучасному міжнародному поділу праці притаманна «традиційна» спеціалізація розвинених країн на експорті промислових товарів, а країн, що розвиваються – на експорті сировини. Останнім часом у міжнародному ТПП блискуче проявилися такі тенденції, як різке поглиблення спеціалізації, зрощування національних господарств розвинених країн у міжнародній кооперації, поглиблення інтеграційних процесів, вплив міжнародних корпорацій, поява країн-«надекспортерів», перенесення деяких галузей з розвинених країн до країн, що розвиваються.

47 Необхідність докорінної технічної і технологічної модернізації промислового виробництва, сільського господарства та інших галузей господарського комплексу України, його переорієнтації на вищі світові стандарти з метою забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції вимагає максимально ефективного використання наявних науково-технічного та економічного потенціалів країни, широкого розвитку міжнародної кооперації в галузі науки, освіти та виробництва. Продуктивні сили України характеризуються досить великими потенційними можливостями, однак на їх сучасний стан значною мірою впливає соціально-економічна криза, що її нині переживає Україна.

Міжнародні економічні зв’язки – процес обміну засобами в-ва і предметами споживання, трудовими, науково-технічними та фінансовими ресурсами між країнами на базі транспортної си-стеми. Міжнародні економічні зв’язки розвиваються на основі територіального поділу праці, який проявляється в спеціаліза-цїі окремих країн на виробництві певних видів продукції. Формами зовнішньоекономічних зв‘язків є:

В сучасних умовах міжнародне співробітництво України відбувається в таких основних формах:

• науково-технічне співробітництво;

• взаємовигідна міжнародна торгівля (зовнішня торгівля);

• надання кредитів і позик, в тому числі і безвідплатних;

• створення спільних підприємств;

• спеціалізація і кооперування виробництва;

• торгівля технологіями, або спеціалізація на виробництві комплектуючого обладнання;

• спільна участь зацікавлених країн у розробці багатих природних ресурсів;

• іноземні інвестиції як найважливіша форма стимулювання розвитку економіки країни;

• міжнародний туризм;

• культурні зв’язки між країнами світу.

• Розвиток міжнародної науково-технічної кооперації України можливий у таких формах:

• запозичення досвіду та запрошення іноземних спеціалістів, а також підготовка, підвищення кваліфікації національних кадрів за кордоном;

• взаємодія створення, розширення та забезпечення нормальної діяльності навчальних закладів, науково-дослідних та консультативних центрів, у тому числі і спільних;

• співробітництво у галузі науки і техніки, будівництві, модернізації та експлуатації підприємств, інших об’єктів виробничого призначення і соціальної інфраструктури;

• обмін технологіями, ліцензіями, конструкторськими і проектними матеріалами, сприяння їх використанню;

• співробітництво у збиранні, обробці та використанні науково-технічної і економічної інформації.

48 В експорті з Укр до Росії переважають чорні метали, які задовольняють майже половину потреби в них з боку Росії, а також труби, марганцева руда, трактори, сільськогосподарська техніка, прокатне устаткування (в т ч доменне і сталеплавильне), металорізальні і деревообробні верстати, екскаватори, автомобільні крани, аміак, цемент, автобуси, скло, телевізори, касетні магнітофони, холодильники, вироби із золота, платини та срібла, цукор, олія, мясо і мясопродукти, молочні продукти та ін. В останні роки зростає експорт Укр до ін республік колишнього РадС, в т ч за останні два-три роки експорт до Білорусі зріс майже на третину, до Молдови – в 1,6 раза, до Грузії – більше ніж у 10 разів, в Узбекистан – в 1,6 раза і т.д. У цілому Укр має позитивне зовнішньоторговельне сальдо з Білоруссю, Азербайджаном, Вірменією, Грузією, Молдовою, Таджикистаном, Узбекистаном, Естонією. Разом з тим Укр має велике відємне торговельне сальдо з Росією, Туркменією, Казахстаном. Крім країн СНД і Балтії, Укр розширює зовнішньоек звязки з багатьма розвинутими кр світу. В останні роки найбільші експортні поставки Укр здійснювала до Китаю (майже 1,5млрд дол, або 10% загального обсягу експорту), Туреччини (майже 700млн дол, або близько 5%), Німеччини (майже 600 млн дол, або 4%), Італії (близько 3%), Польщі (майже 3%), Угорщини і США (більше ніж по 2%), Словаччини (майже 2%). Укр традиційно протягоб багатьох років займала провідне місце серед ін республік у складі СРСР у розвитку експортного в-ва. Для цього були вагомц обєктивні умови, насамперед природні ресурси, виробничі потужності, науково-технічний потенціла, кваліфіковані трудові ресурси, географічне положення, транспортне забезпеченнята ін. Про це свідчать такі даня: частка Укр в останні роки існування СРСР становила 20% загальносоюзних експортних поставок. За окремими видами експортних поставок питома вага Укр становила: по залізній руді – 98%, марганцевій руді – 100, чавуну і трубах – 75, ковальсько-пресовому обладнанню і с/г машин – більше ніж 70, екскаваторах і сортового прокату – більше ніж 60% і т.д. Сучасні можливості експортного потенціалу Укр повною мірою залежать від рівня розвитку окремих ек районів і областей. Аналіз зовнішньоторговельних відносин Укр з зарубіжними кр показує, що більшеніж за 5 останніх років баланс зовнішньої торгівлі Укр не мав позитивного значення. Тільки в 1997р. Укр імпортувала товарів мажйже на 3 млрд дол. США більше, ніж експортувала, у тому числі в республіки колишнього Радянського Союзу – майєе на 4,5млрд дол. Ця різниця між імпортом і експортом обумовлена передусім відємним сальдо по імпорту природного газу, нафти, дизельного паливва, автомобільного безнизу, вугілля, тобто за рахунок енергоносіїв.

49 Експортний потенціал Донецького ек р-ну, його стр-ра та особливості розвитку. З Донецького ек р-ну відправляють до інших районів країни вугілля, кокс, чорні метали, електроенергію, різноманітні машини та устаткування, добрива, продукцію АПК. З Придніпровя в Донбас надходять залізна і марганцева руди, з Карпатського р-ну – калійні добрива, ліс, автобуси, телевізори, із Столичного – різноманітні машини та обладнання, продукція легкої промисловості. Багато продуктів харчової промисловості одержує цей район з Причорноморського та Подільського районів. Серед проблем Донецького ек р-ну – територіальна нерівномірність розвитку.

Експортний потенціал Придніпровського ек р-ну, його стр-ра та особливості розвитку. З Придніпровського району у Донбас постачають залізну і марганцеву руду, алюміній, титан, гірниче і металургійне устаткування. В усі економічні райони країни звідси надходять легкові автомобілі, шини, лаки і фарби, бурякозбиральні комбайни тощо, продукція АПК (олія, черешні тощо). З інших районів країни Придніпровя одержує вугілля і кокс, гірниче і металургійне устаткування, різноманітні машини та обладнання, продукцію легкої промисловості та АПК. Експортний потенціал Східного ек р-ну, його стр-ра та особлвості розвитку. За межі району вивозяться природний газ, кінофотоматеріали, залізна руда, продукти нафтопереробки, залізобетонні конструкції, трактори, вантажні машини, велосипеди, електровироби, верстати, інші машини та устаткування. Серед продукції АПК – масло і маолочні продукти. З району вивозяться також вироби скляної і фарфоро-фаянсової промисловості. Одна з проблем Північно-Східного р-ну – територіальна нерівномірність розвитку. Основне промислове виробництво зосереджене в Харкові, Полтаві, Сумах і Кременчуці, а багато малих міст і селищ розвинуті недостатньо, особливо в Полтавській і Сумській областях. У районі недостатньо електрифіковані залізниці, а в сільсській місцевості не вистачає доріг з твердим покриттям.

Експортний потенціал Центрального ек р-ну, його стр-ра та особливості розвитку. З Центрального ек р-ну до ін районів країни надходять: сільськогосподарські машини, обладнання для легкої і харчової промисловості, телевізори, телеграфна апаратура, хімволокно, азотні добрива, цукор, овочеві, фруктові і мясні консерви, борошно, крупа тощо. Однією з проблем Центрального р-ну є низький рівень його промислового розвитку. Окремі частини району, зокрема Черкаська область, виявилися радіаційно забрудненими внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС. Проблему району складає також ерозія грунтів. Експортний потенціал Причорноморського ек р-ну, його стр-ра та особливості розвитку. На характер звязків Причорноморського р-ну з іншими ек –р-нами країни накладає відбиток недостатня його забезпеченість багатьма видами природних ресурсів. Тому сюди надходять електроенергія, вугілля, лісоматеріали, а також машини і технологічне обл-ня, продукція легкої пр-сті тощо. У свою чергу з Причорноморського ек р-ну до інших районів країни відправляють виноград, вина, фрукти, агломерат, тракторні причепи, трояндову і лавандову олію, устаткування для харчової пр-сті, рибу і рибні консерви тощо. Найгостріше у Причорноморському р-ні постають проблеми екології, раціонального використання природних умов і ресурсів, зокрема води.

51 Украіна вивозить до країн СНД цукор, м‘ясо, масло, фрукти, консерви тощо. Цукор вивозиться в усі республіки колишнього СРСР (за вийнятком Молдови), м‘ясо, масло, м‘ясні та ряд консервованих продуктів – здебільшого в Росію. Молдова постачає продукцію виноробної і консервної промисловості, виноград; Заковказзя – чай, фрукти, вино, тютюн; держави Балтії – рибу і рибопродукти. Понад 20 країн (Австрія, Голландія, Італія, Норвегія, Франція, ФРГ, Швейцарія, Швеція, США, Канада, Великобританія, Японія) отримують з України цукор, льоноволокно, олію тощо. До Великобританії з України надходять цукор, льоноволокно, хміль. До ФРН Україна експортує олію. До Франції з України вивозять льоноволокно, олію. Країни, що розвиваються імпортують до України бавовну, джут, вовну, арахіс, рис, олівкову олію, натуральний каучук, какаобоби, каву, цитрусові, тютюн та інші.

Послаблення позицій України на ринку СНД особливо згубне для неї внаслідок високої потреби в імпорті електроносіїв та відсутності до цього часу альтернативних(порівняно з СНД) джерел отримання нафти і газу.Частка цієї товарної групи в імпорті (в середньому близько половини ввозу) є унікальною у світовій практиці і пов’язана з нераціональною структурою національної економіки та екстенсивним характером її функціанування .Залежність України від постачальників електроносіїв є тим більш тісною, оскільки майже всю нафту вона отримує з Росії, а газ з Росії та Туркмекистану .А отже враховуючи високу залежність України від імпорту електроенергоносіїв, особливе значення має її співробітництво з Туркменистаном .На частку останнього припало до 10-12% імпорту(практично лише поставки газу)та всього 2-3% експорту України до країн СНД.

52 Послаблення позицій України на ринку СНД особливо згубне для неї внаслідок високої потреби в імпорті електроносіїв та відсутності до цього часу альтернативних(порівняно з СНД) джерел отримання нафти і газу.Частка цієї товарної групи в імпорті (в середньому близько половини ввозу) є унікальною у світовій практиці і пов’язана з нераціональною структурою національної економіки та екстенсивним характером її функціанування .Залежність України від постачальників електроносіїв є тим більш тісною, оскільки майже всю нафту вона отримує з Росії, а газ з Росії та Туркмекистану .А отже враховуючи високу залежність України від імпорту електроенергоносіїв, особливе значення має її співробітництво з Туркменистаном .На частку останнього припало до 10-12% імпорту(практично лише поставки газу)та всього 2-3% експорту України до країн СНД.Така диспозиція щорічно створювала дифіцит у 0.5-0.6 млрд. дол. США , що становило в окремі роки від чверті до половини пасиву платіжного бюджету Украни. Цей дифіцит лише частково покривався сплатою за транзит туркменського газу до Європи українськими трубопроводами. Тому для зменшення валютних витрат Україна намагається урізноманітнити компенсаційні джерела сплати за Туркменські енергоносії пропонуючи поряд з товарними поставками проведення в Туркменістані меліоративних та геологорозвідувальних робіт, допомога при будівництві … Імпорт вугілля в Україну здійснюється в основному з Росії і Казахстану (для потреб коксохімічної промисловості) та Польщі. Нафтопродукти імпортуються з Росії, Білорусі та інших країн. Частка газу, якого не вистачає Україні ( а це становить майже 80 %) імпортується з Росії та Туркменистану. Підписано угоду про постачання нафти і газу з Ірану в Україну.

Украіна вивозить до країн СНД цукор, м‘ясо, масло, фрукти, консерви тощо. Цукор вивозиться в усі республіки колишнього СРСР (за вийнятком Молдови), м‘ясо, масло, м‘ясні та ряд консервованих продуктів – здебільшого в Росію. Молдова постачає продукцію виноробної і консервної промисловості, виноград; Заковказзя – чай, фрукти, вино, тютюн; держави Балтії – рибу і рибопродукти. Понад 20 країн (Австрія, Голландія, Італія, Норвегія, Франція, ФРГ, Швейцарія, Швеція, США, Канада, Великобританія, Японія) отримують з України цукор, льоноволокно, олію тощо. До Великобританії з України надходять цукор, льоноволокно, хміль. До ФРН Україна експортує олію. До Франції з України вивозять льоноволокно, олію. Країни, що розвиваються імпортують до України бавовну, джут, вовну, арахіс, рис, олівкову олію, натуральний каучук, какаобоби, каву, цитрусові, тютюн та інші.

53Основними цілями сталого розвитку є:

економічне зростання - формування соціально-орієнтованої ринкової економіки, забезпечення можливостей, мотивацій та гарантій праці громадян, якості життя, раціонального споживання матеріальних ресурсів;

охорона навколишнього середовища - створення громадянам умов для життя в якісному природному середовищі з чистим повітрям, землею, водою, захист і відновлення біорізноманіття, реалізація екологічного імператива розвитку виробництва;

соціальна справедливість - забезпечення гарантій рівності громадян перед законом, забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного і соціального благополуччя;

раціональне використання природних ресурсів - створення системи гарантій раціонального використання природних ресурсів на основі дотримання національних інтересів країни і їхнього збереження для майбутніх поколінь;

стабілізація чисельності населення - формування державної політики з метою збільшення тривалості життя і стабілізації чисельності населення, надання всебічної підтримки молодим родинам, охорона материнства і дитинства;

освіта - забезпечення гарантій доступності для одержання екологічної освіти громадян, збереження інтелектуального потенціалу країни;

міжнародне співробітництво - активне співробітництво з усіма країнами і міжнародними організаціями з метою раціонального використання екосистем, забезпечення сприятливого і безпечного майбутнього.

сталий розвиток - це процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умов збереження і поетапного відновлення цілісності природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і потребами людей усіх поколінь.

54. Економічна безпека — це такий стан національної економіки, за якого забезпечуються захист національних інтересів, стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз, здатність до розвитку та захищеність життєво важливих інтересів людей, суспільства, держави.

Соціальна безпека - це безпека людини, спільства і держави від внутрішніх і зовнішних загроз.

Національний інтерес, інтереси (англ. national interest, нім. Staatsräson, фр. raison d'état) - система цілей і завдань зовнішньої політики держави. Згідно з ученням школи політичного реалізму, національні інтереси є причиною міжнародних відносин як таких.

55 Ядром РНТП (або технопарків) є фірми (малі підприємства), які об'єднують висококваліфікованих науковців і фахівців, що займаються розробкою та підготовкою до впровадження нових технологій. Належні умови для функціонування цих фірм створює інфраструктура парку, найважливішими елементами якої є централізовані бази засобів дослідження і технологічного обладнання, обчислювальний центр тощо.

Технопарки утворюють організаційну основу інноваційних процесів, відіграють важливу роль у перенесенні високих технологій зі сфери фундаментальних розробок у виробництво і сприяють комерціалізації науки, позитивним структурним зрушенням в економіці, зростанню конкурентоспроможності продукції на світовому ринку.

Світовий досвід створення технопарків дає можливість виділити чинники, що сприяють їхньому подальшому формуванню:

наявність у регіоні науково-дослідних закладів високого класу (університетів, технічних вузів, державних НДІ), високотехнічних фірм, що мають потужний дослідницький потенціал;

наявність стабільного колективу кваліфікованих спеціалістів різних категорій;

можливість придбання або оренди на пільгових умовах земельної ділянки і виробничих установ;

наявність досконалої технологічної інфраструктури та розвиненої індустрії ділових послуг, що включає розробку програм для ПЕОМ;

можливість технологічного обслуговування та ремонту дослідної техніки, управлінського консультування;

доступ до джерел ризикового капіталу.

56 Депресивний регіон — це такий проблемний регіон, який не в змозі сам (без допомоги з боку держави або зовнішньої допомоги) вирішити свої власні гострі проблеми.

Виділення депресивних регіонів є важливою частиною регіональної політики. В її опрацюванні, реалізації, організаційному і правовому забезпеченні провідна роль належить державі. Це зумовлено програмним регулюванням розвитку депресивних регіонів.

Інвестиційні ресурси мають направлятися передусім на розвиток тих депресивних регіонів, у яких помітне відносне пожвавлення інвестиційних мотивацій, є достатні трудові ресурси, відносно сприятливі політичні та екологічні умови. Це запобігатиме розпорошенню ресурсів за численними об'єктами, дасть змогу швидко освоїти їх і забезпечити своєчасну окупність.

Інвестиції в соціальну сферу будуть більш виправданими з точки зору забезпечення потреб достатньо стабільного населення.

Широка інформація про стан ділової активності створює передумови для залучення приватного, в тому числі іноземного, капіталу.

57 Промисловий комплекс за інтенсивністю впливу на довкілля посідає провідне місце. В промисловості України

головними причинами, що призвели до загрозливого стану

довкілля, є:

застарілі технології виробництва та обладнання, висока енергомісткість та матеріаломісткість, що перевищують у два—три рази відповідні показники розвинутих країн;

високий рівень концентрації промислових об’єктів;

несприятлива структура промислового виробництва з високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв;

відсутність належних природоохоронних систем (очисних споруд, оборотних систем водозабезпечення тощо), низький рівень експлуатації існуючих природоохоронних об’єктів;

відсутність надійного правового та економічного механізмів, які стимулювали б розвиток екологічно безпечних технологій та природоохоронних систем;

відсутність належного контролю за охороною довкілля.

58 Агропромисловий комплекс (АПК) є одним із найвідчутніших чинників впливу на довкілля. Деякі вчені навіть віддають йому першість за рівнем антропогенного навантаження. Це пов’язано насамперед із територіальною поширеністю його ланок, особливо сільськогосподарського виробництва. Крім того, процес відтворення в сільському господарстві тісно пов’язаний

з природними процесами. У XX ст. вплив АПК на довкілля посилився з інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва,

а саме: механізацією багатьох процесів, надмірною розораністю території та глибокою оранкою, хімізацією та водною меліорацією, високою концентрацією виробництва тощо.

59 Транспорт як галузь народного господарства — один із наймогутніших чинників антропогенного впливу на довкілля. Деякі види цього впливу, насамперед забруднення повітря і посилення шуму, належать до найсерйозніших техногенних навантажень на компоненти довкілля окремих регіонів, особливо великих міст.

Екологічні проблеми, що виникли у зв’язку з функціонуванням транспортної системи в Україні, є наслідком діяльності не лише окремих видів транспорту, а й інших галузей народного господарства. Це — передусім структура та існуючі конструкції транспортних засобів, покриття і якість експлуатації шляхів тощо.

Транспорт зумовлює низку проблем, що їх умовно можна об’єднати в кілька груп (за основними напрямами взаємодії з довкіллям): 1) транспорт — великий споживач палива; 2) транспорт — джерело забруднення довкілля; 3) транспорт — одне із джерел шуму; 4) транспорт вилучає сільськогосподарські угіддя під шляхи і стаціонарні споруди; 5) транспорт є причиною травмування та смерті людей і тварин.

60 Система розселення в усьому світі вирізняється самостійним, досить могутнім фактором впливу на довкілля. В Україні інтенсивно відбуваються процеси урбанізації. Їх негативними наслідками є:

1) концентрація і навантаження промислових об’єктів на обмеженій території, що призводить до високого рівня забруднення довкілля;

2) несприятлива територіально-планувальна структура міст, зумовлена підпорядкованістю інтересам нарощування промислового потенціалу, внаслідок чого промислові підприємства часто оточені жилими масивами, а весь транзитний транспорт проходить через міста, що значно збільшує їх загазованість;

3) другорядність проблем містобудування порівняно з пріоритетами промислового розвитку, що призвело до занедбаності таких важливих сфер життєдіяльності міст, як водопровід і каналізаційна мережа, технічний стан яких безпосередньо впливає на екологічний стан міст і якість питної води;

4) руйнування природного середовища великих міст. Висока забрудненість довкілля промисловими викидами і відходами, в тому числі й побутовими, незадовільний стан життєзабезпечувальних систем. Швидке зростання населення міст на основі екстенсивного промислового розвитку і потреба розширення їх територій призвели до скорочення зелених зон, забруднення і непридатності водойм тощо.