Фіскальна політика

За умов падіння доходів бюджету внаслідок різкого скорочення ділової активності і через необхідність рекапі­талізації проблемних банків та "Нафтогазу" державний бюджет у 2009 ро­ці був приречений формуватися зі зна­чним дефіцитом. Однак для забезпечен­ня зовнішньої стійкості в середньостро­ковій перспективі необхідна фіскальна консолідація шляхом мобілізації вну­трішніх доходів і забезпечення ефектив­ності державних витрат. Крім того, зниження фіскального дефіциту дасть змогу збільшити можливості приват­ного кредитування, що, в свою чергу, сприятиме ефективнішому перерозпо­ділу фінансових ресурсів, зростанню інвестування та вищим темпам еконо­мічного зростання.

Ще одним важливим аспектом уконтексті забезпечення зовнішньої стійкості з боку фіскальної політики є джерела фінансування державного де­фіциту. В передкризові роки держава в основному покладалася на зовнішні джерела, сприяючи при цьому ще більшому припливу капіталу та пере­гріву економіки. Головним чинником цього були нижчі процентні ставки за іноземними ресурсами. Девальвація гривні практично зумовила вищу вар­тість цього фінансування. Така ситуа­ція є доволі типовою для країн, що розвиваються, й орієнтуються на зо­внішні джерела фінансування, які зре­штою виявляються дуже дорогими. Тому в середньостроковій перспективі для уряду критичним питанням зали­шається розбудова внутрішнього рин­ку державних запозичень, що зокрема сприятиме посиленню ефективності трансмісійного механізму монетарної політики через розширення інстру­ментів регулювання грошового ринку.

Структурні реформи

Як уже зазначалося вище, основна роль у забезпеченні прийнятного рівня поточного рахунку в довгостроковому періоді належить регулюванню зо­внішньоторговельного балансу, насам­перед шляхом упровадження струк­турних змін в економіці.

Я к можна досягти поліпшення тор­гового балансу? Найкоротший шлях — це скорочення обсягів імпорту. Од­нак масштаби таких заходів доволі об­межені. Так, імпорт товарів інвести­ційного призначення, очевидно, має не обмежуватися, а навпаки — стиму­люватися. Водночас значна частка енергоносіїв у структурі імпорту ще раз свідчить про необхідність запро­вадження енергозберігаючих техно­логій, а в світлі чергового підвищення цін на газ — про потребу пошуку аль­тернативних джерел енергії.

Щодо споживчого імпорту, то осно­вний наголос має робитися не на об­меженні споживання, що погіршува­тиме добробут вітчизняних домогосподарств, а на заміщенні імпорту віт­чизняною продукцією щонайменше не гіршої якості. Один із можливих шля­хів досягнення цього — запровадження імпортних бар'єрів або підвищення митних ставок на імпорт. Однак у кон­тексті членства України в СОТ і загаль­носвітової тенденції до глобалізації (яка, щоправда, дещо пригальмувалася в результаті глобальної кризи), запро­вадження протекціоністських заходів, особливо на окремі товари, є фактично неможливим. Не лише тому, що це суперечить тенденціям лібералізації та інтеграції (варто тільки згадати, який супротив з боку світової спільноти ви­кликало встановлення Україною на початку 2009 року надбавки на імпорт­не мито на окремі товарні групи), а й через те, що масштабна протекціоніст­ська політика заважатиме ефективній реструктуризації економіки, заснова­ній на ринкових засадах. Відповідно, стійке заміщення імпорту можливе ли­ше за ефективної перебудови структу­ри економіки та створення сприятли­вих умов для приватного інвестування. Особливо важливим питанням є збіль­шення виробництва товарів, що торгу­ються, та виробництва у секторах, де Україна може мати конкурентні пере­ваги або щонайменше не програвати порівняно з іншими країнами.

Намагання досягти імпортозаміщення шляхом реструктуризації еко­номіки та створення сприятливого се­редовища для приватного бізнесу та­кож узгоджуються із цілями стимулю­вання експорту. Саме стимулювання експорту зазвичай розглядається як основний шлях поліпшення стану зовніш­ньоторговельного балансу в довгостро­ковій перспективі. І знову-таки, не від­межовуючись від важливості інших за­ходів стимулювання експорту, осно­вний шлях полягає в економічній ре­структуризації, що базується на ринко­вих засадах, з акцентом на перехід від орієнтації на сировинний експорт до експорту високотехнологічної продук­ції з високою часткою доданої вартості.

Стійке зростання обсягів експорту можливе лише за умов посилення конку­рентоспроможності економіки, яка за­галом базується на конкурентоспро­можності окремих фірм, що, в свою чергу, залежить від макроекономічних факторів, які визначають загальне се­редовище їх економічної активності і вартість їхньої продукції відносно за­кордонних аналогів, а також — від мікроекономічних факторів, пов'язаних із оточенням та внутрішніми умова­ми. Зауважимо, що посилення конку­рентоспроможності українського екс­порту за рахунок девальвації гривні матиме лише короткострокові ефек­ти, тож покладатися на це в довго­строковій перспективі не варто. Наба­гато важливішим є створення стабіль­ного макро- та мікроекономічного середовища для ефективної діяльнос­ті вітчизняних виробників насампе­ред за рахунок забезпечення низької інфляції, стійкості фінансової систе­ми, політичної стабілізації, зниження корупції тощо.