Графік 10. Баланс заощаджень та інвестицій у розрізі приватного та державного секторів

Графік 10. Баланс заощаджень та інвестицій у розрізі приватного та державного секторів рекомендації щодо забезпечення зовнішньої стійкості

Отже, дефіцит ПР в найближчі роки за більшістю прогнозів пе­ребуватиме в достатньо безпечній зоні, хоча залишатимуться численні ризики повернення до надмірного дефі­циту поточного рахунку, що збільшу­ватиме зовнішню вразливість і ймовір­ність розгортання кризи платіжного балансу. Так, зокрема, вищий рівень чистої зовнішньої заборгованості в наступні роки визначатиме вищі про­центні платежі, ніж це було в 2005— 2009 роках. У цих умовах визначальна роль економічної політики держави має бути націлена на регулювання балансу зовнішньої торгівлі, що пе­редбачає як пошук оптимальних варі­антів макроекономічних заходів (мо­нетарного та фіскального характеру), так і довгоочікуваного впровадження необхідних структурних перетворень.

Монетарна політика

Вплив монетарної політики на по­точний рахунок у довгостроковому пері­оді є доволі обмеженим. Так, часто лу­нають аргументи на користь стимулю­ючої монетарної політики та необхід­ності зниження процентних ставок НБУ, що, зокрема, призведе до зни­ження обсягів припливу капіталу та знецінення національної валюти і та­ким чином — до скорочення дефіциту ПР. Навіть не беручи до уваги актуаль­ний на сьогодні негативний ефект де­вальвації на баланси українських по­зичальників, такий вплив можливий лише в коротко- та середньостроковій перспективі, оскільки стимулююча монетарна політика призведе водно­час до зростання сукупного попиту, імпорту і, відповідно, до погіршення дефіциту ПР. Крім того, невиважено м'яка монетарна політика може при­звести до перманентно високої інфля­ції, а в найгіршому випадку — до втра­ти інвесторами довіри до такої політи­ки і "втечі капіталу", що матиме на­слідком різку та некеровану девальва­цію обмінного курсу. Отже, в довго­строковому періоді монетарна політи­ка може мати вплив лише на інфляцію, а сальдо ПР визначається національ­ними заощадженнями та інвестиція­ми, що є результатом поведінки домогосподарств та компаній, а також — бюджетної політики уряду. Відповідно найкращий вибір для центрального бан­ку—утримання інфляції на низькому та сталому рівні для створення стабільно­го макроекономічного середовища.

Одним із необхідних елементів за­безпечення активної антиінфляційної політики є перехід до достатньої гнучкості номінального обмінного кур­су, щоб його рівень визначався ринкови­ми факторами. Це нівелює вплив змін у чистих зовнішніх активах на грошову базу, попереджує спекуля­тивні атаки й обмежує приплив капі­талу. Реалізація змін реального об­мінного курсу прийнятніша через зміни номінального обмінного курсу, аніж — через зміни внутрішніх цін.

Звичайно, на перших етапах антикризової політики обмеження значної волатильності обмінного курсу має стати одним із основних елементів макроекономічної стабілізації. Однак варто бути дуже уважним, щоб процес орієнтації на стабільність курсу не за­тягнувся і не призвів до чергової прив'язки курсу на новому рівні через "острах плавання", як це було на по­чатку 2000-х років. У цьому контексті важливо, щоб задекларовані в "Осно­вних засадах грошово-кредитної по­літики на 2010 рік" принципи "засто­сування режиму гнучкого обмінного курсу" та "створення фундаменталь­них передумов для підтримання ста­більного низькоінфляційного середо­вища" були справді втілені в життя.

Ще одним важливим аспектом ді­яльності Національного банку Украї­ни є пруденційний нагляд за фінансо­вим сектором. Швидке зростання об­сягів кредитування та висока питома вага кредитів у іноземних валютах у попередні роки стали вагомими чин­никами фінансової кризи 2008 року. Тому на сьогодні завдання забезпе­чення стійкості фінансової системи є пріоритетним для НБУ ("Основні за­сади грошово-кредитної політики на 2010 рік"). І хоча поки що Національний банк разом з урядом доволі успіш­но виконує цю функцію (насамперед завдяки рефінансуванню та рекапіталізації проблемних банків), варто зау­важити і ризики такої політики: 1) швидке зростання державної забор­гованості (внаслідок фінансування значних витрат на врятування банків­ської системи), 2) втрата довіри до по­літики центрального банку через не­достатню транспарентність його дій, 3) застосування банками більш ризикових стратегій (так званий мораль­ний ризик та прийняття додаткового ризику внаслідок упевненості банків щодо допомоги з боку центрального банку в разі реалізації песимістичного сценарію). На певному етапі завдання забезпечення фінансової стійкості може вступити у суперечність із по­требою забезпечення цінової стабіль­ності, що також підкреслює необхід­ність виваженого підходу до процесу рекапіталізації комерційних банків.

У середньостроковій перспективі по­глиблення реформ і посилення ефектив­ності нагляду за фінансовою системою є необхідними умовами забезпечення зо­внішньої стійкості. В цьому аспекті варто згадати намагання окремих по­літиків і представників комерційних банків повернутися до практики ши­рокого кредитування в іноземних ва­лютах, проти чого жорстко виступає Національний банк. Звичайно, віднов­лення кредитування в іноземних валю­тах може призвести до короткостроко­вих позитивних ефектів, але невже практика фінансової кризи 2008—2009 років не продемонструвала, яким може бути результат такої недалекоглядної діяльності комерційних банків?