4. Функціональні (модельні) політичні системи

Близькою до типології політичних систем за характером політичного режиму є типологізація за принциповими, корінними ознаками, які ґрунтуються на факторах, що визначають характер і напрям розвитку політичної системи. Такими факторами виступають політичний інтерес соціально-політичних та етнічних спільнот, цілеспрямованість і цілевизначеність, суб’єкт політики, економічні зв’язки. Кожний із цих факторів діє як самостійно, так і в сукупності з іншими. Якщо ж із них випадає хоча б один, то відбувається послаблення або навіть розвал всієї політичної системи чи окремих її структурних елементів. Залежно від прояву та сили впливу зазначених факторів, на думку київських політологів І.Дзюбка, К.Левківського, Т.Мельника, історично складається один із трьох типів або моделей політичної системи тієї чи іншої країни – командний, змагальний, соціопримирливий.

Командна політична система пройшла історичний шлях від правління єгипетських фараонів, імператорів Риму, феодальних абсолютних монархів до сучасних авторитарних, тоталітарних систем. Відповідно до панівної ідеології різновидами тоталітаризму виступають комунізм, фашизм і націонал-соціалізм. Сьогодні командні системи існують насамперед в Азії та Африці (Північна Корея, Ірак, Лівія). Дана політична система має такі риси:

надмірна роль центру, в тому числі у прийнятті та реалізації рішень;

командний стиль управління всіма сферами суспільного життя;

заперечення політичного плюралізму;

ставка на силові структури;

виняткова роль партійно-державного лідера й однієї ідеології;

обмеження прав і свобод громадян;

відсутність чіткого розподілу влади;

поширення політичної демагогії на захист інтересів народу;

створення еліти закритого типу – номенклатури.

Змагальна політична система є протилежною командній і може ефективно функціонувати за умов стабільного суспільства як єдиного соціального організму. Історично вона існувала в рабовласницьких Афінах, феодальних містах-державах (Новгород, Дубровник, ганзейські міста) і найяскравіше проявила себе в епоху індустріального суспільства (капіталізму) з його постулатами вільної торгівлі, вільної конкуренції, ринкової економіки, поваги до природних прав людини. Для змагальної політичної системи характерні наступні ознаки:

наявність багатьох центрів прийняття політичних рішень, які через свої “групи тиску” впливають на державну владу;

визнання рівності та гарантій прав людини й об’єднань громадян;

захист конституційного ладу та його правових засад;

ставлення до права як до найвищої цінності;

зв’язок політичної системи та саморегуляції суспільства у сферах економіки, соціальних відносин, духовного життя тощо.

Соціопримирлива політична система має такі типологічні характеристики:

першочерговість соціальних проблем у змаганні за утвердження політичних цілей і завдань;

використання компромісів для вирішення політичних та інших проблем;

професіоналізм політичного управління;

утвердження політичного плюралізму та високий рівень політичної культури;

прагнення до утвердження соціального миру та соціальної справедливості;

високий рівень захисту прав людини;

поступове, постійне, неухильне здійснення соціальних програм;

політична безконфліктність і саморегульованість суспільства.

Певні елементи такої системи існували в історичному минулому й існують зараз. Однак справжня соціопримирлива політична система складається лише в умовах високого рівня економічного розвитку, соціальної захищеності громадян, гарантування їхніх конституційних прав і свобод, політичного та культурного співробітництва між народами в процесі переходу людства від конфронтації до співробітництва, від протиборства до створення єдиної нової цивілізації. Реальними державами сучасності з найхарактернішими рисами соціопримирливої політичної системи виступають насамперед західні соціальні держави – Німеччина, Швеція, Норвегія, Люксембург, Швейцарія, США та інші – країни, які прагнуть до забезпечення кожному громадянину гідних умов існування, соціальної захищеності, співучасті в управлінні виробництвом, а в ідеалі приблизно однакових життєвих шансів, можливостей для самореалізації особистості в суспільстві.