
- •Змістовний модуль 2 Професійна комунікація
- •Тема 4. Ділові папери як засіб писемної професійної комунікації. Етикет службового листування
- •І. Запитання і завдання
- •Іі. Оформлення документів
- •Ііі. Правописний практикум
- •І. Запитання і завдання
- •Іі. Оформлення документів
- •Ііі. Правописний практикум
- •І. Запитання і завдання
- •Іі. Оформлення документів
- •Ііі. Правописний практикум
- •Тема 5. Культура усного виступу юриста
- •І. Запитання і завдання
- •Іі. Оформлення документів
- •Ііі. Правописний практикум
- •І. Запитання і завдання
- •Іі. Оформлення документів
- •Ііі. Правописний практикум
- •І. Запитання і завдання
- •Іі. Оформлення документів
- •Ііі. Правописний практикум
- •Заняття 14
- •Модульна контрольна робота 2
Тема 5. Культура усного виступу юриста
Заняття 11
І. Запитання і завдання
-
Публічний виступ як важливий засіб комунікації. Мистецтво аргументації. Техніка і тактика аргументування. Мовні засоби переконування.
-
Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу. Види публічного мовлення.
-
Культура сприймання публічного виступу. Уміння ставити запитання, уміння слухати.
Завдання 1. Підготуйтесь до проголошення промови.
Судова промова адвоката А.П. Шелепи на захист С.В. Волинця в суді Московського району м. Києва 10 грудня 1998 р. (фрагменти).
Шановний пане головуючий!
У мене є всі підстави вважати, що матеріали справи досліджені настільки повно і всебічно, що суд має всі можливості для об'єктивного вирішення долі підсудних, зокрема і мого підзахисного Волинця, уникнувши при цьому помилки під час кваліфікації його дій, до якої підштовхує суд державний обвинувач.
Якщо виходити із загальних засад судочинства, то під час вирішення як цієї, так і кожної справи суд зобов'язаний: «підвищувати авторитет судової влади та судових рішень шляхом правильного застосування законодавства, не допускати спрощенства при розгляді судових справ або винесення рішень при неповно досліджених доказах тощо». Такі вимоги до судів передбачені постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 12 квітня 1996 року «Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів».
Суд не припуститься помилки щодо кваліфікації дій Волинця та інших підсудних, якщо суворо виходитиме із засад Основного Закону держави — Конституції України, у статті 62 якої записано: «Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь».
Розвиваючи положення цієї статті Конституції України, Пленум Верховного Суду України своєю постановою № 7 від 30 травня 1997 року «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина» зобов'язав суди «... при розгляді кожної справи... перевіряти, чи були докази, якими органи попереднього слідства обґрунтовують висновки про винність особи у вчиненні злочину, одержані відповідно до норм КПК України. Якщо буде встановлено, що ті чи інші докази були одержані незаконним шляхом, суди повинні визнавати їх недопустимими і не враховувати при обґрунтуванні обвинувального вироку».
Як видно із наведених положень, закон не передбачає такого розуміння, чи занадто порушений закон під час збирання доказів, чи не дуже. Важливий лише сам факт його порушення у цьому разі, щоб суд просто був зобов'язаний визнати їх недопустимими і не враховувати під час обґрунтування обвинувального вироку.
Тому, виходячи із наведеного, перш ніж перейти до свого бачення відповіді на запитання про винуватість чи невинуватість, або можливу кваліфікацію дій Волинця, я хочу звернути особливу увагу суду саме на те, які докази незаперечно добуті з очевидним порушенням закону, і повинні бути визнані судом недопустимими. Звідси випливатиме перелік доказів, які суд може врахувати, давши їм відповідну оцінку в обґрунтування кінцевого рішення стосовно Волинця.