2.6. Сучасні питання організації функції

Вузьколокалізаційний підхід до сенсорних функцій показує його неспроможність, що підтверджується клінічними й експеримента­льними даними. Клінічні спостереження, наприклад, засвідчують, що при пухлинах задньої роландичної зони (післяцентральна зви­вина) повна анестезія трапляється вкрай рідко і порушення чутли­вості мають парціальний характер, а у значному числі випадків взагалі не виявляються. Дослідження соматосенсорних зумовлених потенціалів у нормі показує їх велику поширеність далеко за ме­жами власне соматосенсорної зони в лобових, тім'яних, скроневих і потиличних відділах кори. Це дає змогу вважати, що при ураженні роландичної зони сенсорні функції можуть здійснюватися за раху­нок інших відділів мозку (Л. Р. Зенков, П. В. Мельничук, 1985).

Доведено, що дуже тонкі ізольовані рухи кінцівок і тулуба, так само як і складні послідовності тривалих актів, можуть бути від­творені з найрізноманітніших відділів кори великого мозку, й особ­ливо з підкіркових структур (бліда куля, таламус, хвостате ядро, поля Фореля, субталамус, ретикулярна формація). Як показують електрофізіологічні дослідження, для здійснення будь-якого дові­льного руху включаються системи кори і підкіріси в їхній координо­ваній взаємодії. Той самий складний акт може бути виконаний включенням різних мозкових утворів (її. втапії, 1973). Експери­ментами на мавпах установлено, що після видалення всієї моторної кори з розвитком повного паралічу можна за допомогою послідовної стимуляції підкіркових структур за програмою, закладеною в ЕОМ, спричинити складні цілеспрямовані рухи в паралізованих кінців­ках.

Вищенаведене вказує на те, що у виконанні різних функцій, у тому числі і найелементарніших, беруть участь цілі ансамблі нер­вових клітин. Системний підхід відкриває нові шляхи в розумінні вищих психічних функцій у людини. З цього погляду уявлення про «домінантність» у мозку втрачає свій зміст і мова йде про спеціалі­зацію півкуль великого мозку стосовно певних системних функцій.

2.7. Функціональна асиметрія мозку

Системна організація функцій нерозривно пов'язана з функціо­нальною асиметрією мозку. Якщо питання вертикальної регуляції функції (кортикоспинальної) досить добре вивчені, то симетричний «горизонтальний» контур регуляції системних функцій вивчений дещо менше. Водночас функціональна асиметрія мозку має істотне значення в регуляції і координації мовної функції, гнозиса, прак- сиса і психічної діяльності тварин і людини.

Максимальна розбіжність функцій між півкулями пов'язана з ускладненням організації інтегративних процесів у мозку.

Доведено, що ліва (домінантна) півкуля спеціалізована для опе­рування вербальним матеріалом, символами і знаками, які пов'язані з вербальною комунікацією. Під час її ураження насам­перед страждають мовні функції (абстрактні пізнання). Спосіб ро­боти лівої півкулі при цьому тісно пов'язаний з формальною логі­кою, дискретністю, серіальним та послідовним типом синтезу. Та­кий тип вирішення завдань, пов'язаних з вербально-логічною фун­кціональною системою лівої півкулі, добре відповідає «замикаль­ній» теорії навчання і мислення, відповідно до якої для кожного явища об'єктивної реальності навколишнього світу в мозку форму­ється певним чином фіксована лінійна конфігурація нейронів. Процеси мислення в такий спосіб можуть розглядатися як послі­довне встановлення лінійних зв'язків між відповідними нейро- нальними групами. Очевидно, що така система не може ефективно оперувати складними знаками-образами, використовувати одно­часно всі аспекти досліджуваного явища і зіставляти їх із числен­ними аспектами інших явищ, унеможливлює вільні асоціації. До­слідження показують, що дефіцит, який виникає з лінійного харак­теру мислення лівої півкулі, доповнюється функціональною систе­мою правої півкулі.

Права (субдомінантна) півкуля бере участь в організації мозко­вої діяльності: здійснює моно- і поліаналізаторний синтез, забезпе­чує інтеграцію з емоційними і вісцеральними функціями, формує більш логічні форми чуттєвого пізнання за просторово-часовими параметрами. Клінічне ураження правої півкулі характеризується втратою чи зниженням здатності орієнтуватися в просторі, прозопа- гнозією, порушеннями сприйняття кольору і соматичного простору, з розладами схеми тіла, зниженням здатності розпізнавати музичні тони і звуки невербального походження, порушенням визначення категорій часу. Очевидно, з розладом розпізнавання простору і часу пов'язаний розвиток у таких хворих порушення конструктивного праксиса, візуально-просторового мислення, розпізнавання малюн­ків, зображень предметів, орієнтації в схемах і картах. Відповідно до цих даних психологічні обстеження здорових людей показують, що права півкуля має перевагу у вирішенні візуально-просторових завдань, орієнтації в просторі і часі, конструктивному праксисі, син­тезі, запам'ятовуванні і дослідженні складних фігур і зображень, у чуттєво-образному сприйнятті світу. Очевидно, що на відміну від лінійного характеру оперування лівої півкулі виконання вищих психічних функцій, властивих правій півкулі, найбільш адекватно може здійснюватися на основі описаної вище голографічної орга­нізації. Цьому відповідають і виявлена при нейропсихологічних дослідженнях менш виражена соматотопіка і велика дифузність функціональної організації правої півкулі (JI. Р. Зенков, 1976.' К. Pribram, 1978).

Розділ З

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ В ПСИХОФІЗІОЛОГІЇ

Психофізіологія — наука, яка вивчає фізіологічні механізми психічних процесів і станів на мікро- і макрорівні, нерозривно пов'язана з нейропсихологією, фізіологією центральної нервової системи, психологією й іншими дисциплінами. У зв'язку з цим ба­гато методів обстеження, застосовувані при проведенні досліджень у цих дисциплінах, широко використовуються й у психофізіології. Мозок як орган психічної діяльності вивчається нині багатьма нау­ковими дисциплінами різного профілю.

Запропоновані раніше теорії мозку ґрунтувалися на механічних уявленнях (моделях) і допускали можливість пояснення роботи го­ловного мозку, виходячи з принципів побудови телефонної станції чи пульта керування. Нині мозок розглядається як найскладніша і своєрідно побудована функціональна система, що працює за спе­цифічними принципами, знання яких може допомогти дослідни­кам у побудові нових математичних і реально діючих схем, що да­ють змогу наблизитися до створення механічних аналогів цього досконалого органа.

Наші знання про функціональну організацію мозку людини і тварин є результатом використання таких методичних прийомів: 1) порівняльно-анатомічних спостережень; 2) фізіологічного методу подразнення окремих ділянок мозку! 3) методу руйнування обме­жених ділянок мозку, а під час дослідження функціональної орга­нізації мозку людини — клінічних спостережень за зміною поведі­нки хворих з локальним ураженням мозку! 4) нейрофізіологічних методів дослідження.

Зупинимося на кожному з цих прийомів окремо.

3.1. Порівняльно-анатомічні спостереження