3.2.1. Суть митної вартості та її функції

Нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладенню, проводиться на базі митної вартості, заявленої декларантом або визначеної митними органами на момент перетину товарами митного кордону України.

Митна вартість — це та вартість товару, яка використовується як вихідна розрахункова база для обчислення митних платежів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.10.98 p. .№ 1598 затверджений «Порядок визначення митної вартості товарів та інших предметів у разі переміщення їх через митний кордон України».

Функції митної вартості:

1) фіскальна: митна вартість є основою для нарахування митних платежів;

2) правоохоронна: митна вартість є основою для застосування санкцій за порушення митних правил;

3) статистична функція призначена для:

– забезпечення повного і достовірного обліку даних про експорт та імпорт держави;

– аналізу основних тенденцій, структури й динаміки зовнішньоторговельних товаропотоків держави разом з аналізом її макроекономічної ситуації;

– інформаційного забезпечення вищих органів державної влади й управління при прийнятті ними рішень у галузі митної політики та державного регулювання зовнішньої торгівлі;

– аналізу кон'юнктури ринку держави;

– контролю за нарахуванням митних платежів;

– здійснення валютного контролю в межах компетенції митних органів;

– представлення даних митної статистики для складання торгового та окремих статей платіжного балансів держави;

– сприяння в здійсненні державами взаємного обміну інформацією з митної статистики зовнішньої торгівлі;

– розв'язання інших завдань, обумовлених національною митною політикою.

4) перевірка обґрунтованості ціни товару при бартерних угодах;

• контроль за еквівалентністю зустрічних товарних відправлень;

• валютний контроль при проведенні експортно-імпортних операцій;

• контроль за дотриманням встановлених вартісних квот.

У зв'язку з тим, що процедура визначення і контролю митної вартості пов'язана із зовнішньоторговельною діяльністю, особливого значення набуває уніфікація митного законодавства торгуючих сторін, трансформація національних законодавств щодо визначення митної вартості та організації її контролю на основі міжнародних принципів. Все це дозволяє значною мірою полегшити учасникам ЗЕД організацію експортно-імпортних операцій та спростити митне оформлення товарів.

Наявність загальнодоступної методики і встановлених правил визначення митної вартості ставить усіх учасників ЗЕД у рівні умови і дозволяє істотно підвищити ступінь визначеності при організації зовнішньоторговельних операцій, заздалегідь прорахувати всі необхідні економічні параметри укладених угод.

Схема процедури декларування митної вартості зображено на рис.3.1.

Рис.3.1. Блок-схема процедури декларування митної вартості [4]

3.2.2. Методи визначення митної вартості

Впровадження чітких норм і правил визначення митної вартості ввезених товарів забезпечує організацію ефективної системи контролю за їх дотриманням. Завдяки правильному обчисленню бази оподатковування ввезених товарів досягається оптимальний розмір надходжень від стягнення митних платежів у державний бюджет.

Більшість країн, що беруть участь у зовнішній торгівлі, застосовують одну з двох міжнародних систем визначення митної вартості: Брюссельську; ГАТТівську.

Деякі країни, які не відіграють значної ролі в зовнішньоторговельному обороті, використовують власні національні методики визначення митної вартості товарів.

З метою уніфікації законодавства різних країн, у 1950 році у Брюсселі було розроблено Конвенцію про утворення уніфікованої методології визначення митної вартості товарів. Цей документ визначив Брюссельську митну вартість як нормальну вартість товару, за якою товар може бути проданий у країні його призначення на момент подання вантажної митної декларації. Конвенція визначає митну вартість, як ціну CIF у тому місці, де товар перетинав митний кордон країни призначення. Крім того, визначено ще одну важливу умову стосовно цінових показників — ціна товару має бути нормальною ціною, утвореною ринковими відносинами між незалежними один від одного продавцем та покупцем.

Наступним кроком у світовій уніфікації методів визначення митної вартості товару був пакет угод, ухвалених у 1979 році на багатосторонніх переговорах у Токіо.

Одним з документів, яким сьогодні керуються більшість країн, є так званий Кодекс про митну вартість ГАТТ. Одне з його положень зобов'язує усі країни-учасниці ГАТТ привести національну законодавчу базу з питань визначення митної вартості у відповідність до всіх положень Кодексу.

Згідно з цим Кодексом митна вартість товару — ціна, що реально сплачена, або підлягає сплаті за товар у разі його продажу до країни імпортера за виконання наступних умов:

1. необмежений перехід права власності на товар до імпортера, за винятком обмежень щодо конкретного товару з боку країни-імпортера або обмежень регіону, куди може бути перепродано товар;

2. ціна угоди або реалізація самої угоди залежить тільки від якісних та кількісних характеристик самого товару;

3. частина прибутку, у будь-якому вигляді не повертається імпортером експортерові;

4. експортер та імпортер не взаємозалежні.

Сьогодні усі методи оцінки митної вартості імпортованого товару базуються на ціні угоди, яка реально сплачується за товар, і враховує додаткові витрати покупця, комісійні та брокерські витрати, витрати на пакування, перевезення тощо.

Кодекс про митну вартість ГАТТ передбачає визначення митної вартості імпортованого товару з використанням ціни ідентичного або подібного товару. У разі відсутності потрібної інформації про ідентичні або подібні товари, митна вартість визначається шляхом розрахунків, які проводяться на підставі витрат виробництва, вартості сировини та матеріалів, прибутку та витрат, пов'язаних з реалізацією товару. Кодекс забороняє використання ціни внутрішнього національного ринку як базової розрахункової піни.

У рамках Співдружності незалежних держав ухвалено Основи митних законодавств держав-учасниць СНД, які визначають принципи правового, економічного та організаційного регулювання митної справи. Окремим розділом виділено статті, пов'язані з визначенням митної вартості та країни походження товару. Методи визначення митної вартості згідно з Основами представлено на рис.3.2. Вони стосуються імпортованих товарів. У разі необхідності ці методи використовуються за порядком їхньої нумерації.

Рис. 3.2. Порядок використання методів визначення митної вартості товарів

3.2.2.1. Визначення митної вартості товару за ціною угоди з ввезеними товарами (метод 1)

Даний метод є основним при визначенні митної вартості і відповідає суті статті VІІ Угоди ГАТТ, у преамбулі якої підкреслюється, що «основою оцінки товарів для митних цілей повинна бути ціна угоди з оцінюваними товарами».

На практиці це означає, що при проведенні оцінки товарів необхідно максимально можливо використовувати цей метод. Коли остаточно встановлено, що ціна угоди відсутня чи не може бути визначена, або не може використовуватися для визначення митної вартості, варто переходити до інших методів оцінки.

Основу даного методу складає «ціна угоди». Під ціною угоди розуміється ціна, фактично сплачена або така, що підлягає сплаті при продажу товарів на експорт у країну імпорту, скоригована з урахуванням встановлених додаткових нарахувань до ціни.

При цьому ціна як фактично сплачена, так і підлягаюча сплаті, означає:

1. суму всіх платежів покупця продавцю за товар, тобто як прямих, так і непрямих платежів третій особі на користь продавця;

2. платежів у грошовій формі, так само, як і розрахунків у формі надання послуг чи натурально-речових виплат.

Закон України «Про єдиний митний тариф», так само як і ст. VІІ Угоди, встановлює, що в ціну угоди включаються компоненти, які зображені на рис.3.3, якщо вони не були раніше в неї включені.

Рис.3.3. Компоненти митної вартості

Якщо перелічені компоненти не ввійшли в ціну товару, то вони повинні бути додані до ціни. На практиці така поправка до ціни відображається в спеціальному розділі декларації митної вартості у вигляді відповідного додаткового нарахування. Жодні інші компоненти не можуть бути донараховані до ціни, фактично сплаченої або підлягаючої сплаті.

Проте дані поправки і додаткові нарахування до ціни повинні провадитися лише за умови, якщо:

а) ці витрати або платежі дійсно мають місце і, отже, підтверджуються документально. Якщо таке визначення цих даних не є можливим, митна вартість не може бути визначена за методом 1;

б) ці платежі не включені в ціну товару, встановлену зовнішньоторговельним контрактом;

в) ці витрати фактично понесені та оплачуються покупцем. Дозволяються і відрахування з ціни, фактично сплаченої або такої, що підлягає сплаті: в ряді випадків можуть бути виключені деякі витрати, включені відповідно до контракту в цю ціну, тобто частина витрат, здійснюваних після ввезення товару на територію країни. До таких витрат належать:

1) витрати з монтажу, складання, наладки устаткування або надання технічної допомоги після ввезення товарів на територію країни;

2) витрати з доставки товару після ввезення на митну територію України до місця призначення;

3) мита, податки і збори, що сплачуються при ввезенні або продажу товарів.

Отже, митна вартість (МВ) може бути розрахована за формулою:

MB = ФВ + ВД + ВП + ЛІП + ЧП, (3.2)

де ФВ — фактурна вартість;

ВД — витрати на навантаження, розвантаження, перевантаження і страхування до пункту перетину митного кордону України;

ВП — витрати, додатково понесені покупцем;

ЛІП — ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів інтелектуальної власності, які покупець повинен здійснити як умову експорту товару, що оцінюється;

ЧП — частина прибутку від будь-якого подальшого перепродажу чи використання товару на території України, яка прямо чи непрямо накопичується у продавця.

Існують певні вимоги до застосування методу визначення митної вартості за ціною угоди з ввезеними товарами. Умовами, за наявності яких не може бути застосований для визначення митної вартості метод за ціною угоди з ввезеними товарами (метод 1), є такі:

а) обмеження щодо прав покупця на оцінюваний товар, за винятком:

• обмежень, встановлених законодавством України;

• обмежень географічного регіону, в якому товари можуть бути перепродані;

• обмежень, що істотно не впливають на ціну товару;

В якості прикладів умов такого роду можна зазначити такі ситуації:

• ціна на ввезені товари залежить від надання покупцем продавцю визначених послуг (іноземний продавець продає українському покупцю товари на суму 100 тисяч доларів США за умови, що покупець зобов'язується надати йому певні інформаційні послуги).

• продавець встановлює ціну на ввезені товари за умови, що покупець купить також і інші товари у певних кількостях (японський продавець продає телевізори за ціною 150 доларів США за одиницю за умови, що український покупець придбає 1000000 презервативів за ціною 0,05 долара за одиницю);

б) продаж і ціна угоди залежать від дотримання умов, вплив яких не може бути обчислено. До подібного роду умов відносяться:

• умови постачання відповідно до «Інкотермс» у редакції 2000 р.;

• умови підписання угод і здійснення постачань типу «покупка за умови підключення експерта (наявність експертного висновку)» і т.п.;

• покупка за умови постачання товару до конкретної дати;

• умови знижок на кількість товару, на «вірність» даному продавцю і т.п.;

• надання покупцем продавцю технічних розробок або креслень, виготовлених у країні покупця;

• здійснення покупцем за свій рахунок (можливо навіть за згодою з продавцем) яких-небудь дій, що відносяться до збуту покупцем імпортованих товарів, наприклад, рекламна діяльність, оплачувана покупцем;

• вимога на проведення тестування або випробування товарів;

• вимога по забезпеченню конфіденційності інформації і таємності визначених даних у відношенні ввезених товарів;

в) дані, використані декларантом при заявленні митної вартості, не підтверджені документально або не є кількісно визначеними і достовірними. Вимоги достовірності в даному випадку означають, що, по-перше, митні органи повинні мати можливість перевірки поданих декларантом документів; по-друге, дані, що містяться в поданих декларантом документах, не повинні суперечити одне одному, інакше метод 1 застосовувати не можна;

г) учасники угоди є взаємозалежними особами, за винятком випадків, коли їхня взаємозалежність не вплинула на ціну угоди, що повинно бути доведено декларантом. При цьому під взаємозалежними особами розуміються особи, що задовольняють хоча б одну з таких ознак:

1. один з учасників угоди (фізична особа) або посадова особа одного з учасників угоди є одночасно посадовою особою іншого учасника угоди;

2. учасники угоди є співвласниками підприємства;

3. учасники угоди пов'язані трудовими відносинами;

4. один з учасників угоди є власником внеску (паю) або акцій з правом голосу в статутному капіталі іншого учасника угоди, що становлять не менше 5 % статутного капіталу;

5. обидва учасники угоди перебувають під безпосереднім чи непрямим контролем третьої особи;

6. один з учасників угоди перебуває під безпосереднім або непрямим контролем іншого учасника угоди;

7. учасники угоди або їхні посадові особи є родичами.

3.2.2.2. Визначення митної вартості за ціною угоди з ідентичними та подібними товарами (методи 2 і 3)

У митній практиці можуть зустрічатися випадки, коли неможливо визначити вартість угоди. Наприклад, це ситуації, коли:

а) ввезені товари не є предметом продажу;

б) продаж товарів пов'язаний з обмеженнями, що стосуються користування або розпорядження ввезеними товарами;

в) продаж супроводжувався визначеними умовами, внаслідок чого реальна вартість товарів не може бути визначена або відсутня необхідна інформація для розрахунку відповідних поправок до ціни і здійснення її коригувань;

г) продаж здійснено між взаємозалежними сторонами і при цьому:

• залежність сторін вплинула на розмір ціни і цей факт не може бути спростований;

• ціна товарів значно відрізняється від перевірочної (орієнтованої) вартості або відсутня перевірочна вартість для цілей порівняння.

В усіх цих випадках митна вартість не може бути визначена за методом 1.

Суть методу 2 полягає в тому, що митна вартість оцінюваних (ввезених) товарів визначається шляхом використання як вихідної бази для її розрахунку ціни угоди з ідентичними товарами, митна вартість яких була визначена за методом 1 і прийнята митними органами.

Під ідентичними розуміються товари, однакові в усіх відношеннях з оцінюваними товарами, у тому числі за такими ознаками:

а) фізичні характеристики;

б) якість;

в) репутація на ринку;

г) країна походження;

д) виробник.

Ідентичними не вважаються товари, які після ввезення в Україну піддалися інженерно-конструкторській проробці, дизайн яких був змінений в Україні повністю або частково за рахунок покупця. Незначні розбіжності у зовнішньому вигляді не можуть служити підставою для відмови в розгляді товарів як ідентичних, якщо в іншому такі товари відповідають даним вимогам. Наприклад, розмір етикетки, колір тощо.

Для того, щоб відповідати критерію ідентичності, порівнювані товари обов'язково повинні бути виготовлені в тій самій країні, що і товари, які піддаються оцінці.

Товари, виготовлені різними особами в тій самій країні, можуть розглядатися як ідентичні товари тільки в тому випадку, якщо в покупця і митних органів немає інформації про ідентичні товари, виготовлені особою, що виготовила оцінювані товари.

Наприклад, холодильник Мінськ (Бєларусь) моделі МХМ-1704 не є ідентичним холодильнику моделі МХМ-1717, оскільки одним з основних споживчих параметрів холодильників є об’єм (від якого, головним чином, залежить ціна). У першої моделі об’єм – 370 дм³, а у другої – 350 дм³. Не є ідентичним холодильнику МХМ-1717 холодильник Sneige (хоча об’єм у них однаковий), тому що фірми-виробники мають неоднакову репутацію на ринку.

У випадку, якщо при використанні методу 1 виявляється більше однієї ціни угоди за ідентичними товарами, то в якості основи для визначення митної вартості ввезених товарів застосовується найнижча з них.

Якщо виявиться, що вартість товару не може бути визначена за методом 2, то варто переходити до іншої альтернативної бази оцінки — ціни угоди з однорідними товарами, тобто використовувати метод 3 — оцінку за ціною угоди з подібними товарами.

Під подібними вважаються товари, які, хоча і не є однаковими в усіх відношеннях, але мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати такі ж функції, що й оцінювані товари і бути комерційно взаємозамінними.

При визначенні однорідності товару повинні обов'язково бути враховані такі ознаки:

• якість, наявність товарного знаку і репутація товарів на ринку;

• країна походження;

• виробник.

Товари не вважаються однорідними, якщо їх проектування, дослідно-конструкторські роботи над ними, художнє оформлення, дизайн, ескізи і креслення та інші аналогічні роботи виконані після ввезення в Україну.

Виходячи з цих вимог, при вирішенні питання про те, чи можуть товари розглядатися як однорідні, аналізуються такі їх параметри:

а) фізичні характеристики: (розмір і форма; рівень технічних та інших характеристик; метод виготовлення);

б) матеріали, з яких виготовлені товари (наприклад, скляне вікно або вікно з пластику; дорогоцінні метали або чорні метали, тканина або папір тощо);

в) функції і сфера застосування (тобто, які функції виконує даний товар? Чи спроможні порівнювані товари виконувати ті самі функції?);

г) комерційна взаємозамінність, тобто, чи прийме покупець порівнюваний товар як замінник (як з погляду його функціонального призначення, так і комерційних характеристик).

При цьому необхідно враховувати якість товару, його репутацію на ринку і наявність товарного знаку.

Існують певні умови, за яких за основу при визначенні митної вартості береться ціна угоди щодо ідентичних та подібних товарів:

1) якщо ці товари продані для ввезення на територію України;

2) якщо ці товари ввезені одночасно з товарами, що оцінюються, або не раніше, ніж за 90 днів до ввезення товарів, що оцінюються;

3) якщо ці товари були ввезені у тій же кількості і на тих самих комерційних умовах, що й оцінювані товари;

4) якщо виявляється більше однієї ціни угоди щодо ідентичних чи подібних товарів, то застосовується найнижча з них.

При використанні цього методу використовуються такі види цін:

• світова ціна;

• довідкова ціна — ціна товарів внутрішньої та зовнішньої торгівлі різних країн, що публікуються в довідкових виданнях;

• біржові котирування — це ціни, що відображають фактичні угоди;

• середні експортні та імпортні ціни — розраховуються на базі даних зовнішньоторговельної статистики. Визначення митної вартості ідентичного чи подібного товару при його ввезенні відбувається на основі віднімання та додавання вартості.

Приклад. Сорочки однакових характеристик ввозяться від двох різних виробників, розташованих в одній країні. При цьому кожен виробник сорочок має свій товарний знак. Проте сорочки, виготовлені цими фірмами, мають однаковий стандарт і однакову якість. Вони користуються однаковою репутацією на ринку країни-імпортера. Чи можуть дані товари розглядатися як ідентичні або однорідні?

Хоча виробники використовують різні товарні знаки, сорочки мають однакові стандарти, якість і репутацію на ринку. Тому:

1) оскільки сорочки мають різні товарні знаки, вони не можуть розглядатися в якості ідентичних товарів;

2) з іншого боку, хоча сорочки і не є однаковими в усіх відношеннях, вони усе ж мають однакові характеристики, що дає їм можливість виконувати однакові функції. У зв'язку з тим, що товари виконані з урахуванням однакових стандартів, з однакових вихідних матеріалів, однакові у відношенні якості і репутації на ринку і мають визначений товарний знак, їх варто розглядати в якості однорідних, навіть незважаючи на різні товарні знаки.

Однорідними товарами є також пиво «Чернігівське» і «Славутич».

Методи 2 і 3 використовуються рідко, тому що:

1) законом визначені достатньо жорсткі вимоги до їхнього застосування;

2) для правильного вибору порівнюваного товару і здійснення відповідних коригувань від декларанта і співробітника митного органу вимагаються спеціальні знання про самі товари (товарознавство) і характерні риси їхніх продажів;

3) необхідна постійно поновлювана, велика, достовірна, комплексна цінова база.

В тих випадках, коли виявлені розбіжності в умовах здійснення угод із ввезеними ідентичними та подібними товарами за однакових комерційних умов, ціна угоди з ідентичними або подібними товарами повинна бути піддана відповідному коригуванню для компенсації (нівелювання) цих розбіжностей.

Коригування базової (вихідної) ціни угоди з ідентичними або подібними товарами здійснюється за одним або декількома чинниками:

а) тільки за кількісними чинниками;

б) тільки за чинниками, що стосуються комерційних умов продажу;

в) за комерційними та кількісними чинниками одночасно.

Отримана з урахуванням коригувань ціна угоди з ідентичними або подібними завезеними товарами повинна використовуватися як основа для визначення митної вартості оцінюваних товарів.

Проте, необхідно враховувати, що коригування на комерційні умови продажу і на кількість може бути зроблена лише в тих випадках, коли однозначно встановлено, що ціна товару дійсно залежить від цих чинників. Наприклад, у тих випадках, коли продавець продає товари за однією і тією самою ціною, незалежно від класу покупців або кількості проданого товару, тобто ціна порівнюваних товарів не змінюється залежно від зазначених чинників, коригування ціни угоди провадитися не повинно.

При проведенні оцінки за ціною угоди з ідентичними або подібними товарами необхідно забезпечити правильне врахування всіх додаткових нарахувань до ціни, фактично сплаченої або підлягаючій сплаті.

У разі необхідності, тобто якщо виявлені розбіжності в структурі ціни угоди порівнюваних товарів, слід провести відповідне коригування, наприклад, на витрати по транспортуванню товару, навантаженню і розвантаженню, страхуванню тощо.

Проведення коригування може призвести до збільшення або зменшення вартості товарів. Обов'язковими вимогами до коригування є вимоги розумності, точності і можливості доказу (документального підтвердження) доцільності коригування і слушності відповідних розрахунків.

Якщо існують розбіжності в ціні товару, зумовлені комерційними умовами або умовами транспортування і закупівлі товару тощо, обсягом продажів, і проведення коригування має сенс, проте відсутні можливості документального підтвердження вихідних даних, необхідних для коригування, визначення митної вартості за методами 2, 3 не припускається.

3.2.2.3. Визначення митної вартості на основі віднімання вартості (метод 4)

У тих випадках, коли неможливо використовувати наявні ціни угод або відсутня угода з ідентичними або подібними товарами, варто переходити до інших альтернативних методів оцінки.

При цьому стосовно методу 4 (метод на основі розрахунку вартості) і методу 5 (метод на основі додавання вартості) дозволяється зміна послідовності їх застосування: після методу 3, за бажанням декларанта, може бути використаний як метод 4, так і метод 5. Це зумовлено тим, що ці методи можуть викликати дуже істотні складнощі при їх практичному використанні. Дане положення відповідає і міжнародним нормам, закріпленим Угодою із застосування ст. VII ГАТТ «Оцінка товарів для митних цілей».

Митна оцінка за методом 4 базується на ціні, за якою ввезені (оцінювані), ідентичні, або подібні товари були продані найбільшою агрегованою партією на території України у незмінному стані, не пізніше 90 днів з дати ввезення оцінюваних товарів, а учасник угоди не є взаємозалежною з продавцем особою.

Таким чином, для використання ціни продажу на внутрішньому ринку оцінюваних, ідентичних, або подібних товарів як основи для визначення митної вартості цей продаж повинен відповідати таким умовам:

а) товари повинні бути продані в країні в незмінному стані;

б) ввезені (оцінювані), ідентичні, або подібні товари повинні продаватися приблизно одночасно з ввезенням оцінюваних товарів (різниця до 90 днів);

в) у разі відсутності випадків продажу ввезених (оцінюваних), ідентичних або подібних товарів у такому ж стані, в якому вони перебували на момент ввезення, покупець може, при дотриманні установлених вимог, використовувати ціну одиниці товару, що пройшла переробку, з проведенням відповідного коригування на вартість, додану в процесі переробки. Покупцеві при цьому буде потрібно підтвердити (обґрунтувати) митному органу слушність зробленого коригування. Основу розрахунків повинні складати прийняті формули і методи визначення вартості робіт з переробки товарів у відповідних галузях виробництва;

г) покупець не повинен прямо або побічно поставляти продавцю безплатно чи за зниженою ціною товари або послуги, використані для виробництва і продажу для ввезення в країну імпортованих товарів;

д) перший покупець завезених товарів на внутрішньому ринку не повинен бути пов'язаний з продавцем (імпортером оцінюваних, ідентичних або подібних товарів).

Поняття продажу товарів у незмінному стані означає, що операції виробничого характеру (включаючи складання), а також подальше опрацювання товарів розглядаються як операції, що змінюють стан завезеного товару. У той же час товар вважатиметься таким, що не змінив свій стан, у таких випадках:

1. якщо були здійснені операції по видаленню іноземних пакувальних матеріалів, консервантів;

2. якщо було здійснен просте переупаковка товарів для внутрішнього ринку;

3. якщо мали місце такі природні зміни, як усушка товару, його випаровування (для рідин) тощо.

Митна вартість на основі «віднімання» (МВ) визначається за формулою:

MB = ЦІ- (ВК + НП + ВП + СМП + ВД), (3.3)

де ЦІ— ціна одиниці товару; ВК— витрати на комісійні винагороди; НП — звичайні надбавки на прибуток; ВП — загальні витрати у зв'язку з продажем на митній території України товарів того ж класу; СМП — сума митних платежів, що підлягає сплаті в Україні у зв'язку з ввезенням товару; ВД — витрати на навантаження, розвантаження, транспортування і страхування, понесені в Україні.

Одним з центральних питань даного методу оцінки є вибір ціни, за якою найбільша агрегована (сукупна) кількість товару була продана після ввезення в країну покупцем першого комерційного рівня, не пов'язаним із продавцем (імпортером).

Для визначення найбільшої агрегованої кількості аналізуються всі продажі товару за даною ціною. Найбільша загальна кількість одиниць товару, проданих за однією ціною, і буде найбільшою агрегованою кількістю одиниць товару.

Якщо відсутні випадки продажу оцінюваних, ідентичних або подібних товарів у незмінному стані, на прохання декларанта може використовуватися ціна одиниці товару, що піддався обробці. При цьому визначення одиничної ціни товару, що був підданий обробці, здійснюється з урахуванням вимог, розглянутих вище. Проте в даному випадку, крім витрат, перелічених вище, з ціни оброблених товарів необхідно відняти вартість обробки після ввезення. Ці відрахування мають базуватися на об'єктивних даних, що піддаються кількісній оцінці, відносно вартості цієї обробки (враховуючи формули і методи розрахунків, що застосовуються у практиці різних галузей). Проте метод 4 не може бути використаний до товарів, що піддалися обробці у таких випадках:

1) якщо в результаті опрацювання після ввезення товари втра тили свої властивості;

2) якщо завезений товар після опрацювання не втратив своїх якостей, але складає дуже незначну частину кінцевого продукту.

Для того, щоб. стало можливим обчислення митної вартості на основі внутрішньої ціни, з неї необхідно виокремити ті елементи, що характерні тільки для внутрішнього ринку, тобто витрати, понесені після ввезення даних товарів на територію України і які не повинні бути включені в митну варгість.

З ціни товару вираховуються такі компоненти:

а) витрати на виплату комісійних винагород, звичайні надбавки на прибуток і загальні витрати в зв'язку з продажем в Україні ввезених товарів того ж класу і виду;

б) суми ввізних мит, податків, зборів та інших платежів, що підлягають сплаті в Україні в зв'язку з ввезенням і (або) продажем товарів;

в) звичайні витрати, понесені в Україні, із транспортування, страхування, навантажувальні і розвантажувальні роботи;

г) вартість, додану в результаті складання або подальшої переробки, у разі якщо це необхідно.

В основі методу 4 лежить вибір ціни, за якою ввезені товари продаються в Україні. Проте використання в рамках методу 4 цін продажу в Україні тільки оцінюваних товарів істотно обмежило б рамки застосування цього методу, оскільки як міжнародні норми, так і вітчизняне законодавство передбачають можливість використання в рамках даного методу цін продажів на ринку України ідентичних або подібних товарів.

Приклад.

1 липня 2003р. українським імпортером з Польщі ввозиться в Україну партія чаю. Інформація про товар: чай чорний дрібнолистовий, фасований у пакети по 100 г кожний, торгова марка – «Zita», країна-виробник – Індія.

Дані про продаж чаю в Україні протягом січня – червня 2003р. наведені у таблиці 15.1. Товар – чай чорний дрібнолистовий, фасований (пакети по 100г), індійський, торгова марка «Gita».

Таблиця 3.2

Дані про продаж чаю в Україні протягом січня – червня 2003р.

Період	Угода на продаж у рамках періоду	Обсяг продажу, (тис. шт.)	Ціна, дол. США
Січень	1 2	1000 4000	0,25 0,23
Лютий	1 2	1000 1000	0,25 0,21
Березень	1	2000	0,20
Квітень	1 2 3	1200 1100 2000	0,20 0,19 0,22
Травень	1 2	1500 1100	0,24 0,20
Червень	1 2	1200 1500	0,19 0,25

Відомо, що в Україні на упакування чаю наклеюються етикетки з інформацією, яка є необхідною для продажу товару на внутрішньому ринку. Який метод слід застосувати для розрахунку митної вартості одиниці товару, що імпортується?

Необхідно визначити загальне число одиниць товару, проданих за однією ціною протягом останніх 90 днів (квітень, травень, червень):

Ціна одиниці товару	Сумарна продана кількість
0,19	1100+1200=2300
0,20	1200+1100=2300
0,21	Не продавалось
0,22	2000
0,23	Не продавалось
0,24	1500
0,25	1500

Найбільше число одиниць товару продано за ціною 0,19 і 0,20 дол. США. Таким чином, в якості основи для визначення митної вартості за методом 4 буде використовуватися ціна одиниці товару для найбільшої агрегованої партії у розмірі 0,19 дол. США. (Однакові партії товару були продані по різних цінах за одиницю, але в якості основи для визначення митної вартості буде використана найнижча з них).

3.2.2.4. Визначення митної вартості на основі додавання вартості (метод 5)

У разі неможливості визначення митної вартості на основі методів 1, 2, 3, 4 альтернативною базою визначення митної вартості буде вартість товару, отримана розрахунковим шляхом на основі методу додавання вартості (метод 5).

Митна вартість на основі додавання (МВ) визначається за формулою:

MB = ВВ + ВД + НП + ВП + ЛІП + ЧП, (3.4)

де ВВ — вартість матеріалів і витрат, понесених виробником у зв'язку з виробництвом оцінюваних товарів; ВД — витрати на навантаження, розвантаження, транспортування і страхування, понесені в Україні; НП— прибуток, що отримує експортер; ВП— витрати, понесені покупцем; ЛІП — ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів інтелектуальної власності, які покупець повинен здійснити як умову експорту товару, що оцінюється; ЧП — відповідна частина прибутку від подальшого перепродажу товарів, що накопичується у продавця.

Митна вартість оцінюваних товарів визначається на основі урахування витрат виробництва цих товарів, до яких додається сума прибутку і витрат, характерних для продажу оцінюваних товарів на національному ринку. Таким чином, для визначення митної вартості за даним методом необхідна інформація про витрати виробництва оцінюваних товарів, яку можна одержати тільки за межами країни ввезення.

Складності в одержанні і підтвердженні необхідної інформації накладають жорсткі обмеження на використання методу додавання вартості. Якщо митному органу рекомендується використовувати для розрахунку митної вартості непідтверджені дані, то вони повинні розглядатися як бездоказові, такі, що не відтворюють фактичне положення справ. Навіть у тому разі, коли доступ до документації дозволено іноземним виробником і ухвалено владою його країни, фактично не всі документи і дані можуть бути подані митним органам країни-імпортера.

У зв'язку з цим митна вартість, визначена за методом 5, повинна бути об'єктом особливо ретельної перевірки.

3.2.2.6. Визначення митної вартості резервним методом (метод 6)

Існують ситуації, коли жоден з розглянутих вище варіантів оцінки товарів, відповідно до встановлених вимог, не може бути використаний як вихідна база для визначення митної вартості.

Це такі випадки:

• здійснюється імпорт товарів на тимчасовій основі;

• має місце договір оренди або наймання;

• здійснюється реімпорт товарів після ремонту або модифікації;

• відбувається постачання унікальної продукції, творів мистецтва;

• ідентичні або подібні товари не ввозяться;

• товари не перепродаються в країні-імпортері;

• виробник невідомий, відмовляється надати дані про витрати виробництва, або подані ним відомості не можуть бути прийняті митним органом.

Стаття VІІ Угоди ГАТТ/ВТО щодо митної оцінки, описуючи метод 6, встановлює, що митна вартість у рамках цього методу повинна визначатися з використанням «розумних» способів, сумісних з принципами і загальними умовами цієї Угоди на базі даних, наявних в імпортера.

Таким чином, метод 6 не дає спеціального способу оцінки товарів, але потребує врахування ряду принципів. Оцінка за допомогою резервного методу повинна відповідати встановленим законодавством методам. У рамках резервного методу повинна дотримуватися встановлена послідовність (ієрархія) принципів застосування методів визначення митної вартості:

1) базування оцінки на вартість угоди завезених товарів або існуючих фактичних оцінок, за якими завезені товари продаються в країні при звичайному ході торгівлі в умовах конкуренції;

2) уніфікація оцінки;

3) чесність і нейтральність оцінок;

4) простота і неупередженість критеріїв оцінки;

5) сумісність із комерційною практикою;

6) використання найближчих еквівалентів (альтернативних вартостей), якщо визначення вартості на базі методу 1 неможливо;

7) неприпустимість використання як бази для оцінки ввезених товарів вартості товарів вітчизняного походження, довільних або фіктивних оцінок.

Приклади гнучкого підходу до використання методів 1—5 в рамках методу 6.

1. За ціною угоди з ввезеними товарами (метод 1). У разі відсутності документального підтвердження заявлених декларантом елементів митної вартості в рамках методу 6 може бути зроблена їх оцінка на підставі наявної у розпорядженні покупця (декларанта) і/або митного органу інформації, якщо це не суперечить чинному законодавству. Наприклад, у разі відсутності документального підтвердження, за яким зроблені додаткові нарахування, що підлягають урахуванню в митній вартості, їх розмір у рамках методу 6 може бути визначено розрахунковим шляхом на основі експертної оцінки, шляхом порівняння зі звичайним рівнем витрат на аналогічні компоненти тощо.

2. За ціною угоди з ідентичними або подібними товарами (методи 2 і 3). Стосовно цих товарів гнучкість припускається щодо термінів ввезення ідентичних або подібних товарів. За основу для митної оцінки може розглядатися митна вартість ідентичних або подібних товарів, виготовлених іншим виробником як у країні експорту, так і в іншій країні, а також митна вартість ідентичних або подібних товарів, раніше визначена за методами 4 і 5.

3. Віднімання вартості (метод 4). Може бути допущене гнучке трактування вимоги про терміни продажу товарів на внутрішньому ринку, а також про те, в якому вигляді вони були завезені (тобто припускається визначена переробка).

При виборі товарів, проданих на внутрішньому ринку, у разі відсутності ідентичних або подібних товарів припускається розширення рамок порівнюваних товарів: можуть розглядатися товари того самого класу або виду, завезені як із тієї ж країни, що й оцінювані товари, так і з інших країн.

Припускається використання продажів товарів між продавцем і покупцем, що залежать один від одного із відповідними поправками до ціни продажу.

При використанні методу 6 припускається більша порівняно з іншими методами гнучкість:

а) використання нейтральних загальнодоступних джерел інформації: цінових довідників, що містять докладний опис товарів на асортиментному рівні; каталогів і подібних видань, даних про біржові котирування цін;

б) використання статистичних даних про звичайні рівні комісійних, знижок, прибутку, тарифів на транспорт тощо. При цьому обов'язкове відповідне коригування даних з урахуванням умов постачання оцінюваних товарів та інших чинників, що впливають на рівень цін.

Якщо товар ввозиться на умовах договорів оренди, то митна вартість може бути визначена, виходячи з сум орендної плати, перерахованої на весь період експлуатації даного устаткування. Наприклад, якщо устаткування вводиться за договором оренди на 2 роки, а його нормативний термін служби становить 10 років, то для одержання вартості устаткування орендна плата за 2 роки повинна бути перерахована на 10 років. При цьому необхідно враховувати, що якщо в суму поточних орендних платежів включені витрати, які не підлягають включенню в митну вартість (наприклад, витрати на ремонт і підтримку устаткування), то в тому випадку, якщо вони виділені окремим рядком і у разі необхідності можуть бути перевірені і підтверджені документально, ці витрати можуть не включатися до митної вартості.

Загальною вимогою по усіх вихідних цінових даних, що використовуються для визначення митної вартості за резервним методом, є їх строга адресність, тобто ціна повинна відноситись до конкретного товару, який описаний таким чином, що може бути однозначно ідентифікований (комерційне найменування товару, його опис на асортиментному рівні, дані про фірму-виробника, матеріал, із якого виготовлений товар, технічні параметри та інші характеристики залежно від виду товару).

За основу для визначення митної вартості товару за резервним методом не можуть бути використані:

а) ціна товару на внутрішньому ринку країни;

б) ціна на внутрішньому ринку країни на товари вітчизняного походження;

в) ціна товару, що поставляється з країни його вивезення в треті країни;

г) ціна товару більша з двох існуючих вартостей;

д) довільно встановлена або достовірно не підтверджена ціна. При застосуванні резервного методу покупець (декларант) може запросити в митного органу наявну в його розпорядженні цінову інформацію по відповідних товарах і використовувати її в розрахунках при визначенні митної вартості.

3.2.2.7. Визначення митної вартості у разі встановлення цінових обмежень на товари

Мінімальна митна вартість — це зафіксований нижній рівень митної вартості товарів, який затверджує КМУ.

Індикативні ціни — ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися чи складаються на відповідний товар на ринку експортера чи імпортера на момент здійснення експортної чи імпортної операції. Індикативні ціни розраховуються і затверджуються Міністерством економіки. Індикативні ціни формуються та встановлюються на такі товари:

• товари походженням з України, щодо імпорту яких в інших країнах вжиті чи є загроза застосування антидемпінгових заходів;

• товари походженням з України, щодо імпорту яких в інших країнах вжиті чи є загроза застосування компенсаційних чи спеціальних заходів;

• товари, імпорт яких в інші країни обмежено згідно з міжнародними угодами України;

• товари, експорт яких з України здійснюється в межах спеціальних режимів.

Фактори впливу на відхилення митної вартості від індикативної ціни:

1) вид умови поставки;

2) вид умови оплати;

3) відхилення якості товару від стандарту.

Отже, при визначенні митної вартості необхідно враховувати базисні умови поставки. При розрахунку витрат на транспортування до кордону України, якщо вони відповідно до умов поставки не були включені до вартості товару при поставці на безкоштовній основі чи за допомогою транспортних засобів покупця, для розрахунку транспортних витрат повинні використовуватися дані бухгалтерського обліку про калькуляцію транспортних витрат з включенням усіх необхідних статей чи елементів витрат. Якщо декларація заповнюється на товари кількох видів, то затрати на транспортування розподіляються між товарами різних найменувань пропорційно їх вазі. У тому разі, якщо бухгалтерські дані про витрати на перевезення даним виду транспорту відсутні, в митну вартість включається сума, розрахована, виходячи з діючих на момент транспортування вантажу тарифів на перевезення відповідним видом транспорту.

Якщо за умовами поставки у вартість товару декларантом включені затрати на транспортування після перетину митного кордону України, при визначенні митної вартості вони можуть бути виключені.

У разі явної невідповідності заявленої митної вартості товарів та інших предметів або в разі неможливості перевірки її нарахування митні органи України визначають митну вартість послідовно, на основі ціни на ідентичні товари та інші предмети, яка діє у провідних країнах-експортерах указаних товарів та інших предметів.

При визначенні митної вартості іноземна валюта перераховується у валюту України за курсом Національного банку України на день подання митної декларації.

При здійсненні експортно-імпортної операції потрібне документальне засвідчення ціни товару. Митна вартість визначається на базі документів, які надаються декларантом: (комерційний рахунок, рахунок проформа, консульська фактура).

Комерційний рахунок — це основний розрахунковий документ, що містить вимоги продавця до покупця. В ньому зазначають суму за поставлений товар. Види комерційних рахунків:

а) рахунок-фактура,

б) рахунок-специфікація. Виписується у разі, коли товар складається з кількох деталей і вартість кожної деталі вказується окремо.

Рахунок проформа — це документ, що містить відомості про ціну товару, але не є розрахунковим документом, оскільки не містить вимоги щодо сплати зазначеної в ньому суми.

Консульська фактура — документ, який експортер надає в дипломатичне представництво країни-імпортера для засвідчення вартості товару. При ввезенні товару необхідно надати контракт між імпортером та експортером. Якщо в цьому контракті не фіксується ціна, то використовуються цінові застереження:

1) hausse — збільшення ринкової ціни призводить до збільшення контрактної ціни;

2) baisse — зменшення ринкової ціни призводить до зменшення контрактної ціни;

3) hausse-baisse — зміни контрактної ціни відбуваються залежно від змін ринкової ціни.

У разі, коли у контракті передбачено надання знижок, митна вартість зменшується на суму знижок.

Документи, які надаються для проведення вартісної оцінки до відділу тарифів і вартості:

• копія вантажної митної декларації;

• документи, що надаються для митного оформлення;

• технічна документація;

• висновок товарної експертизи;

• прайс-листи виробника чи продавця товару.

Існують такі випадки виникнення спірних питань щодо визначення митної вартості:

• відсутність документів, на підставі яких визначається митна вартість;

• неможливість прийняття рішення начальником оперативного підрозділу митниці щодо визначення митної вартості на підставі наданих документів;

• виникнення в інспектора, що здійснює митне оформлення, сумнівів щодо правильності заявленої ціни товару.

Випадки, в яких звертаються до експертної організації при визначенні митної вартості:

1) недостатня кількість або сумнівна якість цінової інформації, наданої суб'єктом ЗЕД;

2) відсутність у базі цінової інформації митниці або відділу тарифів і вартості подібних чи ідентичних товарів.

Таким чином, при виникненні спірних питань щодо визначення митної вартості, їх опрацьовують митні органи. Процедура опрацювання спірних питань у митних органах така:

1. Митну вартість товару перевіряє митний інспектор, що здійснює митне оформлення. Якщо він погоджується з нею, то перевірка закінчується. Якщо ні, то відбуваються другий і третій етапи перевірки.

2. Митну вартість товару визначає відділ тарифів і вартості митниці.

3. Митну вартість товару визначає відділ тарифів і вартості регіональної митниці.

У разі, коли митна вартість визначається без експертних організацій, то відділ тарифів та вартості зобов'язаний надати відповідь протягом 7 календарних днів, а у випадку, коли необхідна цінова експертиза інших організацій — протягом 15 календарних днів.

3.3. Класифікації товарів для митного оформлення

Товарну номенклатуру зовнішньоекономічної діяльності, що є основою системи державних заходів регулювання зовнішньоторговельної політики, розроблено на базі Гармонізованої системи опису та кодування товарів (ГС) та Комбінованої тарифно-статистичної номенклатури Європейської економічної співдружності (КНЄЕС).

Товари, що обертаються у світовій торгівлі та класифіковані у Товарній номенклатурі зовнішньоекономічної діяльності (ТН ЗЕД), поділено на шість рівнів класифікації, де найвищими є 21 розділ, що далі поділяються на 97 груп, 33 підгрупи, 1241 товарну позицію, 3558 підпозицій та 5019 субпозицій.

Основою побудови ТН ЗЕД виступає сукупність різних ознак товарів.

Формування розділів відбувається на підставі походження товару, матеріалу, призначення та хімічного складу.

За походженням розділи І, ІІ, V.

За матеріалом розділи VІІІ, ХІ, ХІV, ХV.

За призначенням розділи ІV, ХІ, ХІІ, ХVІ, ХХІ.

За хімічним складом розділи ІІІ VІ, VІІ.

У побудову груп закладено принцип послідовності обробки товарів, починаючи від сировини та напівфабрикатів і аж до готових виробів, що створює умови для застосування товарної номенклатури при укладенні митного тарифу держави.

Побудова товарних позицій та субпозицій базується на застосуванні певних послідовних ознак. Можна виділити чотири основні — ступінь обробки, призначення, матеріал (сировина), з якого виготовлено товар, та його призначення у світовій торгівлі.

Шість основних правил класифікації товарів та примітки до розділів, груп та подекуди субпозицій, що вважаються невід'ємною частиною ТН ЗЕД, дозволяють однозначно згрупувати товари та визначити обсяги кожної з груп.

Систему кодування товарів у ТН ЗЕД утворено для зручності інформації, її передавання та подальшої обробки на обчислювальних машинах.

Товари кодуються девятизначним кодом ТН ЗЕД, у якому перші дві цифри означають товарну групу, перші чотири — товарну позицію товару, перші шість — код товару згідно з Гармонізованою системою опису та кодування товарів (ГС), усі девять цифр — товарну субпозицію товару.

Згідно з Конвенцією про ГС країни, що застосовують систему опису товарів, не мають права міняти класифікацію товарів та їх код у межах перших шести знаків. У разі дотримання країнами цього положення, застосування ГС дозволяє проводити детальніший опис товару з застосуванням характеристик, які легко враховуються та фіксуються під час митного оформлення, і зменшують імовірність помилок у класифікації та кодуванні товарів, оскільки документи експортерів та імпортерів мають більш уніфікований характер. Крім того, зовнішньоторговельна статистика, яку укладено згідно з ГС, дозволяє визначити напрямки товарних потоків різних країн та удосконалювати систему статистики зовнішньої торгівлі окремих країн. Загальні основи торговельної статистики (шість знаків згідно з ГС) дозволяють при проведенні тактичного планування та прогнозування, визначити кон'юнктуру можливого ринку, позитивні та негативні аспекти законодавства можливої країни-партнера.

Таким чином, в ТН ЗЕД підсубпозиція складається з 9 знаків (цифр), з яких перші шість цифр збігаються з назвою субпозиції з НГС. Три останні цифри ТН ЗЕД означають глибшу деталізацію субпозиції.

ТН ЗЕД має додаток — Пояснення до Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності (ТН ЗЕД). Ці Пояснення до Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності (ТН ЗЕД) складаються з 5-ти томів і дозволяють конкретизувати місцезнаходження товару в ТН ЗЕД за його характеристиками, коли класифікація з певних причин ускладнена і товар за допомогою Основних правил інтерпретації ТН ЗЕД може бути віднесеним до двох або більше товарних угруповань номенклатури одного рівня.

Ці пояснення надаються до всіх товарних угруповань номенклатури товарів:

розділів (з І до XXI);

товарних груп (з 1 до 97);

позицій (чотиризначні коди, всього 1241 позиція);

субпозицій (шестизначні коди, всього 5019 субпозицій);

підсубпозицій, що позначаються дев'ятизначним цифровим кодом ТН ЗЕД.

Пояснення до Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності (ТН ЗЕД) дають тлумачення до всіх вищенаведених товарних угруповань ТН ЗЕД, починаючи з пояснень загального характеру, які далі конкретизуються.

У Поясненнях до Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності (ТН ЗЕД) наведені визначення, розкриті поняття і терміни, зроблено короткий опис машин, механізмів, приладів, обладнання, сировини, матеріалів та напівфабрикатів і т. п. і зазначається їх призначення, сфера застосування. Уся ця інформація необхідна для однозначного віднесення конкретного товару, що розглядається, до класифікаційних угруповань ТН ЗЕД.

Однакове розуміння класифікаційних угруповань ТН ЗЕД є необхідною умовою для визначення ставок митних тарифів та інших платежів, визначення режимів імпорту і експорту товарів, а також для співвідношення митних тарифів, фактичних даних по зовнішній торгівлі різних країн та для проведення економіко-статистичного аналізу.

Перший толі (розділи І—V ТН ЗЕД) містить тлумачення номенклатури сільськогосподарської продукції, харчової промисловості і мінеральної сировини, в тому числі всі види мінерального палива.

Другий том (розділ VI ТН ЗЕД) — пояснення, що стосуються хімічної промисловості.

Третій том (розділи VII—XI ТН ЗЕД) включає пояснення до номенклатури шкіряної сировини, шкіри, хутра, деревини та виробів з неї, паперу, друкованої продукції, текстилю, одягу та ін.

Четвертий том (розділ XII—XV ТН ЗЕД) — це взуття, вироби з каменю, скла, дорогоцінних металів і каменів, ювелірні вироби, некоштовні метали і вироби з них.

П'ятий том (розділ XVI ТН ЗЕД) — пояснення виробів машино-та електротехнічної галузі виробництва та іншої продукції.

Шостий том (розділ XVII—XXI ТН ЗЕД) — подаються роз'яснення до різних транспортних засобів, продукції приладобудування, меблів, зброї та набоїв до неї, музичних інструментів, іграшок, спортінвентарю, витворів мистецтва, предметів колекціонування та антикваріату.

Для поточного визначення коду товару необхідно використати три складові — власне номенклатурну частину (дев'ятизначний код). Примітки до розділів і груп товарів та Основні правила інтерпретації ТН ЗЕД СНД. Крім цього, для визначення коду товару може бути корисним застосування додаткових публікацій (Пояснення до Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності (ТН ЗЕД), Алфавітний покажчик).

Комплексним керівництвом для визначення коду є Основні з правила інтерпретації. Їх шість. Перші п'ять правил допомагають -визначити товарну позицію (перші 4 знаки коду). За допомогою шостого правила можна відшукати субпозицію (V і VI розряди коду) і підсубпозицію (VII, VIII і IX розряди дев'ятизначного коду товару).

Однією з невід'ємних складових частин, як Гармонізованої системи опису та кодування товарів (ГС) так і ТН ЗЕД, є Основні правила інтерпретації.

Згідно з вимогами ГС (відповідно і ТН ЗЕД) класифікація товарів здійснюється в залежності від:

- матеріалу, з якого вони виготовлені;

- функцій, які ці товари виконують;

- ступеню переробки;

- належності до галузі промисловості;

- інших критеріїв, якщо вони спеціально обумовлені.

Оскільки ГС (відповідно і ТН ЗЕД) є класифікатором товарів, в якому кожен товар класифікується у відповідній одній (а не в кількох) товарній позиції, для регулювання випадків "перекриття" двох і більше товарних позицій (наприклад, по матеріалу та функції товару - пластмасовий стілець, дерев'яний стіл, стальне ліжко тощо) служать Основні правила інтерпретації, які розроблені для того, щоб гарантувати класифікацію товару в одній конкретній товарній позиції. Таким чином, Основні правила інтерпретації установлюють принципи класифікації товарів (регламентують послідовність дій при визначенні коду товару).

Основних правил інтерпретації шість. Перші п'ять призначенні для визначення товарної позиції (чотиризначного коду) товару. Правило б застосовується після того, як визначена товарна позиція, і служить для визначення процедури подальшого віднесення товару до відповідної субпозиції та підсубпозиції.

Застосовувати Основні правила слід лише послідовно, переходячи від Правила 1 до Правила 2(а), від Правила 2(а) до Правила 2(6). Категорично не можна застосовувати Правило 3(6), не застосувавши послідовно Правила 1, 2(а), 2(6), 3(а). Перехід до наступного правила можливий лише в тому випадку, якщо попереднє не дає змоги визначити товарну позицію в якій класифікується товар. На жаль на практиці не враховують цю вимогу ТН ЗЕД, застосовуючи те правило, яке дає швидку можливість класифікації, не зважаючи на не виконання вимог ТН ЗЕД. Правило 6 застосовується лише у випадку визначення товарної позиції. Наприклад, у випадку визначеної товарної позиції за допомогою правила 2(6), для визначення відповідних субпозиції та підсубпозиції застосовується Правило 6.

Правило 1

Назви розділів, груп та підгруп наводяться лише для зручності користування. Для юридичних цілей класифікація товарів проводиться виходячи з текстів класифікаційних угруповань і відповідно до розділів чи груп і, якщо такі тексти не вимагають іншого, відповідно до таких положень.

Текст Правила 1 у виданні ГС англійською мовою викладено наступним чином:

The titles of sections/ chapters and sub-chapters are provided/or ease of reference only; for legal purposes, classification shall be determined according to the terms of the headings and any relative section or chapter notes and, provided such headings or notes do not otherwise require, according to the following provisions.

Пояснення до Правила 1 наведені в "Explanatory notes" - поясненнях до ГС, офіційному виданні Комітету по ГС Всесвітньої митної організації (слід зазначити що "Explanatory notes" не мають юридичної сили для класифікації товарів, а носять допоміжний характер, разом тим корисно при класифікації користуватися Поясненнями ТНЗЩ, основою яких є "Explanatory notes"):

ТН ЗЕД є систематизованим переліком товарів міжнародної торгівлі. Ці товари в ній згруповано у розділи, групи й підгрупи, з найменуваннями, які вказують в стислій формі категорії або типи товарів, що охоплені цими розділами, групами та підгрупами. Однак, в багатьох випадках у розділі або у групі класифікується таке різноманіття та кількість товарів, що їх всі неможливо охопити або перерахувати конкретно в найменуваннях.

І. Тому Правило 1 починається з обговорення, що ці найменування наводяться "тільки для зручності використання у роботі". Відповідно, вони не придають класифікації законної сили.

П. Друга частина цього Правила говорить про те, що класифікацію слід проводити:

а) у відповідності з найменуваннями позицій та відповідними примітками до розділів або груп, та

б) якщо в цих найменуваннях або примітках не обговорене інше, то згідно з положеннями Правил 2, 3, 4, 5, де неможливо.

III. Положення ІІІа) є очевидним, і багато товарів класифікується у Номенклатурі без подальшого звертання до Правил інтерпретації (наприклад живі коні (товарна позиція 0101), фармацевтичні товари, про які йдеться у примітці 4 до групи 30 (товарна позиція 30006).

IV. У положенні III б) умова "якщо ці найменування та примітки не потребують іншого тлумачення" достатньо не двозначна означає, що найменування товарних позицій та примітки до розділів або груп є пріоритетними, тим самим враховуються в першу чергу при класифікації товару. Наприклад, в примітках до групи 31 ставиться умова, що до визначених товарних позицій відносяться тільки визначені товари. Відповідно, ці товарні позиції не можуть бути розширені для того, щоб включити у них товари, які могли б в іншому випадку потрапити до них згідно з Правилом 2 б.

Таким чином, перша частина Правила 1 говорить про те, що найменування Розділів, Груп та Підгруп ТН ЗЕД призначені лише для зручності користування, тобто не мають юридичної сили для класифікації товару. Зазначені найменування використовуються лише для зручності пошуку товарної позиції, але не при класифікації товару.

Приклади:

Логічно починати пошук пічних колосників, виготовлених з чавуну, у Розділі ХV ТНЗЕД "Недорогоцінні метали та вироби з них", але класифікуватися вони будуть у товарній позиції 8416 Розділу XVI "Машини, обладнання та механізми;...".

Група 62 має текстове найменування "Одяг та приналежності одягу текстильні (крім трикотажних)", однак при цьому в зазначеній групі міститься товарна позиція 6212, в якій класифікуються певні вироби одягу, виготовлені з трикотажу.

Виходячи з вищевикладеного два вищих рівня деталізації ТН ЗЕД (Розділи і Групи) не визначають класифікацію товарів, при цьому, до певної міри, найменування зазначених рівнів вказують на ті товарні позиції, які в них містяться, та які, в свою чергу, мають юридичну силу для класифікації товарів. Разом з цим зазначені рівні класифікації (Розділи та Групи) містять Примітки (Примітки самі по собі мають юридичну силу при класифікації товарів), які виключають конкретні товари з визначених розділів та груп та визначають особливості класифікації певних товарів.

Друга частина Правила 1 говорить про те, що класифікацію товарів слід проводити наступним чином:

- в першу чергу, згідно з текстовим найменуванням товарних позицій або Приміток до Розділів та Груп (найменування товарних позицій і примітки мають однаковий статус, в зв'язку з цим перевагу має текст з найбільш відповідним описом товару);

- в випадку, якщо в найменуваннях товарних позицій або в Примітках не міститься відповідних вказівок, то згідно з Правилами 2, 3,4, 5 (послідовно).

Приклади.

Автомобільні сідельні тягачі класифікуються в товарній субпозиції 8701 20, у відповідністю з приміткою 2 до Групи 87.

Пластмасові гудзики не можуть бути класифіковані у товарній позиції 3926 "Вироби інші з пластмас...". Така класифікація суперечить Примітці 2 (х) до групи 39, згідно з якою вироби Групи 96 в Групі 39 не класифікуються. Група 96 містить товарну позицію 9606 "Ґудзики,...".

Текстове найменування товарних позицій та тексти Приміток до Розділів та Груп мають однакову юридичну силу для класифікації. Перевага надається тексту, які містить найбільш точний опис товару.

Згідно з Правилом 1 класифікацію товару необхідно починати з пошуку коду товарної позиції, в текстовому описі якої фігурує найменування цього товару.

При класифікації товару недостатньо прочитати лише примітки до Групи. Обов'язково необхідно прочитати Примітки до Розділу, які мають відношення до всіх груп цього розділу. Не завжди достатньо ознайомитись з Примітками до одного Розділу, тому що в інших розділах та групах, що мають відношення до подібних видів товарів, матеріалів, з яких вони виготовлені, або їх функцій, можуть бути Примітки з інформацією стосовно класифікації цього товару.

Правило 2

а) Будь-яке посилання у назві класифікаційного угруповання на будь-який товар стосується також некомплектних чи незавершених виробів, за умови що вони мають основні характеристики комплектних чи завершених виробів, а також розглядається як посилання на комплектний чи завершений товар, поданий незібраним чи розібраним.

б) Будь-яке посилання у назві класифікаційного угруповання на будь-який матеріал чи сировину стосується також сумішей або з'єднань цього матеріалу чи речовини з іншими матеріалами або речовинами. Будь-яке посилання на товар з певного матеріалу або сировини розглядається як посилання на товари, які повністю або частково складаються з цього матеріалу або речовини. Класифікація товарів, які складаються більш ніж з одного матеріалу або речовини, здійснюється відповідно до положень Правила 3.

Текст Правила 2 у виданні ГС англійською мовою викладено наступним чином:

a) Any reference in a beading to an article shall be taken to include a reference to that article incomplete or unfinished, provided that, as presented, the incomplete or unfinished article has the essential character of the com-, plete or finished article. It shall also he taken to include a reference to that article complete or finished (or falling to he classified as complete or finished by virtue of this rule), presented unassembled or disassembled.

b) Any reference in a heading to a material or substance shall he taken to include a reference to mixtures or combinations of that material or substance ufith other materials or substances. Any reference to goods of a given material or substance shall be taken to include a reference to goods consisting wholly or partly of such material or substance. The classification ofgoods consisting of more than one material or substance shall be according to the principles of rule 3.

Пояснення до Правила 2 наведені в "Explanatory notes" - поясненнях до ГС:

Правило 2а

(Товари, представлені в некомплектному або незавершеному вигляді)

І. Перша частина Провина 2а розширює вміст будь-якої товарної позиції, до якої відноситься конкретний товар, для включення в неї не тільки комплектного виробу, але і цього виробу в некомплектному або незавершеному вигляді, при умові, що в представленому вигляді цей виріб має основні характеристики комплектного або готового виробу.

II. Положення цього правила також поширюється на заготовки, якщо вони не виділені в конкретну товарну позицію. Під терміном "заготовка" розуміється виріб, не готовий для безпосереднього використання, який має приблизну форму або обриси готового виробу або частини, та який може бути використаний, крім виключних випадків, тільки для доробки в готовий виріб або частину.

Напівфабрикати, які не мають характерної форми готових виробів (такі як прутки, диски, труби і т.і.), не розглядаються як "заготовки".

Ш. Беручи до уваги зміст товарних позицій розділів І - IV, зазначена частина Правила не застосовується до товарів цих розділів.

IV. Деякі випадки, які підпадають під дане Правило, згадуються в загальних положеннях до розділів або груп (наприклад, розділ XVI та групи 61,62, 86, 87 та 90).

Правило 2а

(Товар», представлені незібраними або розібраними)

V. Друга частина Правила 2 а передбачає, що комплектні або завершені (готові) вироби, представлені в незібраному або розібраному вигляді, класифікуються у тих же товарних позиціях, що і зібрані вироби. Товари бувають представлені подібним чином в зв'язку з потребами упаковки, навантажувально-розвантажувальних робіт (операцій) при транспортуванні.

VI. Дане Правило також відноситься до некомплектних або незавершених виробів, представлених у розібраному або незібраному вигляді, при умові, що вони розглядаються як комплектні або завершені виробництвом вироби в силу дії першої частини даного Правила.

VII. Згідно з даним Правилом, під термін "товари, представлені незібраними або розібраними" розуміються вироби, компоненти яких повинні збиратися з допомогою простого кріпильного матеріалу (гвинтів, гайок, болтів тощо) або ж, наприклад, клепкою або зварюванням, при умові, що для цього потрібні лише прості складальні операції.

Незібрані компоненти виробу понад кількість, необхідну для складання цього виробу, повинні класифікуватися окремо.

VIII. Випадки, які підпадають під дію даного Правила, згадуються в загальних положеннях до розділів або груп (наприклад, розділ XVI та групи 44,86,87 та 89).

IX. Беручи до уваги зміст товарних позицій розділів І - VI, зазначена частина цього Правила звичайно не застосовується до товарів цих розділів.

Правило 2б

(суміші ти сполучення матеріалів або речовин)

X. Правило 26 стосується сумішей та сполучень матеріалів або речовин та товарів, виготовлених з двох або більше матеріалів або речовин. Воно має відношення до товарних позицій, в яких зазначається матеріал або речовина (наприклад, товарна позиція 0503 - кінський волос), та до товарних позицій, в яких вказано товар з конкретного матеріалу або речовини (наприклад, товарна позиція 4503 - вироби з натуральної пробки). Слід зазначити, що дане правило застосовується тільки в таму випадку, якщо в цих товарних позиціях або примітках до розділів або груп не обумовлено інше (наприклад, товарна позиція 1503 - лярдстеарин, не змішаний...).

Готові суміші, описані як такі в примітках до розділів або груп або в товарній позиції, слід класифікувати згідно з Правилом 1.

XI. Суть цього Правила полягає в тому, щоб розширити будь-яку товарну позицію, яка відноситься до матеріалу або речовини, включивши до неї суміші або сполучення даного матеріалу або речовини з іншими матеріалами або речовинами. Дія цього Правила також полягає в тому, щоб розширити будь-яку товарну позицію, яка відноситься до товарів, виготовлених з даного матеріалу або речовини, включивши до неї товари, виготовлені частково з цього матеріалу або речовини.

XII. Це, однак, розширює товарну позицію не настільки, щоб включати до неї товари, які згідно з Правилом 1, не можна розглядати як такі, що відповідають опису в цій товарній позиції; це відбувається у тому випадку, коли добавка іншого матеріалу або речовини лишає ці товари відмітної ознаки тих видів товарів, які зазначені у цій товарній позиції.

XIII. Як наслідок із цього Правила, суміші та сполучення матеріалів або речовин та товари, виготовленні з більш ніж одного матеріалу або речовини, якщо вони, на перший погляд, можуть бути віднесені до двох або більше товарних позицій, повинні класифікуватися згідно з принципами правила 3.

Виходячи з вищевикладеного, Правило 2а застосовується в тому випадку, коли необхідно визначити товарний код товару:

1) в якому відсутні певні частини, відсутність яких не лишає товар характеристик готового виробу;

2) який потребує технологічної обробки, для того щоб цей товар був готовим для використання (експлуатації);

3) який знаходиться в розібраному або незібраному стані.

Згідно з першою частиною Правила 2а виріб у некомплектному або незавершеному стані класифікується у товарній позиції, де класифікується відповідний готовий виріб. Тобто перша частина Правила 2а регулює класифікацію некомплектних чи незавершених виробів, зобов'язуючи класифікувати їх як відповідні готові вироби, маючи на увазі, що вони мають основні характеристики готового виробу.

Приклади.

Трактор, у якого відсутня кабіна, класифікується у товарній позиції відповідного готового трактора.

Акумулятор, у якого відсутня кришка, при класифікації вважається готовим акумуляторам.

Легковий автомобіль, на якому не встановлено двигун, вважається готовим автомобілем.

Шафа, на якій не встановлені дверцята, при класифікації вважається готовою шафою.

Диван без ніжок при класифікації вважається готовим виробом (диваном).

Обезводнені фруктові соки класифікуються в товарній позиції 2009 як фруктові соки.

Лазерний принтер або копіювальний апарат, у яких відсутній лоток для подачі паперу, класифікуються у відповідних товарних позиціях для готових виробів.

Поковка колінчатого валу, готова для чистової обробки, класифікується як готовий колінчатий валу товарній позиції 8483-

Спробуємо розглянути застосування Правила 2а на прикладі комп'ютера. Комп'ютер без корпуса має основні характеристики готового виробу і відповідно класифікується в товарній позиції 8471 як пристрій для автоматичної обробки даних. У випадку відсутності центрального процесора (який є важливою частиною комп'ютера) то згідно з Правилом 2а його не можна назвати пристроєм для обробки даних. Якщо ми віднесемо цей комп'ютер (з відсутнім процесором) до товарної позиції 8473 "Частини та приладдя ..." це буде помилкою. В позиції 8473 є субпозиція 847191 "Цифрові блоки для обробки даних, які поставляються окремо або у комплекті з іншими пристроями, які можуть вміщати в одному корпусі один або кілька з наступних пристроїв: запам'ятовуючий пристрій, пристрій вводу та пристрій виводу", де і буде класифікуватися зазначений комп'ютер, оскільки він містить запам'ятовуючий пристрій. У цьому випадку наш товар залишився в тій же товарній позиції. Багато товарних позицій ТН ЗЕД містять широкий спектр товарів, і не слід переходити до іншої позиції, як слід не прочитавши зміст всієї товарної позиції.

В ТН ЗЕД сировина та деякі некомплектні або незавершені в виробництві товари вказані в текстових описах відповідних товарних позицій. У таких випадках Правило 2а не застосовується, так як класифікація здійснюється згідно з Правилом 1.

Приклади:

Вироби товарної позиції 8538.

Заготовки для ґудзиків класифікуються у товарній позиції 9606, в текстовому описі якої зазначено "... заготовки для ґудзиків...".

Заготовки для корків класифікуються у товарній позиції 4502, в текстовому описі якої зазначено "... заготовки для корків...".

Згідно з другою частиною Правила 2а комплектний або готовий виріб, поданий у незібраному або розібраному стані, для цілей класифікації розглядається як готовий виріб. Товари надаються у незібраному або розібраному стані для зручності пакування, транспортування тощо. Згідно з цим Правилом під товарами "у незібраному або розібраному стані" розуміються вироби, компоненти яких повинні збиратись за допомогою простого кріпильного матеріалу (гвинтів, гайок, болтів тощо) або, наприклад, клепкою, зварюванням. При цьому розуміється, що для зборки цих виробів необхідні лише прості збірні операції (частини та деталі не потребують спеціальної обробки та підгонки).

Приклади:

Дерев'яний збірний будиночок ("підсобка" для робочих) у розібраному стані класифікується в товарній позиції 9406. Але при цьому набір дерев'яних дощок, брусків, планок тощо, необхідний для будівництва подібного будиночка, не може розглядатися як готовий виріб.

Комплект деталей, з якого складається пилосос, класифікується як готовий виріб товарної позиції 8509.

Комплект оброблених дерев'яних деталей, з якого складається кухонний стіл, класифікується як готовий виріб товарної позиції 9403.

Незавершені або некомплектні вироби у розібраному або незібраному стані класифікуються як готові вироби, при умові, що вони мають основні характеристики готового виробу.

Приклади:

Комплект деталей електричного акумулятора, з яких можна зібрати акумулятор без верхньої кришки або без вивідних клем, класифікується як готовий виріб. Оскільки відсутність верхньої кришки або вихідних клем не позбавляє цей виріб (у незібраному стані) основної характеристики готового виробу - акумулятора товарної позиції 8507.

Комплект деталей, з якого складається пилосос але без шнура електроживлення, класифікується як готовий виріб товарної позиції 8509. Оскільки відсутність шнура електроживлення не позбавляє цей виріб (у незібраному стані) основної характеристики готового виробу - пилососа товарної позиції 8509.

Правило 2а стосується виробів, в яких не вистачає якихось деталей чи частин, Правило 2в регулює протилежні випадки: в виробі мається матеріалів більше ніж вказано в тексті відповідної групи. Шкіряна куртка відноситься до товарної позиції 4203. Разом з тим, в шкіряній куртці можуть бути елементи, виготовлені не з шкіри: пластмасові ґудзики, металеві блискавки, шерстяна підшивка, хутряна підстьожка. Правило 2в дозволяє класифікувати такий піджак, так наче він складається лише із шкіри. Правило 2в необхідно лише тоді, коли товарна група призначена для виробів, виготовлених із певного матеріалу. Тому воно не потрібно в тому випадку, коли матеріал, з якого виготовлено виріб, не обговорюється, або коли дозволено використання інших матеріалів. Наприклад, парасолька товарної позиції 6601 може бути виготовлена з будь-яких матеріалів або фетровий капелюх товарної позиції 6503 може мати оздоблення з будь-яких матеріалів (пташине пір'я, пластмаса, мідь тощо).

Правило 2а застосовується лише в тому випадку, коли в текстовому найменуванні товарної позиції присутнє посилання на матеріал або речовину, з якої виготовлено виріб. Згідно з цим правилом, в випадку якщо не існує товарної позиції з текстовим описом, де зазначено найменування виробу, що потребує класифікації, слід виділити основний матеріал, з якого виготовлено виріб, та шукати відповідну товарну позицію, яка включає вироби з такого матеріалу. Вказане Правило розширює будь-яку товарну позицію, яка має відношення до матеріалу або речовини, включаючи до неї суміші або сполучення основного матеріалу або речовини з іншими. Якщо основний матеріал (речовину), з якого виготовлено виріб, неможливо виділити, то Правило 2в при класифікації такого виробу не застосовується.

Разом з тим, в певних випадках, текстовий опис групи або примітка до розділу чи групи виключає присутність будь-яких інших матеріалів. Наприклад, хімічно чистий цукор товарної позиції 2940 та натуральний мед товарної позиції 0409. Суміш зазначених цукру та меду не може бути класифіковано ні в товарній позиції 2940, ні в 0409. В такому випадку застосування Правила 2в неможливо.

В окремих випадках дозволено додавання визначених речовин, в той час як присутність будь-яких інших речовин не допускається. Подібним чином в деяких товарних позиціях дозволено присутність будь-яких матеріалів, за винятком одного визначеного. Наприклад, сталеві гвіздки з мідними головками класифікуються у товарній позиції 7415, а не в 7317.

Готові суміші, які описані в Примітках до розділів або груп або в текстових найменуваннях товарних позицій, класифікуються згідно з вимогами Правила 1.

Якщо добавка іншого матеріалу (речовини) змінює характер виробу настільки, що він перестає відповідати текстовому найменуванню товарної позиції (Правило 1), застосування Правила 2в не можливо і класифікація виробу здійснюється згідно з Правилом 3.

Приклади:

Апельсиновий чай, який складається з чорного чаю (99 %) та апельсинової кожухи (1 %), класифікується у товарній позиції 0902.

Чавунна сковорода з дерев'яною ручкою класифікується у товарній позиції 7323.

Дерев'яна вішалка з металевими гачками для одягу класифікується у товарній позиції 9403-

Правило 3

У разі, кали згідно з Правилом 26 або з будь-яких інших причин е можливість відмести товари до двох або більше товарних позицій, класифікація таких товарів здійснюється наступним чином:

а) Перевага віддається тій товарній позиції, яка містить найбільш конкретний опис товару порівняно з товарними позиціями з більш загальними описами. Однак, коли кожна з двох або більше товарних позицій стосується лише частини матеріалів або речовин, які входять до складу сумішей або багатокомпонентних виробів, або тільки до окремих елементів товарів, представлених у наборі для роздрібного продажу, то ці товарні позиції повинні розглядатися як рівні по відношенню до цих виробів, навіть якщо одна з них і містить більш детальний або повний чи точний опис виробу.

б) Суміші, багатокомпонентні вироби, які складаються з різних матеріалів або виготовлені з різних компонентів, та товари, представлені у наборах для роздрібного продажу, які не можуть класифікуватися згідно з Правилам За, класифікуються по тим матеріалам або складовим частинам, які визначають їх основні ознаки, якщо такий принцип можна застосувати.

в) Товари, які не можуть бути класифіковані згідно з положеннями Правил За та 36, класифікуються в останній (яка має найбільший порядковий номер) з тих, що розглядаються товарних позицій.

Текст Правила 3 у виданні ГС англійською мовою викладено наступним чином:

When by application of rule 2 (Ь) or for any other reason, goods areprima facie ctassifiabte under two or more headings, classification shall he fected as follows:

(a) the heading which provides the most specific description shall he preferred to headings providing a more general description. However, when two or more headings each refer to part only of the materials or substances contained in mixed or composite goods or to part only of the items in a set put up for retail sale, those headings are to he regarded as equally specific in relation to those goods, even if one of them gives a more complete or precise description of the goods;

(b) mixtures, composite goods consisting of different materials or made up of different components, and goods put up in sets for retail sale, which cannot he classified by reference to 3 (a), shall he classified as if they consisted of the material or component which gives them their essential character in so far as this criterion is applicable;

(c) when goods cannot he classified by reference to 3 (a) or (b), they shall be classified under the heading which occurs last in numerical order among those which equally merit consideration.

Пояснення до Правила 2 наведені в "Explanatory notes" - поясненнях до ГС:

Це Правило передбачає три методи класифікації товарів, які на перший погляд (prima facie), можуть бути віднесені до двох або більше товарних позицій, або згідно з умовами Правила 2б, або згідно з іншою умовою. Ці методи застосовуються у тій послідовності, в якій вони приведені у цьому Правилі. Таким чином, Правило 3 б застосовується тільки в тому випадку, коли Правило За не підходить для класифікації. Коли Правила За та 3б не підходять, то застосовується Правило 3в. Відповідно, послідовність застосування методів класифікації (використовуючи ключові слова) наступна: а) точний опис товару; б) відмітна ознака; в) товарна позиція, яка займає останнє місце у порядку зростання кодів.

II. Це Правило може бути застосоване лише при умові, що в текстовому описі товарних позицій або в примітках до розділів чи груп не обумовлено інше. Наприклад, згідно з приміткою 46 до Групи 97 товари, які підходять згідно з описом, як до товарних позицій 9701 - 9705, так і до позиції 97 Об, класифікуються в одній з попередніх позицій. Ці товари повинні класифікуватися згідно з приміткою 46 до Групи 97, а не згідно з зазначеним правилом.

Правило За

III. Перший метод класифікації наводиться у Правилі 3 а, згідно з яким перевагу має товарна позиція, в якій наведено більш точний опис товару, а не товарна позиція, в якій наведено більш загальний опис.

IV. Недоцільно встановлювати жорсткі правила, згідно з якими можна визначити, чи дає одна товарна позиція більш точний опис товару, але в цілому слід відмітити, що:

а) товар більш точно характеризується його найменуванням, ніж найменуванням групи товарів (наприклад, електробритви та машинки для підстригання волосся з автономним електродвигуном включені до товарної позиції 8510, а не до товарної позиції 8508 як ручні електромеханічні інструменти або в товарну позицію 8509 як електромеханічні побутові прилади з автономним електродвигуном).

б) якщо товари відповідають опису, який більш чітко ідентифікує їх, то цей опис є більш точним, ніж той, при якому ідентифікація менш повна. Прикладами останньої категорії товарів є:

1) текстильні килимки для салону слід класифікувати не як приладдя автомобілю товарної позиції 8708, ay товарній позиції5703, де вони більш точно описані як килими;

2) не обрамлене в раму безосколкове скло, зміцнене або багатошарове, певної форми для використання у літаках повинно класифікуватись не у товарній позиції 8803, як частина виробів товарної позиції 8801 або 8802, a y товарній позиції 7007, де воно більш точно описане як безосколкове скло.

V. Але якщо у двох або більше товарних позиціях зазначається тільки частина матеріалів або речовин, які входять до складу сумішей або багатокомпонентних виробів, або тільки частина виробів у наборі для роздрібного продажу, то ці товарні позиції слід розглядати як однаково точні описи цих товарів, навіть якщо одна з них дає більш повний та точний опис, ніж інші. В таких випадках класифікація товарів повинна здійснюватись згідно з Правилом 36або 3в.

Правило 5б

VI. Другий метод стосується:

і) сумішей;

іі) багатокомпонентних товарів, які складаються з різних матеріалів;

ііі) багатокомпонентних товарів, які складаються зрізних компонентів;

iv) товарів, які входять до наборів для роздрібного продажу. Він використовується тільки в тому випадку, якщо правило За не застосовується.

VII. В усіх цих випадках товари повинні класифікуватись так, якби вони складались лише з компоненту, який надає їм основну відмінкову ознаку в тій мірі, в якій може застосовуватися цей критерій.

VIII. Основна відмінкова ознака (критерій) може визначатись різноманітними факторами в залежності від виду товару. Він може, наприклад, визначатися природою матеріалу або компоненту, його об'ємом, кількістю, масою, вартістю або роллю, яку грає цей матеріал або компонент при використанні товару.

ІХ. При застосуванні цього Правила до багатокомпонентних товарів, виготовлених з різноманітних компонентів, слід враховувати не тільки ті товари, в яких ці компоненти поєднані один з одним, утворюючи єдине ціле, але і товари з роздільними компонентами, при умові, що ці компоненти прилаштовані один до одного, доповнюють один одного та взяті разом утворюють єдине ціле, що звичайно не дозволяє виставляти їх на продажу вигляді окремих частин.

Прикладами останньої категорії товарів є:

1) попільниці, які складаються з підставки, яка включає змінну чашу для попелу;

2) стелажі для домашнього зберігання спецій, які складаються із спеціальної рами (звичайно дерев'яної) та відповідної кількості пустих ємностей для спецій відповідної форми та розміру.

Компоненти таких багатокомпонентних товарів, як правило, упаковані у загальну упаковку.

X. При застосуванні цього Правила термін "товари, які входять до набору роздрібної торгівлі" стосується товарів, які:

а) складаються не менше ніж з двох різних виробів, які на перший погляд (prima facie) класифікуються у різних товарних позиціях. З цієї причини, наприклад, шість виделок для фандью не можуть розглядатися як набір з точки зору застосування цього Правила;

б) складаються з компонентів, зібраних разом з метою задовольнити конкретну потребу або виконати певну роботу; та

в) укладені таким чином, що не потребують перепакування при продажу споживачу (наприклад, в коробках чи ящиках).

Під цим терміном, відповідно, розуміються набори, які складаються, наприклад, із різноманітних харчових продуктів, призначених для використання разом при приготуванні готової для вживання страви.

Приклади наборів, які можуть класифікуватися згідно з Правилом 36:

1 а. Набори, які складаються із сандвіча з м'ясом, з сиром або без нього у здобній булочці (товарна позиція 1602), спаковані з картопляними чіпсами (смаженими у фритюрі) (товарна позиція 2004): класифікуються у товарній позиції 1602.

1 б. Набори, компоненти яких призначені для сумісного використання при приготуванні cnafemi, які містять пакет сирих спагеті (товарна позиція 1902), тертого сиру (товарна позиція 0406) та маленьку консервну баночку томатного соусу (товарна позиція 2103), спаковані у картонну коробку: класифікуються у товарній позиції 1902.

Однак, Правило не поширюється на набори продуктів, які спаковані разом та складаються, наприклад, з:

- банки креветок (товарна позиція 1605), банки гусячої печінки (товарна позиція 1602), банки сиру (товарна позиція 0406), банки бекону в скибках (товарна позиція 1602) та банки ковбасок (товарна позиція 1601); або

- пляшки алкогольного напою товарної позиції 2208 та пляшки вина товарної позиції 2204.

В випадку цих двох прикладів, а також у подібних їм продовольчих наборів кожний продукт слід класифікувати окремо у відповідній йому товарній позиції.

2. Набори для перукаря, які складаються з електричної машинки для стрижки (товарна позиція 8510), гребінця (товарна позиція 9615), пари ножиць (товарна позиція 8213), щітки (товарна позиція 9603) та рушника з тканини (товарна позиція 6302), укладені у шкіряний чохол (товарна позиція 4202): класифікуються у товарній позиції 8510.

3. Креслярські набори, які складаються з лінійки (товарна позиція 9017), дискового калькулятора (товарна позиція 9017), транспортира (товарна позиція 9017), олівця (товарна позиція 9609) та пристрою для заточування олівців (товарна позиція 8214), укладених в пластиковий пенал (товарна позиція 4202): класифікуються у товарній позиції 9017-

У випадку зазначених вище наборів класифікація проводиться по одному або кільком разом взятим компонентам, які можуть розглядатися як такі, що надають набору в цілому відмінкову ознаку.

XI. Дане Правило не застосовується до товарів, які складаються з окремо упакованих складових частин, поданих разом, необов'язково в одній загальній упаковці, в певному кількісному співвідношенні для промислового виробництва, наприклад, напоїв.

Правило 3б

XII. Коли товари неможливо класифікувати згідно з Правилом За або 3б, їх необхідно класифікувати у товарній позиції, яка є останньому порядку зростання кодів серед тих, які в рівній мірі придатні для розгляду при класифікації цих товарів.

У вступній частині Правила 3 йдеться про ціль його застосування: регулювання випадків, коли апріорі товари можна помістити у дві або більше товарні позиції. Типовим у цьому випадку буде застосування Правила 2б. Слід, однак, пам'ятати, що згідно з Правилом 1 текстове найменування товарної позиції, а також примітки до розділів та груп первинні по відношенню до Правил 2-6. Таким чином, якщо примітка 10 до групи 44 говорить що шафа виготовлена з дерева, не охоплюється групою 44 (у цій групі класифікація виробів здійснюється по матеріалу), то у нас залишається лише одна товарна позиція у групі 94 (де класифікація товарів здійснюється по функціональному призначенню). У цьому випадку не має необхідності у Правилі 3, так як класифікація здійснюється з застосуванням Правила 1.

Правило 3 приходить нам на допомогу, коли, після вивчення текстового опису товарної позиції та відповідних приміток до розділів та груп, необхідно зробити вибір між двома чи більше товарними позиціями, які, як нам здається, підходять для включення у них продукту чи виробу. Правило 3 не може допомогти у тому випадку, коли декларант неясно уявляє собі склад або призначення виробу. Наприклад необхідно класифікувати магнітну стрічку, і невідомо, чиста вона чи містить запис музики або інформації. У випадку чистої стрічки відповідає товарна позиція 8523, а у випадку записаної - 8524. Оскільки текстове найменування цих товарних позицій взаємно виключають одна одну, то Правило 3 у цьому випадку неможливо застосувати. Декларанту необхідно з'ясувати певні характеристики виробу і лише після цього класифікувати його. Якщо з'ясовується, що стрічка чиста (не записана), але після митного оформлення буде використана для запису інформації, вона повинна бути класифікована як чиста. Визначальним моментом для класифікації виробу (продукту) є той стан, в якому він подається до митного оформлення. Таким же чином, у випадку експорту свіжого свинячого м'яса (товарна позиція 0203), але з'ясовується, що це м'ясо не придатне для вживання людиною на момент митного оформлення, його вже не можна класифікувати як свіже м'ясо, і воно потрапляє до товарної позиції 0511, у якій класифікуються інші продукти тваринного походження, непридатні для вживання людиною. У цьому випадку також необхідна інформація стосовно придатності цього м'яса для вживання людиною, а застосування Правила 3 не вирішує проблеми класифікації цього м'яса.

Класифікація визначається згідно з об'єктивними характеристиками продукту (виробу), і тільки у випадку, коли такі характеристики не дозволяють зробити однозначний вибір товарної позиції, застосовується Правило 3. Знаходячись у сфері діяльності правила 3, необхідно дотримуватись визначеного порядку, тобто, спочатку застосовується Правило За; якщо воно не застосовується, застосовується Правило 36, і тільки якщо після цього проблема не вирішується, застосовується Правило Зс.

Правило За

Перше, що необхідно зробити у випадку конфлікту між двома або більше товарними позиціями, це спробувати знайти саму характерну для цього продукту (виробу) групу, наприклад, опис продукту, який робить більшим акцент на матеріал, ступінь обробки, функцію, зовнішній вигляд тощо, а не товарну позицію, яка дає більш загальний опис цього продукту. Звичайно, це не застосовується до "кошикових" товарних позицій (з тестовим описом "інші"), які застосовуються тільки тоді, коли виріб не охоплено попередньою товарною позицією. У таких випадках умови товарної групи визначають класифікацію, і немає необхідності у застосуванні Правила За.

Виходячи з структури ТН ЗЕД, у якій існують угруповання (розділи, групи, товарні позиції), орієнтовані на матеріали, з яких виготовлено товар, та угруповання орієнтовані на функції, які товар виконує, ускладнення може виникати при визначенні між:

- позиціями, до яких товари включені, виходячи з якого матеріалу ці товари виготовлено;

- позиціями, до яких товари включені, виходячи з функцій, для яких призначено ці товари;

- позицією, орієнтованою на матеріал, та позицією, орієнтованою на функцію товару.

У випадку товарних позицій, орієнтованих на матеріал, протиріччя обгрунтоване тим, що у текстовому описі однієї позиції присутній опис лише частини матеріалів, з яких виготовлено продукт (виріб). Правило 26 допомагає розглядати продукт, як такий що виготовлений з матеріалів, зазначених у текстовому описі позиції. При застосуванні Правила За у цьому випадку, тобто класифікації виробу у найбільш специфічній позиції, виникне небажаний результат, як у наступному прикладі. Транспортерна стрічка виготовлена з пластмаси (бо % від загального об'єму та вартості виробу) та гуми (40 % від загального об'єму та вартості виробу). Підходящі позиції (на перший погляд) для цієї стрічки наступні:

3926 - вироби з пластмас інші;

4010 - стрічки транспортерні,... з гуми.

Позиція 4010 безумовно більш специфічна, так як її текстовий опис вказує призначення стрічки та частину матеріалу, з якого її виготовлено. Але такий класифікаційний підхід не приймає до уваги той факт, що вміст та вартість пластмаси більші ніж у резини. Тому згідно з вимогами, викладеними у другому реченні Правила За, не можна надавати перевагу тій товарній позиції, яка містить у текстовому описі більш детальний опис товару, у випадку коли ця позиція описує лише частину матеріалу, з якого виготовлено товар. Тому у випадку з зазначеною стрічкою слід застосовувати Правило 36, згідно з яким ця стрічка класифікується по матеріалу (пластмасі, виходячи з її об'єму та вартості), який надає цьому виробу його основний характер. У випадку неможливості застосування Правила 36 застосовується Правило Зв.

У випадку коли постає необхідність вибору між двома товарними позиціями, орієнтованими на функції товарів, вимоги, викладені у другому реченні Правила За, не застосовуються. Наприклад, при класифікації тканого килимка, призначеного для використання тільки у легкових автомобілях, потрібно визначитись між двох позицій: 5703, де класифікуються килимки, та 8708, де класифікується приладдя для легкових автомобілів. У цьому випадку перевагу має товарна позиція 5703. Таким же чином, при класифікації нових автомобільних пневматичних гумових шин більшу вагу має позиція 4011 "Шини пневматичні гумові нові", а не позиція 8708 "Частини та обладнання автомобілів...". А при класифікації пасажирських сидінь для літаків перевагу має позиція 9401 "Меблі для сидіння ...", а не позиція 8803 "Частини літальних апаратів ...".

Якщо виріб має дві функції і кожна з них описана в певній позиції, необхідно визначити, яка функція є визначальною. Наприклад декоративний керамічний вазон для хатніх рослин може, на перший погляд, відноситись і до позиції 6912, як побутове приладдя з кераміки, і до позиції 6913, як прикраса з кераміки. Дивлячись по тому, що розглядається як головна функція, ми відносимо цей виріб до відповідної позиції. Якщо обидві функції рівноцінні, то Правило За не спрацьовує, і постає необхідність у застосуванні Правила 36 та Зв. Оскільки Правило 36 не стосується випадків з рівнозначними функціями, то згідно з Правилом Зв зазначений вазон класифікується в товарній позиції з більшим порядковим номером - 6913.

Можлива також необхідність вибору між позицією, в якій описано матеріал, з якого виготовлено виріб, та позицією, в якій описано функцію цього виробу. Як правило, позиції з описом функції мають більшу перевагу при класифікації товарів ніж групи, в яких описано матеріал (з якого виготовлено товар). Так міліцейський гумовий кийок по своїй визначальній функції відноситься до позиції 9304 "Зброя інша (наприклад,... кийки) ...", а по матеріалу до позиції 4017 "... вироби з твердої гуми".

Однак, якщо в текстовому описі крім матеріалу зазначено також і функцію виробу, як у випадку самоклеючих пластмасових стрічок позиції 3919, то окремий опис функції (тут "самоклеючі") має менше значення ніж матеріал, з якого виготовлено виріб.

Другим випадком, в якому більш вагомою є позиція, яка стосується матеріалу а не функції товару, є класифікація деталей та аксесуарів. Наприклад, опис "безосколкове скло" позиції 7007 є більш вагомим за опис "деталі літаків" позиції 8803.

В цьому плані слід пам'ятати, що згідно з Правилом 1 Основні правила інтерпретації можуть застосовуватись лише тоді, коли ні текстовий опис позиції, ні примітки до розділів та груп, не дозволяють визначитись з вибором товарної позиції. У багатьох випадках рішення можна знайти у примітках до розділів або груп. Примітки 4 та 5 до групи 71 визначають поняття термінів "дорогоцінний метал" та "сплави, які містять дорогоцінні метали", а примітки 1 та 3 до цієї групи визначають співвідношення між групою 71 та іншими групами. Згідно з вимогами цих приміток, ложки, виготовлені з сплаву благородного металу (не менше 2 % ваги виробу) та неблагородного металу, класифікуються у групі 71. Якщо з зазначеного сплаву виготовлено зброю, то вона класифікується у групі 93 (по функції). Примітка 7 до розділу 84 регулює класифікацію пристроїв багатоцільового призначення по їх головній функції або відносить такі пристрої до "кошикової" позиції 8479, при умові, що головна функція такого пристрою не описана в явному вигляді в текстових описах попередніх позицій. Примітка 4а до групи 97 обумовлює, що вироби, які можуть бути віднесені до даної групи, залишаються у цьому розділі у відповідності до їх функції. Картина, виготовлена на дерев'яній дошці, класифікується у позиції 9701, а не у групі 44 (орієнтованій на матеріал), так як вона не є виробом з дерева.

Правило За застосовується лише в тих випадках, коли не існує інших вказівок. Більш того, це правило не може допомогти при класифікації товарів, виготовлених з матеріалів, які відносяться до двох різних позицій, або при класифікації товарів, які виконують дві різні рівноцінні функції, які належать двом різним позиціям.