11.1.1. Азіатське-Тихоокеанське економічне співробітництво атес (Asian-Pacific Economic Cooperation - арес)

Утворене в 1989 р. До складу входять: Австралія, Бруней, В'єтнам, Гонконг, Індонезія, Канада, Китай, Республіка Корея, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Папуа—Нова Гвінея, Перу, Росія, Сінгапур, СЩА, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Чилі, Японія. Секретаріат орга­нізації знаходиться в Сінгапурі.

АТЕС має консультативний статус. Його політика ґрунтується на спільних деклараціях і заявах лідерів держав з економічних питань:

Сеульська Декларація АТЕС, Бангкокська Декларація про Азіатське-Тихоокеанське економічне співробітництво, Осакська Декларація дій АТЕС в галузі економіки та ін.

АТЕС має величезний потенціал людських і природних ресур­сів, потужну виробничу базу й контролює значну частину товар­ного й валютного ринків. Його частка (без Росії) у світовому ВВП становить 60%, у світовій торгівлі — 40%, а в золотовалютних ре­зервах — 80% [7, с. 282]. У країнах регіону проживає понад 2 млрд. чоловік.

Головною метою АТЕС є сприяння економічному зростанню країн Азіатсько-тихоокеанського регіону. Для цього визначені прі­оритетні напрямки співробітництва: сприяння регіональній торгівлі, інвестиціям, рухові фінансових ресурсів, розвиткові людських ресур­сів, передачі технологій, промисловому співробітництву і розвиткові інфраструктури.

Як довгострокову мету в процесі інтеграції визначено формуван­ня в 2020 р. системи вільної торгівлі та інвестицій. Отже, АТЕС пере­буває тільки на початковому рівні інтеграції.

Принципи діяльності АТЕС: рівноправне партнерство; взаємовигідність економічного співробітництва з урахуванням країн, що роз­виваються; схильність до відкритого діалогу й досягнення консенсу­су в обговоренні найважливіших проблем.

Основна увага в політиці АТЕС приділяється лібералізації умов для торгівлі й інвестицій. Прагнучи створити вільну зону інвестицій, країни АТЕС вживають заходів, що стимулюють рух капіталів між країнами регіону: скорочують кількість галузей, закритих для прямих іноземних інвестицій, спрощують візовий режим для підприємців, за­безпечують широкий доступ до економічної інформації.

Незважаючи на рішучість політиків, процес інтеграції йде поки що повільно. Головна причина — дуже високий перепад у рівнях еко­номічного розвитку країн-членів, що створює значні труднощі для гармонійного злиття національних економік у єдине ціле. Особли­вістю функціональної й правової структури АТЕС є рекомендаційні, необов'язкові рішення, які приймають її органи. Така ситуація при­таманна початковому ступеню інтеграції.

11.1.2. Асоціація держав Південно-Східної Азії — асеан (Аsociation of South East Asian Nations – asean)

Заснована в 1967 р. Складається з 10 членів: Бруней, В'єтнам, Ін­донезія, Камбоджа, Лаос, Малайзія, М'янма, Філіппіни, Сінгапур, Та­їланд. Населення країн—членів АСЕАН становить близько 5ОО мли чол., загальна площа 4,5 млн. км.кв, їх сукупний ВВП досягає близько 737 млрд. дол. США.

Особливістю цієї організації є співробітництво з деякими інши­ми країнами за ієрархічним принципом (за ступенем значимості);

визначаються партнери по діалогу, партнери по консультації і спо­стерігачі.

Партнери по діалогу — Австралія, Європейський Союз, Канада, Нова Зеландія, Республіка Корея, США, Японія. Партнери по кон­сультації - Росія й Китай.

Місцезнаходження керівних органів АСЕАН — м. Джакарта (Ін­донезія).

Головною метою АСЕАН є прискорення економічного зростання і соціального прогресу країн регіону. Шляхом досягнення цієї мети є тісне співробітництво і взаємодопомога в економічній, соціальній, культурній і науково-технічній сферах.

Конкретизуючою ціллю є утворення зони спільної торгівлі.

До складу АСЕАН входять як країни з динамічною економікою (НІК) — Таїланд, Сінгапур, Філіппіни, Індонезія, — так і країни, які тільки виходять з глибокої економічної кризи, — Камбоджа, Лаос, В'єтнам. Це призводить до певних труднощів у процесі інтеграції. Для його прискорення розроблено спеціальний механізм зони вільної тор­гівлі —АФТА (А5ЕАМ Ргее Тгагіе Аззосіаііоп — АРТА). Згідно з цим передбачалося, що вже до 2ОО0 р. товари (понад 90% обсягу взаємної торгівлі) мали обкладатися митом за ставками, які не перевищують 5%. Контроль за дотриманням цієї політики здійснює спеціальна рада на рівні міністрів.

Головним інструментом домовленостей по АФТА була угода про єдині існуючі пільгові тарифи країн АСЕАН. Згідно йому, щороку визначаються чотири списки:

• товари, тарифи на які підлягають безумовному скороченню;

• товари, тарифи на які офіційно затверджені до скорочення, але вступ у силу цієї угоди відкладається на певний строк;

• тарифи на товари, що обговорюються, уводяться в дію на піз­ніші строки через неоднозначність інтересів країн-членів у цьому питанні;

• тарифи, що повністю виключаються з процесу лібералізації

(наприклад, на продукцію сільського господарства). Список товарів затверджується на щорічних нарадах міністрів економіки країн АСЕАН, а поточною роботою по узгодженню

товарних списків займається Рада АФТА. Проблемою є виключення з процесу лібералізації сільськогосподарської продукції, а також продукції автомобільної промисловості.

Країни АСЕАН докладають зусиль щодо залучення іноземних інвестицій до регіону. Розроблено план Асеановської інвестиційної зони, який передбачає усунення до 2010 р. внутрішніх перешкод для інвестицій. Інші країни будуть користуватися пільговим режимом з 2020 р. Головна мета — створення єдиного ринка капіталу в АСЕАН. Всі інвестори з країн організації одержують однаковий статус з національними компаніями.

Спільними зусиллями країн АСЕАН розроблено програму розвитку потенціалу басейну річки Меконг, що має надзвичайне значення для розвитку економіки Лаосу, Камбоджі і В'єтнаму.

Співробітництво країн АСЕАН не замикається лише на економіці й соціальний сфері. Воно поширюється на культуру, освіту, науку. Так, 11 університетів країн регіону утворили спеціальну університетську мережу АСЕАН.

Поки що політичне співробітництво країн АСЕАН розвивається більш успішно, ніж економічне. Преференційні пільги мало стиму­люють взаємну торгівлю; торгівля орієнтується переважно на країни, що лежать за межами АСЕАН (Японія, США, ЄС).

Азіатська фінансова криза 1997 р. дуже негативно відбилася на економіці країн АСЕАН. Знецінилися національні валюти (ма­лайзійський рингіт — на 40%, індонезійська рупія — на 80%). Доходи населення у душовому підрахунку скоротилися удвічі. Приток іно­земних інвестицій у 1997 р. скоротився на 40%.

У відповідь на цю кризу на саміті в Куала-Лумпурі в грудні 1997 р. було прийнято документ «Бачення АСЕАН 2020 року». В ньому зазначалося, що до 2020 р. АСЕАН перетвориться на відкритий для діалогу з усіма країнами світу, стабільний і процвітаючий союз, пов'язаний партнерством у динамічному розвитку і гуманними прин­ципами. Реалізації цього плану певною мірою перешкодила еконо­мічна криза 2ОО8-2ОО9 рр.

У політичних і економічних колах розглядається перспектива па базі АСЕАН утворення широкого Східно-Азіатського економічного співтовариства за рахунок залучення до АСЕАН Китаю, Японії та Республіки Корея.

11.1.3. «План Коломбо» зі спільного економічного і соціального розвитку в Азії й Тихому океані — «план Коломбо» (The Colommbo Plan for Coopertive Economic and Social Development in Asia and Pacific «Сolombo Plan»)

Ця організація була утворена в 1950 р. на основі британського плану допомоги колишнім колоніям. Угоду про її заснування було підписано в столиці Шрі-Ланки м. Коломбо, звідти й назва плану. До організації увійшли не тільки колишні колонії Британії, а й інші в ми­нулому залежні держави. Згодом організація поширилась і на деякі незалежні держави Південної Азії.

«План Коломбо» об'єднує дві групи держав: донори — США, Японія, Австралія, Нова Зеландія; одержувачі допомоги: Індія, Па­кистан, Шрі-Ланка, Афганістан, Іран, Непал, М'янма, Мальдівська Республіка, Бутан, Бангладеш, Лаос, Камбоджа, Малайзія, Таїланд, Сінгапур, Папуа — Нова Гвінея, Індонезія, Філіппіни, Фіджі, Респу­бліка Корея. Всього організація налічує 26 членів.

Цілі «плану Коломбо»: сприяння економічній і соціальній допо­мозі країнам—членам Азіатсько-Тихоокеанського співробітництва;

координація надання технічної і фінансової допомоги цим країнам;

обговорення проблем економічного розвитку країн регіону.

Функціональною особливістю «плану Коломбо» є специфічний механізм розподілу допомоги. Спільного фонду допомоги немає: кож­на країна-член з групи, що розвиваються, визначає свої потреби в до­помозі й веде переговори на двосторонній основі з країною-донором. Але ці переговори здійснюються в рамках основної політики «плану Коломбо» й координуються відповідними органами.

Допомога за «планом Коломбо» поділяється на такі види:

• економічна допомога (продовольчі товари, сировина);

• фінансова допомога (фінансування національних проектів);

• технічна допомога (послуги, експертиза, добровольці);

• консультації (семінари і практикуми для високопосадових ке­рівників, удосконалення систем національної освіти),

«План Коломбо» передбачає підтримку підприємництва, осо­бливо малих і середніх підприємців; підготовку національних кадрів;

оптимізацію управління; екологічну допомогу. Особлива увага при­діляється боротьбі з наркотиками в регіоні.