2. Виникнення слов'янської писемності.

Розповідь учителя.

У IX ст. серед слов'ян набуло поширення християнство, яке прийшло з Візантії. Для ведення церковної служби необхід­но було перекласти книги з грецької мови мовою слов'ян. Це потребувало системи письма. Князь Великої Моравії Ростислав надіслав візантійському імператорові прохання прислати йому вчених для перекладу Біблії слов'янською мовою.

До цієї справи взявся Костянтин Філософ (пізніше він прийняв ім'я Кирило) та його брат Мефодій. Вони народилися у Салоніках, у місті, де, за свідченням істориків, проживало багато слов'ян.

Брати створили письмо для слов'янської мови на основі грець­ких літер, надавши їм трохи відмінної форми. Так народилася глаголиця.

Іншою слов'янською абеткою стала кирилиця, названа на честь Кирила. Вона була створена учнем братів Климентом Орхидським. Кирилиця була простішою за глаголицю і поступово витіснила її.

Після смерті Кирила, Мефодій продовжував його місіонерську діяльність серед слов'ян. Він домігся визнання Папою Римським Автономного статусу моравської церкви. Це викликало незадоволення серед німецького духовенства, яке бажало захоплення Моравії Німецькою імперією. Мефодія та його послідовників було оголошено єретиками. Невдовзі Моравія була знищена угорським нашестям, а учні Мефодія відправилися до Болгарії, де продовжили свою просвітницьку роботу. Наприкінці IX ст. слов'янська писемність проникла і на руські землі.

3. Чеське королівство.

Розповідь учителя.

Рання історія Чехії відома з хронік, більшість з яких складена літописцем Козьмою Празьким. Він пише, що чехи обрали собі князем землероба Пшемисла. Його нащадком був князь чехів

Борживой, уже цілком історична особа. Він прийняв хрещення від Мефодія при дворі великоморавського князя Святоплука у 1880-і рр. і по смерті того почав правити в Чехії як незалежний правитель. Щоб укріпити свою владу над Чехією, Борживой заснував фортецю Празький Град на тому місці, де народні збори обирали князя. Сини Борживря правили недовго. Після їхньої смерті правителькою у 921 р. стала вдова князя Братислава Драгомира, дочка вождя одного з племен. Вихованням дітей князя — Вацлава й Болеслава — займалася вдова Борживоя Людмила, Драгомира, побоюючись зростання впливу свекрухи, наказала у 921 р. убити її.

Вацлав, почавши у 924 р. правити самостійно, вигнав матір із князівства. Тоді його молодший брат, Болеслав, вступив у змову з матір'ю і групою незадоволених молодим князем дворян. Вац­лава хитрістю заманили до Болеслава на освячення нової церкви. По дорозі до церкви він був убитий. Вацлава і Людмилу причислили до лику святих. Болеслав став князем, почавши своє правління з покаяння. Мощі Вацлава були урочисто поховані в Празі в соборі св. Віта. До сьогодні св. Вацлав вважається святим заступником Чехії.

За Болеслава Чехія стала могутньою державою. Він вів успішні війни з Німеччиною; йому підкорилися Моравія й Краків, кордо­ни Чехії на сході сягали Давньої Русі. Чехія стала центром хрис­тиянської культури. Так, празький священик Войтех наприкінці X ст. вів активну місіонерську діяльність в Польщі, Угорщині та серед прусів,

У XI ст. Чехія стала васалом Священної Римської імперії: Вратислав II у 1085 р. одержав королівську корону від германською імператора. При цьому король Чехії (або Богемії, як її називали німці) обирався чеською шляхтою. Прага, столиця Чеського королівства, перетворилася на велике європейське місто, важливий політичний, культурний та економічний центр.

У XII ст. починається епоха феодальної роздробленості Чехії. Фе­одали одержують від короля й князів землю у власність. Сам чесь­кий король стає одним із курфюрстів — князів-виборців Священної Римської імперії. Король Чехії Пшемисл II Отакар претендував на імператорську корону. Його владі підкорялися багато слов'янських земель від Одеру і Ельби до Адріатичного моря. Крім цього, йому належала Австрія. Після припинення династії Пшемисловців (1306р.) Чехія перейшла до німецької династії Люксембургів.

У XIV ст. колишні станові дворянські збори доповню­ються представниками міст і перетворюються на станово-представницький сейм. Він включав три стани: панів, дрібну шляхту (рицарів) та міщан. Засідали вони нарізно. На засіданнях сейму спочатку оголошувалася думка панів, потім — рицарів і тільки після цього питання надходило на розгляд міщан. До компетенції сейму було віднесено питання вищого законодавства, ухвалення міжнародних угод, уведення нових податків. Головою держави у Чехії вважався виборний або спадковий король. Із 1436р. по­стійним органом стає Королівська рада, до якої спочатку входили пани і рицарі. Але дуже швидко вона перетворилася на орган ви­щої аристократії — Раду панів. В областях, на які розподілялася Чехія, влада повністю належала місцевим панам і рицарству. Місцева шляхта збиралася на обласні з'їзди. Головним дворян­ським судом був земський суд у Празі, який засідав чотири рази на рік. До його складу входили король або призначений ним за­місник, вищі посадові особи й дворянські засідателі.