Соціологічне розуміння, соціологічне пояснення
В соціології як у науці про соціальне теорія і досвід посилаються один на одне. Емпірично змістовними є такі норми логіки, які націлюються на те, щоб розуміти спостережуваного і для цього удосконалити свої пояснення за допомогою загальних положень (аксіом). Подвійність дослідницьких засад в соціології відповідає цьому - з одного боку герменевтичні інтерпретування, а з іншого каузальні методи, при чому перші приймають перспективу учасника, останні - спостерігача.
Соціологічні теорії у суперництві
Соціологічні теорії ніколи не слідували однаковій парадигмі, це означає, що вони посилаються в своїх наукових засадах не лише на один визначений спосіб мислення. Така особливість лежить в основі степені їх теоретичної складності — їхній предмет надто комплексний.
Більше того до труднощів можна віднести і методологічну частину. З моральних мотивів, часто цілком зрозумілих, забороняється подавляюча більшість експериментів, а альтернативно можливі опитування включають в себе концептуальні та інтерпретативні проблеми. До прикладу, інтервюер вносить свій суб'єктивний аспект, за поодиноких випадків він, навіть, підробляє результати показань. Все це може слугувати оманою, оскільки соціологія завжди залишається залежною від спостережень.
Розрізняють два головних епістемологічних засновки, при цьому в обох випадках не досягається вільних від світоглядних мотивів незалежних результатів дослідження, але обоє намагаються це здійснити:
-
Ці теорії виходять зі засновку, що "окремі актори діють соціально" (в цілому: "люди роблять суспільство"). На його основі можна можна розглядати всі соціологічні питання. Так що дані теорії потребують біологічної, антропологічної і, особливо, соціобіологічної фундації для таких високоскладних засад особистої поведінки як воля чи раціональність актора. Деякі теорії в цьому відношенні досить сумнівні — соціально діючі актори є як діючими суб'єктами, так і об'єктами соціальної дії інших акторів, на відміну від дослідних суб'єктів у природничих науках (див. самоздійснюване пророцтво).
-
Такі теорії виходять з альтернативного засновку, в основі якого поклалена "надіндивідуальна цілісність" (в цілом: "не індивіди мають вирішального значення"). Таке соціально-філософське вихідне визначення завжди повинне бути очевидно обгрунтованим. Однак це виявляється крайньо тяжким. До того ж з'являються проблеми розмежування цілісностей між, наприклад, колективами, мотивами і системами, чоловіками і жінками чи людьми і нелюдьми (у випадку тварин або роботів).
Структура соціологічного знання
-
Загальна соціологічна теорія розглядає: суспільство як цілісний організм, систему соціальних механізмів, місце і роль основних соціальних зв'язків, формулює принципи соціального пізнання, основні методологічні підходи до соціологічного аналізу (системний аналіз, стратифікаційно-класовий підхід, генетичний аналіз, комплексний конкретно-історичний підхід, аналіз соціальних явищ у їхній взаємодії з іншими), визначає місце людини як істоти соціальної.
-
Спеціальні соціологічні теорії, які вивчають суб'єктів суспільного життя (досліджують розвиток і відтворення людиною окремих соціальних спільнот, суть і основні характеристики людини соціальної).
«Протестанська етика та дух капіталізму» Макса Вебера
-
Соціологія особистості
-
Соціологія сім'ї
-
Соціологія класу
-
Соціологія стану, прошарку
-
Соціологія етносу
-
Соціологія нації
тощо
-
Галузеві соціології, які вивчають життєдіяльність соціальних суб'єктів в окремих сферах (розкривають механізми життєдіяльності та функціонування соціальних спільнот у певних сферах суспільного життя та процеси соціалізації людини).
-
Соціологія культури
-
Соціологія релігії
-
Соціологія політики
-
Соціологія праці й управління
-
Соціологія дозвілля
-
Соціологія освіти
-
Соціологія виховання
-
Соціологія реклами
тощо
-
Емпіричні соціологічні дослідження, скеровані на з'ясування, аналіз і узагальнення соціальних фактів: дій, вчинків і мислення людей, конкретних продуктів людської діяльності, розвитку і взаємодії створених людьми соціальних спільнот.