6. Конкурентні стратегії у сфері малого бізнесу

Малі фірми набули значного поширення в економічно розви­нутих країнах. Так, в США щороку створюється близько 700 тис. нових компаній, більшість з яких є малими фірмами. В суперсу­часній Японії половина всіх трудящих зайнята на одних тільки найдрібніших фірмах (з кількістю зайнятих до 20 чол.), а разом з малими (до 100 чол.) підприємствами дають роботу трьом четвер­тям японців. Таким чином, малі підприємства в кількісному відно­шенні складають самий крупний сектор ринкової економіки.

Але роль малого бізнесу є великою не тільки кількісно, але й функціонально, якщо виходити з тих задач, які він вирішує в еко­номіці. Невеликі фірми утворюють свого роду фундамент, на якому виростають більш високі "поверхи" господарства і який багато в чому визначає архітектуру всієї будівлі. Малі фірми ін­тегрують, зв'язують економіку в єдине ціле. Тому, як вже було визначено вище, такий тип компаній називають комутантами, тобто з'єднувачами. В ринковій економіці наявність платоспроможного попиту на певний товар повинна автоматично продовжувати його пропо­зицію. Але сучасне виробництво може бути ефективним лише при певних умовах. Так, крупна фірма дає віддачу лише там, де виготовляється маса більш менш однотипових продуктів. Інакше крупна фірма не береться за випуск нерентабельного товару.

Наприклад: автомобіль є серійним, типовим товаром і тому з вигодою виробляється крупними фірмами. Бензин для авто­мобіля також з прибутком виробляють інші крупні компанії. А бензоколонки (за виключенням розташованих на самих інтенсив­них шляхах) гігантам утримувати немає сенсу — надто малою е денна виручка, великі витрати на зарплату і т. п. І тут без малого бізнесу не обійтись. Лише малі фірми готові використати будь-яку можливість для бізнесу. Без них не всі потреби ринку задо­вольнялися б повністю.

Малі підприємства концентрують свої зусилля на локальних потребах і мають ряд специфічних рис:

• Невеликі за розміром і зв'язані з обмеженим колом клієнтів. Ця риса особливо чітко проявляється в територіальне відо­собленому бізнесі місцевого значення. Наприклад, продоволь­чий магазин, який обслуговує невелике селище, має малень­кий оборот та вузьке коло відвідувачів. Такий магазин не ці­кавий для крупної фірми, а невелике підприємство цілком мо­же вести діло з прибутком.

• Мають різнорідні види товарів (послуг), які не можна задо­вольнити за допомогою високоефективного серійного вироб­ництва. Прикладом може бути одна з найновіших галузей сфе­ри послуг — створення програмного забезпечення для ЕОМ. Значна частина комерційного попиту на програми припадає на складення користувальних пакетів для окремих спожи­вачів. Так, у США створенням програм тільки для персональ­них комп'ютерів у середині 80 років минулого століття займа­лося близько 3000 компаній.

• Численні, локальні потреби існують у всіх галузях народного господарства. Приклад — та ж мережа бензоколонок — сенсації існування полягає саме у територіальній розосередженості.

• Мінливі. При масових потребах коливання попиту стають се­редніми. Зникнення одних клієнтів компенсується появою ін­ших. У локальному бізнесі споживачів мало. Зміна попиту навіть частини з них негайно і без усякого пом'якшення відби­вається на виробникові.

Звідси — висновок: по-перше, малі фірми повинні уважно слідкувати за змінами у потребах своїх клієнтів для того, щоб не втратити останніх; по-друге, у випадку зникнення потреби такі фірми повинні вміти швидко переорієнтовуватися на іншу.

Таким чином, гнучкість — головне в стратегії малих підпри­ємств. Але для досягнення успіху необхідно додержуватися двох умов:

• по-перше, гнучкість повинна бути усвідомленою і дуже агре­сивно проведеною політикою. Так, знаменитий американсь­кий бізнес-консультант Джей Конрад Левінсон вважає, що ма­лим фірмам слід сповідувати ідеологію "Партизанського мар­кетингу". Сутність її полягає у тому, що мале підприємство повинно усвідомити, що воно оточено більш потужними во­рогами-конкурентами. Але перемога над ними можлива, тому що більшість з них ліниві, консервативні і не володіють всім арсеналом маркетингу. Засобом же перемоги можуть стати різкі точкові удари, значення яких неповороткі конкуренти недооцінюють. По-друге, фірма повинна залишатися невели­кою за розмірами, тому що в такому випадку вона має суттєві переваги у порівнянні з іншими типами компаній. Для того, щоб вижити у конкурентній боротьбі малі підприємства най­частіше обирають один з трьох варіантів поведінки:

• діяльність у сферах, які традиційно обслуговуються тільки малим бізнесом;

• виконання функцій субпоставщика нескладних деталей або напівфабрикатів для більш крупних компаній (віолента або патіента);

• випуск товарів або послуг, які копіюють чужі вироби.

Відповідно виділяються три переважні різновидності малих підприємств.

Перша з них, обирає собі таку сферу діяльності, в якій опти­мальний розмір підприємства є невеликим. Як відомо, що із зро­станням підприємства його ефективність підвищується до певно­го моменту. Для діяльності малих підприємств особливо важли­вим е те, щоб оптимальний розмір підприємства був неоднако­вим для різних галузей. Наприклад, маленький ресторан нео­бов'язково буде гіршим від великого: якість приготування їжі, ціни і витрати залежать головним чином не від розмірів, примі­щення або обороту, а від майстерності персоналу.

Подібні ситуації характерні для цілого ряду галузей промис­ловості, с/г, сфери послуг, торгівлі. Цілком конкурентоспромож­ною може бути сімейна ферма, яка насичена сучасною технікою, яка застосовує прогресивні технології.

Переваги малої фірми у порівнянні з іншими видами ком­паній визначаються:

• Високою ефективністю управління. Перевага малої фірми в тому, що за всім може простежити сам хазяїн.

• Наявністю унікальних, нетипових для інших фірм мотивів підприємництва. Так, згідно з опитуванням власників малих компаній у Великобританії, 87% з них головною позитивною якістю ведення власного діла називають можливість бути не­залежним і задоволення від здійснюваної роботи. І лише 8% :, цінять у своєму бізнесі можливість збагатитися.

• Низькими витратами на управління та НДДКР.

• Підтримкою держави. Незалежні малі господарі традиційно розглядаються як уособлені національною заповзятливості й найбільш цінний соціальний прошарок, так званий середній клас, який стабілізує політичну та економічну обстановку в країні.

Другим типом малих фірм може бути симбіоз з крупною ком­панією у ролі постачальника простих комплектуючих деталей. Тут мала фірма виступає в ролі молодшого партнера. При цьому, розрив стосунків для нього є більш небезпечним, ніж для крупної фірми, яке легко знайде йому заміну, а він залишиться без ринку збуту своєї продукції. Тому комутант змушений приймати ті умо­ви, які йому нав'язують.

Все ж бачити у малій фірмі тільки сателіта потужної фірми бу­ло б помилкою. По-перше, багато які малі компанії усвідомлю­ють небезпеку залежності від "старшого брата" і приймають за­побіжні заходи. По-друге, — і це більш важливо — повне підпо­рядкування малого постачальника не відповідає стратегічним інтересам самих гігантів. Справа в тому, що комплектуючі де­талі, які одержані від малої фірми, згодом стають частиною това­ру, який виробляється самим концерном. І думка споживачів про продукцію даної корпорації залежить серед іншого від якості й ціни поставлених малою фірмою деталей. А тому, концерн який зачіпає інтереси малого постачальника, ризикує відштовхнути або розорити його. Якщо ж він піде на повне захоплення малої фірми, то взвалить на себе непідйомний вантаж проблем. Таким чином, співробітництво вигідне обом сторонам.

Третя різновидність малих фірм — це фірми-наслідувачі. У сучасному світі наслідування є однією з самих поширених сфер діяльності легального малого бізнесу. Справа в тому, що в ряді галузей патентне право не в змозі реально захистити дизайн від копіювання. Це дає можливість малим фірмам цілком законно копіювати кращі розробки відомих фірм. При чому це досить вигідно. Імітувати товар значно дешевше, ніж створювати новий, тому що малий виробник не несе витрат на НДДКР та рекламно-маркетингову підтримку просування нового товару на ринок. Фірми-наслідувачі мають можливість встановлювати суттєво більш низькі ціни (в 1,5-2 рази) і являються більш ефективними, ніж крупні.

Але все ж малі фірми відзначаються низьким ступенем стій­кості. Вони непереможні тільки як клас. А поодинці надто слабкі для того щоб протистояти несприятливому розвиткові подій. То­му малі фірми гинуть сотнями і тисячами під час макроекономічних потрясінь, технологічних зрушень, змін державної політики.

Вважається, що припинення бізнесу для малої фірми не є тра­гедією. Малу фірму легко купити, але можна й продати без збитків. В процесі ліквідації розоряється лише незначна кількість фірм. Наприклад, у ФРН у 80-х роках минулого століття в серед­ньому збанкрутіли тільки 7% ліквідованих фірм. Інші 93% ком­паній вийшли із діла без крупних фінансових втрат.

Якщо малій фірмі при сприятливих обставинах вдалося виро­сти, то вона може мати чотири варіанти поведінки:

• підвищити свою ефективність і на цій базі добитися середніх витрат (силова стратегія);

• розробити ефективну стратегію, яка захищає від конкурентів;

• не змінюватися і стати легкою здобиччю для першого ж силь­ного суперника;

• просто не розширювати розмірів власного діла. На Заході більшість власників малих фірм не бажають їх радикального збільшення (Кныш М.И. Конкурентные стратегии. Учебное пособие. СПБ, 2000. —С. 168-174).