2. Характеристика економічного порядку і економічної свободи

Для соціально-економічного розвитку національної економіки, еконо­мічного зростання, поглиблення демократизації українського суспільства необхідним є створення повноцінних громадянських інститутів.

Забезпечення права та свобод людини і громадян - це великий комплекс проблем, який включає:

• соціальні та економічні права;

• громадянські і політичні права і свободи;

• основні обов'язки громадян;

• правосуб'єктність громадян;

• статус іноземців та осіб без громадянства;

• права корінних народів і національних меншин;

• основи соціального захисту;

• визначення правового режиму власності;

• правових принцщіів і гарантій підприємництва;

• правил конкуренції і норм антимонопольного регулювання.

Особливого значення при розвитку демократичної національної" еко­номіки набувають права людини.

Права людини - розроблена на основі прийнятої ООН Загальної декларації прав людини сукупність основних прав особистості, які значною мірою визначають соціальну політику розвинутих країн світу.

Головним серед них є право на життя, оскільки позбавлення цього права унеможливлює реалізацію інших прав людини, їхній захист. Пріоритетний принцип концепції прав людини - рівність усіх перед законом, який стверджує верховенство прав особистості. Реалізують права люди­ни - держава, громадські організації, в межах окремої країни, міжнарод­ні, передусім правозахисні організації.

Другим за значенням у концепції прав людини є захист соціально-еко­номічних прав від нерівного й дискримінаційного доступу до економічних і соціальних благ (багатства, освіти, охорони здоров'я, культури та ін.).

У контексті побудови демократичної національної економіки достатньо уваги повинно приділятися порядку та економічній свободі, що є конкретними формами прояву економічної демократії.

Економічний порядок - якісна характеристика стану соціально-економічної системи щодо морально-етичних і політичних норм.

Свобода в широкому значенні - це здатність окремої людини, трудового колективу, окремих соціальних верств і груп приймати рішення і діяти відповідно до власних інтересів (економічних, соціальних, політич­них та ін.) і цілей з урахуванням об'єктивних умов (а отже, об'єктивних законів) та загальнолюдських інтересів і принципів життєдіяльності.

Свобода і вільна свідома діяльність людини - найважливіша риса її сутності і об'єкт дослідження широкого кола наук.

Голландський філософ Б.Спіноза розглядав свободу як свободу людини від рабської залежності від зовнішніх умов, що сковують її жит­тя. К.Маркс - як усвідомлену необхідність (здатність людини, колективу обирати і приймати рішення з усвідомленням справи). В.Вернадський - як свободу думки і віри розумної людини.

Міра суспільної та економічної свободи визначається рівнем розвитку продуктивних сил, суспільного поділу праці, відносин економічної влас­ності, господарського механізму - рівнем розвитку економічної системи, а також соціальних, правових, політичних, культурних, національних, ідеологічних та інших надбудовних відносин. Свобода визначається та­кож глибиною пізнання об'єктивних законів природи і суспільства.

Найбільше свобода залежить від економічної свободи окремої людини, трудового колективу. Розвиток людської цивілізації довів необґрунтованість тверджень багатьох учених (А.Сміта, Дж.-С. Мілля та ін.), що найбільшого розквіту свобода набуває за найменшого впливу держави на прогрес суспільства. Найважливіша умова свободи людини, трудового колективу залежить від характеру власності на засоби виробництва та відсутності заснованих на них відносин експлуатації. Великого значення при розвитку національної економіки набуває свобода вибору.

Свобода вибору -це:

• по-перше, вибір кожною країною власної моделі соціально-економічного розвитку, а отже, типу економічної системи і соціальних відносин (у вузькому значенні цієї категорії);

• по-друге, форма вияву економічної свободи, що передбачає здат­ність власників різних видів ресурсів (матеріальних, фінансових, інфор­маційних та ін.) використовувати їх на власний розсуд в рамках існую­чого законодавства, а власників робочої сили - здійснювати будь-який вид трудової діяльності, що відповідає їх можливостям, здібностям та інтересам, а також свободі вільного пересування в межах країни з метою пошуку кращого місця роботи та вищої заробітної плати, не виходячи за рамки чинного законодавства.

На нижчій стадії розвитку капіталізму в концепціях лібералізму, передусім у працях А.Сміта, обстоювалася ідея пріоритету свободи особи, її потреб та інтересів порівняно з правовими потребами та інтересами окремої нації чи держави. Така пріоритетність була науково обґрунто­ваною за панування приватної власності - власності, що належить окре­мій особі, максимум - сім'ї. Водночас внаслідок посилення колективного характеру виробництва і праці в межах окремого трудового колективу посилювалося значення колективних потреб, інтересів і цінностей, що вимагало узгодження свободи вибору окремого працівника зі свободою вибору колективу. Така переоцінка цінностей зросла на вищій стадії роз­витку ринкової економіки, оскільки домінуючим типом і формами влас­ності стають колективні. З огляду на це навіть окремі власники і групи власників капіталу змушені узгоджувати свої інтереси в рамках акціо­нерної форми капіталу.

Щодо окремих держав, то з інтернаціоналізацією національних еко­номічних систем (що найповніше втілено в ЄС), вони узгоджують свої інтереси з наднаціональними органами.

Економічна свобода у найбільш широкому значенні - це форми і варіанти економічної поведінки підприємств, сім'ї, окремих громадян у виборі сфери застосування своїх здібностей, знань, професії, способів розподілу доходів, споживання матеріальних і духовних благ.

Основою економічної свободи є:

• плюралізм форм власності, зокрема існування приватної, колективної, державної, інтегрованої власності та їх різновидів;

• наявність політичної свободи;

• досконале законодавство, зорієнтоване на права людини;

• економічний прогрес;

• відсутність значної кількості безробітних тощо.