13.6. Інновації у фінансовому посередництві

Фінансові інновації — це процес постійного оновлення і вдос­коналення діяльності інституцій фінансового ринку і фінансових посередників. Він має об'єктивний характер і є проявом проник­нення науково-технічного прогресу у фінансову сферу. Темпи розвитку фінансових інновацій надзвичайно високі і, ймовірно, вищі, ніж інноваційні процеси в багатьох галузях реальної еко­номіки. Наприклад, за рівнем комп'ютеризації та використання найсучасніших систем зв'язку з банками можуть позмагатися хі­ба що структури оборонного призначення.

Фінансові інновації — надзвичайно позитивне явище, оскільки сприяє підвищенню ефективності фінансових ринків та зростанню ролі фінансових посередників у процесі суспільного відтворення. Завдяки нововведенням прискорюється зведення заощадників і по­зичальників, зменшуються їхні витрати на фінансові операції, прискорюється оборот капіталу тощо.

Розвиток фінансових інновацій спричинюється багатьма чин­никами економічного, техніко-технологічного, правового, науко­вого характеру.

У фінансовому секторі, як і в реальному, нововведення здійс­нюються насамперед під впливом гонитви за більшими прибу­тками. Щоб збільшити прибутки, недостатньо збільшити доходи і зменшити витрати, хоч і для цього потрібні інновації, а й роз­ширити свою присутність на ринку, збільшити клієнтуру, потіс­нивши своїх конкурентів. А без пропозиції на ринку новітніших продуктів, доступніших і ефективніших послуг досягти цього не вдасться. Тому чинники більшої прибутковості та вищої конкурентності можна вважати переважаючими в стимулюванні фінан­сових інновацій.

Другим чинником розвитку фінансових інновацій можна вва­жати зміни економічного середовища, в якому функціонують фінансовий ринок та фінансові посередники. Ідеться, зокрема, про зміни ситуації на грошовому ринку: зростання темпів інфля­ції, зміни процентних ставок, посилення банківських ризиків, зростання кількості заощадників і позичальників тощо. Щоб ви­жити у швидкоплинному середовищі, діючим фінансовим інсти­туціям потрібно було також швидко оновлювати всю свою діяль­ність — від асортименту і якості послуг до методів управління і знань та умінь свого персоналу.

Так, щоб захистити інтереси кредиторів в умовах високої ін­фляції, в практику були запроваджені інструменти зі змінною процентною ставкою, рівень якої може підвищуватися чи знижу­ватися залежно від коливання індексу цін (кредитні угоди зі змінною процентною ставкою широко застосовувалися в Україні в період гіперінфляції 1992—1994 рр.). Щоб захистити інтереси інвесторів від втрат унаслідок частих змін процентних ставок (від процентного ризику), були запропоновані принципово нові фінансові інструменти — заставні з коригованою процентною став­кою, фінансові ф'ючерсні контракти, опціони на боргові інстру­менти, ф'ючерси індексних акцій, інші деривативи.

Широкомасштабна хвиля банківських банкрутств у США в 1930—1933 рр., спричинених значною мірою панікою серед вкладників, спонукала до такої інновації, як страхування банків­ських депозитів, яка була запроваджена в 1933 р. За багато деся­тиліть ця новація повністю себе виправдала і стала обов'язковим атрибутом банківських систем більшості країн світу.

Важливу роль у розвитку фінансових новацій, особливо в бан­ківській діяльності, відіграє технічний прогрес. Завдяки широко­му застосуванню комп'ютерної техніки та новітніх телекомунікацій банки (та й інші фінансові посередники) істотно знизили витрати з надання послуг, що дало змогу їм збільшити вкладення в маркетинг та розроблення нових видів продуктів, адекватних новому рівню банківських технологій. Яскравим прикладом та­ких інновацій є банківські пластикові картки, які за короткий строк набули масового застосування у кількох напрямах банків­ської діяльності: у розрахунках, у касовому обслуговуванні, у кредитуванні, в депозитних операціях. Застосування таких карток і автоматизованих систем обслуговування клієнтури за короткий строк стало самостійним, високодохідним і перспективним видом банківського бізнесу, відкрило доступ до банківських послуг ши­роким колам малих підприємців і населення, особливо молоді.

Успіхи технічного прогресу відкрили широкі можливості для інноваційного розвитку фінансових відносин у напрямі інтернаціоналізації фінансових ринків, формування міжнародного банківництва, удосконалення міжнародних розрахунків тощо. Новітні телекомунікації забезпечують можливості миттєвого передання інформації в будь-який регіон земної кулі. Запровадження таких технологій у фінансову сферу дає можливість фінансовим броке­рам та дилерам здійснювати операції з купівлі-продажу цінних паперів на будь-якій біржі світу, завдяки чому істотно розшири­лися масштаби трансформації капіталу, підвищилась ефектив­ність фінансових ринків та дієвість фінансового посередництва. Зведення заощадників та позичальників здійснюється практично миттєво, істотно знижуються трансакційні витрати. В інвесторів відкриваються безмежні можливості вибору — у що і де інвесту­вати, у своїй країні чи в будь-якій іншій країні світу.

Що стосується інформаційних витрат, то ситуація залишаєть­ся сумнівною. З одного боку, створення могутніх міжнародних дослідно-аналітичних центрів підвищує симетричність інформа­ції для учасників ринків. А з іншого боку, разом з розширенням меж ринків, розширюються масштаби ймовірних ризиків, оскіль­ки обвал курсів цінних паперів чи валютного курсу в будь-якій країні перекидається на ринки інших країн, загрожуючи значни­ми збитками величезній масі інвесторів та фінансових посеред­ників.

На базі технічного прогресу розвивається і така інновація у фінансовій сфері, як сек'юритизація активів. Лише після того, як комп'ютерні технології були запроваджені в облік та обслугову­вання клієнтури, фінансові інституції одержали можливість фор­мувати у великі пакети малоліквідні вимоги до значної кількості малих боржників (позичальників) і продавати їх як цінні папери від свого імені. їх покупцями найчастіше є великі інвестиційні інвестори (страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди та ін.).

На жаль, в Україні цей чинник фінансових інновацій діє надто слабо через високу ризиковість усіх видів позик (банківських, корпоративних та ін.) та відсутність великих портфельних інвес­торів.

Мотивом до розвитку фінансових інновацій є і такий чинник, як ухилення від регулятивних вимог органів фінансового контролю, від податкових зобов'язань та ін. Досить відчутною для банків, особливо в Україні, є регулятивна вимога обов'язкового резерву­вання депозитів. Оскільки центробанки за обов'язкові резерви, які банки зберігають на своїх коррахунках, не виплачують їм ніякого доходу, формування таких резервів впливає на фінансовий стан банків так само, як і податки. Щоб знизити додатковий податковий тиск, банки активно ведуть пошуки нових джерел мобілізації кош­тів, які не підлягають обов'язковому резервуванню. Одним із та­ких джерел є залучення банками позичок від інших банків (вітчиз­няних та іноземних) та випуск власних боргових зобов'язань (облігацій, банківських векселів та ін.), або відкриття банками іно­земних філій у тих країнах, де депозити взагалі не резервуються чи резервуються за значно нижчими ставками тощо. Особливо могутньо цей чинник стимулював інновації в банківництві США, оскі­льки там тривалий час діяло жорстке обмеження процентних ста­вок за депозитами. Від цих обмежень потерпали всі депозитні установи, особливо спеціалізовані. Якщо ринкові процентні ставки підіймались вище встановленої межі ставок за депозитами, гро­шові вклади «втікали» з депозитних установ в інші фінансові ак­тиви, що приносили більший дохід. Щоб знайти «лазівку» в цьому обмеженні, депозитні установи США «сконструювали» цілу низку нових інструментів: нау-рахунки, рахунки АТS, взаємні фонди грошового ринку та ін. Усі ці інструменти продовжують широко використовувати в США і після скасування тих обмежень, які спровокували їх появу, а також успішно використовуються і в ба­гатьох інших країнах, де таких обмежень взагалі не було.

Проведений аналіз розвитку фінансових інновацій дає можли­вість краще зрозуміти процеси розвитку фінансового посередни­цтва, глибше усвідомити всю складність його функціонування і, що особливо важливо, визначити внутрішні чинники розвитку інноваційного процесу у фінансовому секторі, його об'єктивний характер і його нескінченність. Тому кожний фахівець з фінансо­вого посередництва повинен готувати себе до «конструювання» своїх інновацій і до творчого сприйняття чужих. Розвиток інно­вацій — це своєрідний локомотив розвитку інституційної струк­тури грошового ринку.

ВИСНОВКИ

1. Фінансове посередництво — це специфічний вид діяльності на грошовому ринку, що полягає в акумуля­ції його суб'єктами в обмін на свої зобов'язання вільних грошових коштів і розміщення їх від свого імені в дохід­ні активи. Унаслідок цієї діяльності на грошовому ринку з'являються нові сегменти (ринок бан­ківських кредитів, депозитний, страховий, портфельних інвестицій та ін.), що посилює стимули до формування заощаджень та пози­чкових капіталів;

• урізноманітнюється трансформація грошового капіталу, що сприяє кращій адаптації його руху до потреб розширеного відтво­рення;

• скорочуються витрати економічних суб'єктів на забезпе­чення руху свого грошового капіталу (трансакційні та інформа­ційні);

• зменшуються ризики економічних суб'єктів, пов'язані з вико­ристанням свого грошового капіталу.

2. Суб'єкти грошового ринку, які займаються фінансовим посе­редництвом, називаються фінансовими посередниками. Вони по­діляються на дві великі групи:

• банки;

• небанківські фінансові посередники.

Економічна відмінність між ними полягає в тому, що суб'єкти другої групи є чистими посередниками, вони не можуть розмісти­ти в активи більше коштів, ніж самі акумулювали. Банки ж є не тільки звичайними посередниками, а й творцями кредиту; оскіль­ки виконують емісійну функцію. Тому правомірно розглядати бан­ки не тільки як простих посередників, а й як підприємства кредит­ної сфери.

3. Указана економічна відмінність між банками і небанківськими фінансовими посередниками вимагає чіткого визначення сут­ності банку. Без цього законодавство не зможе забезпечити ефек­тивне регулювання банківської діяльності.

Банк в економічному розумінні — це фінансовий посередник, що виконує комплекс базових операцій, які в сукупності станов­лять закінчений процес посередництва:

• акумуляцію грошових коштів економічних суб'єктів з правом вільного розпорядження ними (у формі депозитів);

• вільне розміщення їх у дохідні активи від свого імені і під свою відповідальність;

• безумовне виконання розпоряджень власників акумульова­них коштів щодо їх використання — повернути власникові готів­кою, перерахувати на рахунки третіх осіб чи на власні рахунки інших видів у цьому чи іншому банках.

4. Банківська система — це не проста сукупність окремих бан­ків, а свідомо побудована на законодавчій основі їх єдність з чітким визначенням місця, субординації та взаємозв'язків окремих її елементів та ланок. Вона виконує свої специфічні функції і роль в економіці, які хоч і пов'язані з функціями і роллю окремих банків, проте не повторюють їх і не зводяться до них, а мають самостій­не значення.

5. Банківська система має багато спільних рис з іншими еко­номічними системами, що ставить її в один ряд з найвищими ієрархічними структурами цілісної економічної системи країни. Проте вона має і свої специфічні риси, які виділяють її з ряду інших систем і надають їй статусу самостійного економічного явища.

6. Україна досягла значних успіхів у формуванні своєї банків­ської системи, особливо в інституційному та функціональному ас­пектах. Підтвердженням цього є прийняття в 1999 р. Закону «Про Національний банк України» та у 2000 р. Закону «Про банки і бан­ківську діяльність», які замінили Закон 1991 р. «Про банки і бан­ківську діяльність», що переважно вичерпав себе і не відповідав новій економічній ситуації в країні.

7. Небанківські фінансові посередники — об'єктивно необхідне явище у ринковій економіці. Вони не тільки є потужними конкурен­тами банків у боротьбі за вільні грошові капітали, що саме по собі має позитивне значення, ай надають економічним суб'єктам такі фінансові послуги, виконання яких не вигідно чи законодавчо за­боронено банкам. Тому всілякий розвиток небанківського посере­дництва є важливим економічним завданням уряду та централь­ного банку.

8. В Україні небанківські фінансові посередники набули мен­шого розвитку, ніж банки. Причини гальмування їх розвитку кри­ються у недостатньому поступові економіки, у повільній її ринком вій трансформації, у низькому життєвому рівні населення та незначних грошових заощадженнях.

Запитання для самоконтролю

1. Чи всіх посередників грошового ринку можна назвати фі­нансовими? Чим характерна діяльність фінансових посередників?

2. У чому полягають економічне призначення та переваги фінансового посередництва?

3. Яка з наведених класифікацій фінансових посередників найбільш повно характеризує їх склад:

• центральний банк, комерційні банки, фінансові компанії;

• банки, небанківські фінансові посередники;

• депозитні інституції, інвестиційні, контрактні заощаджувальні інститути.

4. Яка з наведених характеристик банку є правильною і чому:

• банк — це фінансовий посередник грошового ринку;

• банк — це підприємство, що продукує і поставляє на ри­нок кредит;

• банк — це фінансовий посередник і кредитне підприємство.

5. Чи всі види банків виконують посередницьку функцію на грошовому ринку?

6. Що таке базові операції банку і чому банківське законо­давство не дозволяє їх виконувати небанківським фінансо­вим посередникам і одночасно дозволяє банкам виконувати небазові операції.

7. Як можна відрізнити спеціалізований банк від небанківської фінансово-кредитної установи?

8. Що таке банківська система? Чи відрізняються функції і призначення банківської системи від функцій і призначення окремих банків?

9. Чим відрізняється банківська система від механічної су­купності банків, які діють на території країни?

10. Назвіть специфічні ознаки банківської системи, які від­різняють її від інших економічних систем?

11. Визначте рису, властиву банківській системі України:

• це монобанк;

• це дворівнева система;

• це трирівнева система.

12. Чи в усіх країнах усі банки другого рівня називають­ся комерційними банками? Якщо ні, то якими ще мо­жуть бути банки другого рівня? Що значить вираз «ді­лові банки»?

13. Чи зберігають комерційні банки економічну самостій­ність у строго централізованій банківській системі?

14. Визначте, на яких фінансових посередників поширюєть­ся вимога обоє 'язкового резервування депозитів:

• на центральні банки;

• на інвестиційні банки та страхові компанії;

• на комерційні банки;

• на універсальні банки;

• на банки другого рівня;

• на всі банки. І чому?

15. Визначте, до якої з цих груп (депозитні, інвестиційні, контрактні, заощаджувальні) можна віднести таких небанківських фінансових посередників:

• кредитні товариства;

• інвестиційні фонди, інвестиційні банки;

• компанії страхування життя;

• ломбарди;

• лізингові компанії.

16. До якої категорії слід відносити інвестиційні банки — до банків чи до небанківських фінансових посередників і чому?

17. Чому для практики так важливо правильно визначити, що таке банк?

18. У чому проявляється незавершеність формування бан­ківської системи України?

19. У чому полягає функціональна відмінність інвестиційних фондів від фінансових компаній?

20. Що стримує розвиток кредитної кооперації (спілок, то­вариств) в Україні?